31-річні Юлія та Анна Миколаєнки, сестри-близнючки, не тільки зовні дуже схожі, але й живуть і все роблять разом. Працюють в Переяславському центрі первинної медико-санітарної допомоги: Юлія – головною медсестрою, а Анна – педіатричною. Свою історію розповіли журналістці Переяслав.City.
– Коли мама була вагітна нами, пішла на огляд до лікаря, – розповідає переяславка Анна Миколаєнко. – На той час УЗД для вагітних не було. Лікар чомусь вислухав серцебиття однієї дитини, а медична сестра, подивившись на живіт мами, сказала, що буде двійня. Мама аж до пологів не знала, що під серцем носить двох дітей. Народжувати маму привезли з одним комплектом для немовлят. Коли ми народилися, довелося докуповувати ще один.
"Лікували" не лише ляльок, а й котиків та собачок"
Анна та Юлія разом працюють у Переяславському ЦПМСД
– Стати медиками нам хотілося із самого дитинства, – говорить Анна. – Наша мама працювала дояркою. На тій фермі у Підварках була ветлабораторія. Я з Юлею, будучи малими, приходили до мами на роботу і крадькома, щоб дорослі не бачили, брали в тій лабораторії використані колбочки, крапельниці та шприци і вдома гралися ними «в лікарню». "Лікували" ж ми не лише своїх ляльок, а й котиків та собачок, адже мріяли бути ще й ветеринарами.
– Після дев’ятого класу ми хотіли вступити до Золотоніського ветеринарного училища, – долучається до розмови Юлія. – Але ця мрія не здійснилася, бо в наших батьків були малі статки. А коли вже вчилися в одинадцятому класі, то мама радила нам вступати до нашого педуніверситету. Тато ж завжди казав: «Дивіться, не помиліться з вибором професії – це дуже важливо». Нам же хотілося стати лікарями.
Та розуміючи, що батькам не під силу одночасно вчити двох дітей в медичному університеті, ми вступили до Яготинського медучилища (вищу освіту здобули пізніше). Через три роки, здобувши дипломи медсестер, прийшли до тодішнього головного лікаря ЦРЛ в Переяславі Володимира Якименка (Царство йому Небесне) проситися на роботу в реанімацію. Але він нам запропонував іншу роботу: "Працювати в реанімації ви зможете після того, як кілька років попрацюєте в дитячій поліклініці". З тих пір вже минуло 12 років. Зараз і не думаємо про якесь інше місце. Ми так любимо свою роботу, що навіть вдома про неї говоримо.
"Я можу користуватися карткою Ані, а вона – моєю"
Юлія і Анна Миколаєнки живуть у приватному будинку у Підварках і ведуть спільне господарство.
На день народження дівчата вбралися у схожі сукніФото: надане Юлією Миколаєнко
– Будинок, в якому ми живемо, довго стояв недобудованим, – каже Юлія. – Його будівництво на подвір’ї наших діда й баби розпочали наші батьки ще наприкінці 90-х. Ми ж продовжили цю справу у 2011 році, незабаром після того, як закінчили медучилище. Щоб мати своє окреме житло, запитали у батьків, чи можна завершити будівництво. І добудували. Звести власне житло нам допомагали рідні та друзі. Загалом нам будь-яка справа під силу, ніякої роботи не боїмося. В нас є двоє прекрасних діток: в Ані – синочок Матвійко (йому зараз п’ять років), а в мене – донечка Софійка, якій незабаром виповниться три рочки.
Дітки наші поводяться як рідні брат і сестра. Матвійка та Софійку виховуємо, щоб вони жили так же дружно та мирно, як ми із сестрою. Ми ж як, бува, чогось там сперечаємося, то посердимося одна на одну не більше п’яти хвилин. Одна без одної довго не можемо бути – скучаємо дуже.
– Це тому, що із самісінького дитинства ми все робимо разом, – стверджує Юлія. – Зараз ведемо спільне господарство і ніколи не рахуємо, на кого з нас більше витрачається коштів. Адже гроші у нас спільні. Для нас нормально те, що за покупки в магазині я можу розрахуватися зарплатною карткою Ані, а вона – моєю. Щодо подарунків, то їх ми отримуємо завжди однакові.
– Минулого року ми справляли свої тридцятиліття в гостинному домі "Покровський", – згадує Анна. – Тоді ми зробили однакові зачіски і одяглися у плаття з однакової тканини, однакового крою, але різного кольору, бо абсолютно однакових не знайшли. Однаково вбиралися ми й у школі та в училищі, і тому нас завжди плутали. Не розрізняли нас і вчителі. Бувало, що на уроках та екзаменах ми відповідали одна за одну. Різниця ж між нами в тім, що я – лівша, а Юля – правша.
– Я старша за Аню на 40 хвилин, – зазначає Юлія. – Саме через стільки часу мама народила свою четверту доньку, мою копію. Наші дві старші сестри Ярослава та Віта, в яких по двоє діток, також проживають в Переяславі.
"Радіємо, що дітки не потерпали від коронавірусу"
– Дякуємо Богу, що переяславські діти не так вражалися коронавірусом, як доросле населення: якщо і хворіли, то в легкій формі. Шкода, що наша мама зараз має великі проблеми зі здоров’ям, – сумно каже Анна. – Пам’ятаю, як торік у березні вона здала ПЛР-тест, а він виявився позитивним. Це попри те, що симптомів захворювання на коронавірус у неї не було. Тоді і ми з Юлею самоізолювалися. Два тижні не ходили на роботу і навіть на подвір’я не виходили.
А ось дехто з батьків наших юних пацієнтів навіть спекулював на цій хворобі. До прикладу, телефоную до молодої мами, щоб нагадати їй про планове щеплення її дитини, а вона відповідає, що не може її привести до поліклініки, бо тут багато хворих на коронавірус. І того ж дня ту ж жінку з дитиною зустрічаю в АТБ, де можуть перебувати люди, хворі на коронавірус. А загалом з приходом епідемії ковіду майже усі батьки погоджуються на планові щеплення своїх діток. А ще в нас в ЦПМСД є пункт щеплення та мобільна бригада, які проводять щеплення від COVID-19. Приємно, що люди активно вакцинуються – розуміють небезпеку заразитися. Ми із сестрою допомагаємо їм у цьому.
Незабаром, 22 липня, в Юлії та Анни Миколаєнків буде день народження. Як зізналися, цей день вони хотіли б зустріти зі своїми чудовими дітками на узбережжі моря.
Найсвіжіші новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
