Надія Стецюк (59 років) і Надія Романенко (45 років) за роки спілкування зріднилися, мов сестри. Журналістка Переяслав.City почаювала з ними і дізналася, в чому секрет їхньої міцної жіночої дружби.
«Давай нігті нафарбуємо, поки мама не бачить»
– Обидві наші родини жили в Підварках, – розповідає Надія Стецюк. – Моя мама рано залишилася сиротою. А після того, як народила нас із Любою (сестер-двійнят – авт.), її покинув чоловік. Надійчина бабуся Настя їй дуже допомагала, фактично нас із сестрою виняньчила.
Моя мама Марія дружила з її мамою Ніною. Вони були схожими: мали сильні характери, понад усе любили дітей і себе їм присвятили. Наші матері ділилися наболілим, допомагали одна одній. Разом могли садити й сапати картоплю.
Дружба перевірена часом. 1982 рікФото: З архіву Надії Стецюк
– Надю пам’ятаю з півторарічного віку, відколи батьки взяли її з дитячого будинку. Тьотя Ніна часто приходила до нас із донькою. Ба більше, назвала її на мою честь, бо в неї було інше ім’я від народження.
Пам’ятаю, як Надя росла, як ми бавилися. Гралися ляльками, хоча я і була набагато старшою, – сміється. – Могли й утнути щось. У мене було чимало косметики, я любила фарбуватися. І колись Надя прийшла до мене, а я кажу: «Давай тобі нігті нафарбуємо, поки мамка не бачить». А їй якраз іти в перший клас. Тьотя Ніна як побачила! Увесь вечір їй здирала лак із нігтів. А потім мене насварила: «Тільки спробуй ще раз нафарбувати, получить не вона, а ти», – згадує з усмішкою. – Але то не зозла. Тьотя Ніна була доброю. Вона раділа, що ми з Надею дружимо. І перед смертю мене попросила: «Не залишай її». Вона Надю без чоловіка виховувала, він пішов із сім’ї. Дуже любила її та переживала, щоб вона не залишилася сама.
– Попри різницю у віці ми багато часу проводили разом, – додає Надія Романенко. – Я приходила до неї як до старшої сестри. Ділилася секретами, розповідала про подруг, ситуації. Завжди питала порад. Надя з дитинства була моєю наставницею.
– Вона ще ж мене заміж віддавала! У мене весілля було на Хмельниччині, звідки родом чоловік Сергій. І тьотя Ніна з Надею приїздили. Було нам із нею клопоту, ще ж дитина, бігала туди-сюди, – пригадала жінка.
– Мені запам’яталося з дитинства, як Надя гарно одягалася. Заглядалася на її сапоги-чулки. Такі красиві, на каблучках. Мені так хотілося їх приміряти, – згадує Надія Романенко.
– Тоді було важко щось купити. Не давала їй міряти, щоб каблук не зламала, – сміється подруга. – Тьотя Ніна часто одягала Наді хустку й намисто. Мені це здавалося старомодним. І як тільки вона до мене приходила, я все це з неї знімала. Тьотя Ніна питала: «Навіщо ти зняла?» А я її повчала: «Не одягайте на неї стільки, як на сороку». Я віддавала Наді свої платтячка. Пам’ятаю, в мене були улюблені речі, уже тісні, але мені так не хотілося з ними розлучатися. Мама каже: «Віддай Наді». – «Ні, нехай ще полежать». А потім таки зібрала в сумку й віднесла. А після Наді ці речі носила моя старша донька, а потім – Надина донька. І її спіднички мої дівчата доношували. Такі були часи.
Дружба – це незалежність
Надія Романенко вийшла заміж у 17 років. Народила двох доньок. Деякий час вони з подругою не спілкувалися. Але коли в її родині почалися проблеми, Надія Стецюк першою прийшла на допомогу.
– Надя, бувало, прийде до мене, розкаже про проблеми в стосунках із чоловіком. Я йду до нього сваритися і на місце ставити. Кажу: «Я тобі не дозволяю її ображати». Бачила наскрізь, який він лукавий. А Надя була засліплена любов’ю. Та коли очі відкрилися, розлучилася, – розповідає старша подруга.
Секрет міцної дружби в тому, щоб не залежати одна від одної, кажуть жінки.
Фото: Із архіву Надії Стецюк
– У мене багато друзів. Я можу вислухати. І люди знають, що нікому потім не розкажу, тому до мене тягнуться, – каже Надія Стецюк. – Раніше я не вміла правильно дружити. Мені здавалося, що має бути так: якщо людина мені щось дала, щось для мене зробила, я зобов’язана їй віддячити, і мені треба викластися ще більше, ніж вона виклалася. Переймалася тим, що про мене подумають, скажуть, тому старалася всім догодити. Якось я запитала про дружбу у свого духовного наставника, і він сказав: «Дружба – це незалежність».
З Надею у нас якраз такі стосунки. Я можу до неї місяць не телефонувати. Але якщо мені щось треба, знаю, вона допоможе. І я так само. Є в мене щось їй дати, ділюся, але нічого не очікую навзаєм. Вона може прийти до мене, і я бачу, що їй важко, не хоче розмовляти. Просто попили чаю, помовчали. Якось забула привітати її з днем народження. Зателефонувала наступного дня, посміялися із ситуації. А було таке, що на день раніше прийшла вітати. Вона дивиться на мене: «У мене завтра». – «Ну нічого, ми ж не забобонні».
– У нас немає в стосунках сюсі-пусі, лицемірства. Ми кажемо одна одній правду, нехай це й боляче, – додає Надія Романенко. – Бувають такі розмови, після яких я плачу. Але в них немає злоби, образ. Це не заважає нам і надалі дружити.
Зізнається, що був період, коли вона ревнувала подругу.
– У Наді було багато друзів. І в мене траплялися моменти ревності. Я навіть молилася, щоб звільнитися від цієї залежності, і Бог допоміг. Зараз Надя може йти з іншою подругою, ми привіталися, усміхнулися. Пішла з кимось на чай, я сприймаю це нормально.
– Я колись Наді сказала: «Ти не дивися, скільки в мене друзів. Я з багатьма спілкуюся, але ти в мене одна така, найрідніша», – додала Надія Стецюк.
Навчила пекти біляші
Подруг об’єднує віра в Бога, а також рукоділля. Вони обоє творчі: вишивають, плетуть, шиють, малюють.
– Плести мене навчила Надя десь у п’ятому класі, – розповіла Надія Романенко. – Я побачила, що вона сплела собі берет і шарф, і мені теж захотілося. Попросила навчити. Дуже швидко зрозуміла техніку і сплела собі шарфик. І до вишивання мене Надя заохотила. Я якраз розлучилася з чоловіком, треба було відволіктися від думок, і вона мені показала різні техніки вишивання. Ми, бувало, сідали на подвір’ї та вишивали. А ще мені хотілося Надину картину бісером на пам’ять. Вона пообіцяла вишити, але я дуже довго чекала, – сміється. – А потім Надя покликала мене: «Вибирай, що хочеш». Я вибрала на кухню картину з грушами.
А ще подруги захоплюються квітами. У Надії Стецюк у дворі багато квітників зі скульптурами, альтанки прикрашені композиціями із сухоцвітів.
– Тьотя Ніна дуже любила квіти. У неї з’явилися перші кущі троянд. Було багато гладіолусів, жоржин. Я приходила до них милуватися квітами. А тепер і в мене їх багато, – зауважила Надія Стецюк. – Надя мені два кущі троянд подарувала. Я їй викопую зі своїх квітників, що сподобалося. Обмінюємося квітковими новинками.
Надія Романенко вдячна подрузі за уроки кулінарії.
– Надя – професійний кухар. Вона мене навчила готувати м’ясні страви, поділилася рецептом біляшів, пончиків. Я в неї перейняла, як сервірувати столи, – зазначила вона.
– У мене вдома був майстер-клас із приготування біляшів, – додає Надія Стецюк. – Зібрала трьох подруг, вчинила тісто, зробила фарш, наліпила, насмажила. Ми всі продегустували. А потім дівчата по черзі здавали екзамени. Це було весело.
Подруги тішаться, що і їхні діти дружать. У Надії Стецюк – доньки Сніжана й Наташа та п’ятеро онуків-хлопців. У Надії Романенко – доньки Олена й Анастасія та троє онучат.
– Колись моя мама сказала: «У тебе є Надя, я за тебе спокійна». І в мене така ж ситуація. Я за свою Настю спокійна, бо в неї хороші подруги. У дитинстві вона більше дружила з Наташею. А тепер зі Сніжаною відкрила бізнес – квітковий магазин. У них хороший тандем, вони доповнюють одна одну, – зазначила Надія Романенко.
– Зараз наші діти дружать родинами. Відпочивають разом, смажать шашлики. Нам це дуже подобається, - додала Надія Стецюк.
Найсвіжіші новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
