Як відомо, на початку минулої осені у Переяславі на 78-му році життя помер відомий у минулому український скульптор Микола Шматько. Після нього залишилася велика мистецька спадщина – переважно скульптури, виконані у мармурі, а також картини, графічні роботи, ескізи – загалом близько тисячі творів мистецтва. Про подальшу долю цього спадку та інше із сином покійного Рафаелем Шматьком (43 роки) нещодавно спілкувався кореспондент Переяслав.City.
Фрагмент виствики у довоєнному Луганську
У скульптора виявили рак
– Смерть Миколи Гавриловича стала несподіваною?
– Загалом так. Хоча тривалий час до цього у нього були проблеми з печінкою, і щороку він підліковувався у стаціонарі міської лікарні. Минулого року я також потягнув його на це лікування. Зробили УЗД і направили до обласної онкології. Їздили туди дуже довго, потрібно було здавати багато різноманітних аналізів. Врешті виявили, що раку печінки немає, натомість знайшли злоякісне утворення у кишечнику. Призначили кілька хіміотерапій. Ну що ж, до лікарні він прийшов більш-менш нормальним, а в результаті помер. Я вважаю, в першу чергу, через велику інтоксикацію, викликану цими хіміотерапіями. Помер тут, у складському приміщенні міської сьомої школи, де ми вимушено мешкали сім останніх років.
– Ви з вашою мамою залишаєтеся тут і зараз. Де поховали батька? Адже, хоч мешкаєте у Переяславі вже і довго, назвати оце бетонне приміщення постійним місцем проживання не можна.
– У минулому, ще до війни на сході, що почалася у 2014-му році, постійним місцем проживання для нас був Луганськ. Там і зараз залишається будинок. Та повертатися туди я не планую. У батька є родичі у Донецьку. Можна було б відвезти його і туди, на батьківщину. Та ми були не готові до цього. Прийняли рішення, що найоптимальнішим варіантом буде зробити кремацію його тіла. Зробили це у Києві. Забрали урну з прахом, і зараз вона ось стоїть поки що тут. Це пов’язано і з тим, що ще не відомо, де у подальшому знайдемо місце для постійного проживання.
Остання скульптура майстра "Любов Христа"
Планували виставку у Верховній Раді
– Що робити далі, що буде з великою мистецькою спадщиною, очевидно, це для вас зараз найголовніше питання?
– Так. Я і раніше казав батькові, що більше не можу тут залишатися. Вже давно готовий був поїхати звідси. Але ж була відповідальність. Не міг залишити батьків самих. Тепер, коли він помер, вся ця колекція творів мистецтва взагалі залишилася лише на мені. Особливо важко було перші місяці після втрати. Зараз, як то кажуть, вже прийшов до тями. Щодо подальшого, прийнято остаточне рішення продати частину колекції. У Луганську на продаж виставили також наш будинок. Щоправда, ціни на нерухомість там сильно впали. Мабуть, зможемо продати його за суму втричі меншу, ніж це було б раніше. Виручені і від творів мистецтва, і від будинку кошти, а зібрати сподіваємося десь 150, а краще 300 тис. доларів, використаємо для побудови галереї та житла для нас.
– Наскільки непростим може виявитися такий план?
– Іншого виходу я не бачу. Вже потрібно забути, що нам хтось щось буде давати. Є заможні люди, які можуть собі дозволити купувати роботи з нашої колекції. Тут я б хотів подякувати нашій народній депутатці Анні Скороход. Кілька разів вона приїжджала сюди до нас. Навіть у той момент, коли батькові було зовсім погано. Потурбувалася, щоб його перевели на лікування до іншої лікарні. Так би і сталося, але за день чи два до того він помер. Також подбала, щоб зробити у Верховній Раді виставку робіт нашої колекції. На жаль, цьому завадили вже карантинні обмеження. Подібні заходи просто скасували.
У складському приміщенні
Останньою була скульптура "Любов Христа"
– Якою бачите майбутню галерею?
– Хотілось би, щоб це було приміщення площею не менше тисячі квадратних метрів. Також доведеться, очевидно, купувати землю для її розміщення. Так що ресурсів потрібно буде немало. Думаю, після свят навіть відкрити цільовий фонд для цієї галереї. Можливо, легше буде збирати кошти. До речі, ще навесні минулого року ми з батьком почали потроху упаковувати деякі роботи. Було таке відчуття, що ми повинні звідси кудись поїхати. Не знаю куди, але ми почали збиратися.
У минулому, коли ще жили у Луганську, виставляли роботи у галереї. Ось залишилися фото. Хотілось би, щоб десь отакою була і нова. Якщо цей задум реалізую, а я вірю, що так і буде, зроблю батькові біля тієї галереї, як її засновникові, постамент. От вже тоді біля нього і захоронимо його прах.
– А де б вона могла бути?
– Однозначно, в Україні. Де саме, питання поки що відкрите. Звісно, з Переяславом нас вже багато що пов’язує. Насамперед те, що батько не сидів тут просто як пенсіонер. Постійно був у творчому пошуку. Зробив немало скульптур, зокрема, і відомих політичних постатей, написав цілий ряд картин. Це були і місцеві пейзажі, і портрети переяславців. Мав багато планів і на перспективу. Ось залишилися нові полотна. Він їх накупив, щоб продовжувати свою творчу діяльність. Що ж до скульптур, то останньою його роботою стала "Любов Христа". Зробив її лише у гіпсі. Так вона поки що і залишається.
Наприкінці минулого року до нас сюди приїжджав новообраний міський голова Вячеслав Саулко. Цікавився, як ми тут живемо, станом колекції. Проте, чи залишимося у Переяславі, чи шукатимемо інше місце, залежатиме від різних обставин.
Рафаель Шматько за роботою
Розбазарювання колекції не буде
– Вже визначилися, які роботи можна продати, а які – ні в якому разі?
– Звичайно. Є роботи, що стануть основою галереї. Скажімо, одну з перших скульптур батько зробив ще сорок п’ять років тому. Чи візьмемо скульптуру "Пророк". Один багатий чоловік вже хотів купити його. Кажу: "Не продається". Або ж така робота, як "Поклоніння диску". Вона – унікальна. І, звісно, теж є основою нашого зібрання.
Визначальні роботи колекції не продаватимемо. І взагалі про розбазарювання не йдеться. Зараз кубометр мармуру коштує вісім тисяч доларів, то ж і роботи будуть недешевими.
– Ви також скульптор. Чи давно цим займаєтеся, і над чим працюєте тепер?
– Займаюся скульптурою вже років з двадцять, по суті, все своє свідоме життя. Навчався у майстра, тобто свого батька, переймав його досвід. Разом з ним брав участь у багатьох творчих проєктах. Одним з таких, наприклад, було виготовлення великої скульптури, чотири метри заввишки, Богородиці у Святогірській лаврі. У нас тут зберігається гіпсовий ескіз її голови. А зараз вирішив зліпити погруддя однієї молодої переяславки. Але це так – аби себе чимось зайняти. Не можу дозволити собі захопитися цією творчістю у повній мірі. Бо тоді вона мене поглине, і вже ні про що інше думати не зможу. У мене ж зараз інше головне завдання – галерея.
