За двадцять хвилин до дев’ятої ранку 20 листопада біля старого приміщення пошти в Малій Каратулі збираються люди.
Надворі нульова температура, вітряно і сиро. Але сьогодні п’ятниця, і пенсіонери чекають, що приїде «мобільна пошта». Вона привезе газети, листи, пенсію, комунальні платіжки. Стаціонарну роботу сільське відділення припинило з 1 жовтня.
Чергу до пошти пенсіонери займають зрання
Поштова машина приїжджає в село згідно з графіком двічі на тиждень: у вівторок і п’ятницю о 9:15. Поштар відкриває приміщення і там приймає відвідувачів упродовж трьох годин. Малокаратульське відділення обслуговує також жителів Воскресінського та Травневого. Загалом це близько 600 мешканців.
Двома роками раніше такий стартовий експеримент із пересувними поштовими послугами розпочали на Чернігівщині. Тепер продовжили реформу іще в шести областях, зокрема і в Київській. Для цього проєкту дирекція «Укрпошти» закупила 500 автомобілів, якими розвозять кореспонденцію до сільських відділень.
* * *
– Я, я перва! – гукає 80-річна бабуся Ганна трохи молодшій односельчанці. – А за мною ще Микола Галін, тоді ось жінка, а ви будете за нею.
– Коли наших поштарок повигонили, вони перестали нам пошту носить. І оце таке тоді придумали, – по-своєму старенька трактує ситуацію. – Я виписала чотири газети: «Сільські вісті», бо її ще мій батько читав, «Добрий господар», «Історії життя» – там про таких, як ми пишуть, іще журнал «Неймовірні історії життя», так його вже не знаю, коли й получала.
На той год не буду нічого виписувать, а то отдай 300 «рублів» хтозна й куди! Поки була наша поштарка Галя (Галина Нестеренко – ред.), то газетку чи й посилку яку мені додому приносила і новини розказувала, і за квитанції платила. А тепер мені треба самій до машини ходить.
– А я минулого місяця за тою машиною бігала, як хто зна хто, – бідкається молодша віком пані Тетяна з Воскресінського. – Мої газети і платьожки з машини сеструха забирає, вона тут живе, то мені їх погодя передає. А по пенсію ж треба лічно приходить. Я велосипедом приїхала, а поштова машина, кажуть, поїхала вже у Воскресінське. То поки я вернулася, а вона вже за селом – не дожену. Попервах, було, люди приходили за грошима у свій день, а їм кажуть, що сьогодні вам немає, прийдете наступного разу. Оце такий сервіс нам зробили.
– У мене 42 годи стажу в колгоспі, то невже ж оце я не заробила, щоб мені пенсію додому принесли і я не шкандибала сюди по холоду?! – опираючись на два ціпки, підходить у чергу 83-річна Ольга Дорошенко. – А то один день йди по пенсію, у вівторок – по квитанцію за свєт, сьогодні – по квитанцію за газ, і ще тоді постоять, аби все поплатить. Ну а газет уже ніхто виписувать не буде з такою оце роботою. І даже пожаліться вже нікому…
* * *
У черзі очікує на поштову машину каратулець Юрій Юрченко. Каже, прийшов по платіжку за газ – їх сьогодні мають привезти для всього села. Ще планує забрати свої газети «Вісник Переяславщини» і «Господар». Теж підтверджує, що деяких газет, бувало, всім передплатникам не вистачало.
Каратульці "Вісник" не планують передплачувати, бо не знають, чи доставлятимуть
– Була в нас постійно своя людина, хоч і на пів ставки, але старанно працювала. Поштарка всіх у селі знала, пенсію вчасно розносила, особливо літнім людям було дуже добре. А тепер у пенсійний день тут пів села зранку в черзі стоїть. Усі йдуть з паспортом та кодом, бо чужа людина гроші видає, місцевих же не знає. А хто не може сам прийти, то родичі, щоб получить, теж свій паспорт мають взяти і доручення в сільраді.
* * *
– Раніше й мені пенсію приносила Галя восьмого числа, а тепер аж 14-го, – додає Галина Гладченко. – Ну якщо я вчасно не прийду, то сказали, що гроші мої остануться вже на наступний місяць. І як хоч, так і живи! А сьогодні квитанцію треба забрати і ще «Газету по-українськи» ухопить. Не знаю, скільки людей її виписує, ну чимало, але привозять усього кілька штук. Хто перший її ухватив, той і довольний, а кому не попало, то так і буде.
Знайшли свою квитанцію і тут же заплатили
Моя сусідка, Ніна Калачова, заболіла, тиск у неї, то попросила мене заодно і їй за газ заплатить та газетку взять, бо ж потім не буде. Ми вже казали чоловіку, що привозить пошту, що всім газет не хватає. Він каже, що передасть начальству. Ну поки без змін. Перші рази як отак стали возить, то наша Галя-поштарка – золота людина! – помагала їм, і був якийсь порядок. А тоді таке пішло…
* * *
Каратульці нарікають, що попередні рази бувало пошту як привозили, то все гамузом скидали біля приміщення – хто що хотів, те і брав. Свої квитанції за електроенергію люди досі не познаходять.
До приміщення сільської пошти приїжджає староста села Валерій Ходько.
Валерій Ходько пояснює пенсіонерам про платіжки
– Якщо робота не покращає, то виписувать газет на наступний рік і справді люди не будуть, – висловлює думку більшості. – У нас оце третій поштар за півтора місяця. Він як начальник пересувного відділення обслуговує один шість сіл. Привозить пошту, приймає оплату комунальних, видає пенсію.
Я телефонував у яготинське відділення, аби машина завозила пошту і в Воскресінське. Хай уже так само в одному місці десь складали газети, то людям таки ж ближче було б їх забрать, ніж оце в Каратуль добираться. А там майже одні пенсіонери живуть.
Староста зауважує, що громада готова додатково оплачувати роботу місцевій поштарці, але керівництво «Укрпошти» проти, мовляв, це незаконно, тому не зможуть їй довірити гроші й товар.
– Спочатку обіцяли, що як реформується пошта, то людям буде краще, – наголошує староста. – Приїжджатиме сюди бригада з трьох осіб: один тут прийматиме людей, а машина з поштаркою розвозитиме по домівках, кому що треба. Ми готові їм допомогти вивчити село, скоординувати хто де живе, але поки співпраці з керівництвом пошти немає.
* * *
Тим часом до старої будівлі пошти під’їжджає новенький Fiat з брендовим жовтим логотипом. Cеляни шикуються в чергу. Моложавий чоловік у масці одягає ще й гумові рукавички, хвацько відмикає навісний замок на хлипких дверях, до невеличкої веранди з розбитою шибкою заносить великий пластиковий ящик з кореспонденцією.
Пошту привезли
Люди наввипередки починають брати з нього газети. У якийсь момент поштар роздивився, що виніс ящик з написом «Світанок», просить людей повернути, хто що взяв і виносить пошту у правильному ящику. У маленькій верандочці починається ґвалт: один поперед одного, через голови і попід руки люди вихоплюють насамперед газети і журнали.
Газети і журнали люди беруть, які хочуть
– Ой лишенько, ну ти гляди, оце був би клопіт! – Микола Тимець схвильовано розділяє у своєму пакунку «Газети по-українськи». – Це ж мені отак передали, то я й не побачив, що їх дві. Добре, що ви вказали, а то прийшлося б мені ще раз сюди бігти, бо ж якійсь людині би не хватило. Мені ж уже було таке, що вертався з лишньою газетою.
Микола Тимець помилково взяв дві газети
Із пачкою свіжих газети виходить з пошти і Любов Запорожець:
– Я «Вісник» зроду виписувала, бо люблю його читати, і мій Володька каже, щоб «районка» була в хаті, аби знати всі місцеві новини. Тільки тепер оце таку реформу з поштою зробили, що нам один клопіт. Бо ходити сюди за два кілометри по газети ніхто вже не буде. Передплачувати їх поки не думаємо.
Любов Запорожець передплачує «Вісник» багато років
* * *
Тим часом у веранді пошти люди вже починають розбирати величезну пачку платіжок за газ. Хтось на місці перекладає купку, вишукуючи своє прізвище, хтось поніс товсту кипу у двір і перебирає на капоті автівки.
Зрештою дві жіночки організовують процес: по черзі оголошують прізвища абонентів: Лисиця Володимир, Петренко Микола… Хто не відгукнувся, то поки акуратно відкладають.
Водночас із натовпу вигукують: «А моєї нема?», «А де взять за телефон?», «А де знайти за свєт?» Коло пошти суєтно і гамірно: люди носяться з газетами, квитанціями, обмінюються, передають для сусідів і знайомих, заодно розпитують один одного про справи. В якийсь момент обступають жіночку – раді бачити свою помічницю Галину Нестеренко.
Галина Нестеренко працювала поштаркою в селі сім років
– Я прийшла тільки забрати свої квитанції, – відказує вона. – Поштаркою тут сім років працювала, знаю кожну людину, хто що любить читати, де в кого лічильник вісить, кому які квитанції оплачувать. Пошту розвозила особистою машиною. Останнім часом мала пів ставки, то зарплати було 2,5 тисячі гривень, а як товару більше продам, то і три. Але тепер на цей участок добавили ще села Виповзки, Лецьки, Світанок і Хоцьки. Якою буде нова зарплата і не цікавилася, бо через сімейні обставини не зможу обслуговувати вже стільки сіл.
* * *
Валерій Ходько запевняє, що з боку місцевої влади вони ніяким чином поки не можуть вплинути на цей процес. Навіть з приміщенням ситуація незрозуміла. Колись це було колгоспне майно, яке з невідомих причин не передали на баланс сільської ради.
Воно хоч і стареньке та занедбане, але має опалення, раніше тут були кімнати для роботи Ощадкаси і навіть перукарні. Згодом, можливо, пошту «переселять» у будівлю сільської ради. Зараз же головне, щоб відновити людям послугу з доставки преси та пенсії додому.
– Укомплектацією мобільної бригади займається відділ кадрів, – коментує телефоном ситуацію начальниця ЦПЗ №8 м. Яготин Віта Гордієнко. – Знаю, що людей поки не вистачає, тому подекуди бригади виїжджають без поштарів. А за адресність і доставку газет відповідає відділ передплати.
Коротше, поки "Укрпошта" реформується, найбільше страждають літні селяни.
Фото автора
