7 вересня свій 60-річний ювілей відзначив переяславець Віктор Куйбіда. Він – професор, декан факультету фізичного виховання місцевого педуніверситету, Заслужений працівник освіти України. Окрім освітніх здобутків, має чимало спортивних. Легко знаходить спільну мову зі студентами, часто не лише від фізкультурників можна почути фразу: «Куйбіда – найкращий декан нашого університету». Про те, як бути найкращим у науці, житті, спорті, Віктор Віталійович розповів журналістові Переяслав.City невдовзі після святкування.
Віктор Куйбіда народився 7 вересня 1959 р. у с. Біляни Могилів-Подільського району (нині Чернівецький) Вінницької області у сім’ї комбайнера та колгоспниці. Закінчив природничий факультет Уманського державного педагогічного інституту ім. П. Тичини. У 1982-1985 рр. був аспірантом кафедри генетики і молекулярної біології Київського державного університету ім. Т. Шевченка. Стаж педагогічної роботи у ВНЗ наразі складає 33 роки. У 1987-1988 рр. – викладач біохімії, а у 1988-1989 рр. – старший викладач кафедри природничих наук Переяслав-Хмельницького філіалу Київського державного педагогічного інституту ім. О.М. Горького. З 1989 по 2013 р. – доцент кафедри природничих наук, біології та методики навчання переяславського університету. Обраний на посаду декана шляхом голосування колективу викладачів та студентів із результатом 95% у 1989 р. У 1990-1998 рр. – декан педагогічного факультету, 1998-2002 – факультету підготовки вчителів трудового навчання і біології, 2002-2005 – факультету біології та технології виробництва, 2005-2006 – природничо-географічного факультету, 2006-2012 – керівник навчально-наукового Інституту фізичного виховання і природознавства. З 2012 р. донині працює деканом факультету фізичного виховання. Зальний стаж деканом складає 30 років. З 2013 р. – професор кафедри біології та методики навчання. Нині Віктор Куйбіда читає лекції із зоології, біохімії, біохімії фізичної активності. У його науковому доробку багато посібників, книг, енциклопедій. Ним були створені та введені до навчальних планів нові дисципліни: «Народна ботаніка», «Народна зоологія», «Народне землезнавство», «Народне природознавство». З 2017 р. спільно із групою науковців Інституту зоології ім. І.І. Шмальгаузена НАН України виграв два гранти у конкурсі Державного фонду фундаментальних досліджень. Науковці досліджують тварин Червоної книги в умовах кліматичних змін. На Міжнародному турнірі з тріатлону «Слов’янська хвиля» у 2018 та 2019 рр. ставав чемпіоном в естафеті (Куйбіда представляв команду у плаванні). Дружина – Тетяна Куйбіда – вчитель-методист гімназії, Відмінник освіти, Заслужений вчитель України. Мають двох доньок та двох внучок.
– Які відчуття у вас шістдесятирічного?
– Думки та бажання залишилися такими ж, як і у 20-30 років. Функціональний стан організму також особливо не змінився: як плавав – так і плаваю, як бігав – так і бігаю. Емоційно з роками все більше тягнуся до дітей, хочеться приділяти їм увагу: як вихованцям, так і власним внучкам. Лише клепкою, мабуть, відповідаю своєму віку.
– Яке ваше головне досягнення за цей період життя?
– Моя сім’я та друзі. У біологів є навчальна практика, ми студентами виїжджали в урочище Громи поблизу Умані і там місяць жили в наметах. Так я на першому курсі у 1976 році познайомився із майбутньою дружиною, ми були одногрупниками. У 1980-му з Танею одружилися. Друзів у мене небагато, але вони такі, що виручать завжди. Наприклад, коли я потрапив у аварію біля Білої Церкви, вони посеред ночі приїжджали, допомагали забрати машину. Так вийшло, що багато друзів – це колишні мої студенти. Ми подружилися з Петром Коханцем, коли разом бігали кроси, плавали, грали у футбол. Він тепер мій колега, так само, як і брати Кривенки, з якими здружилися за часів їхнього студентства. Через те, що знаходжу друзів з-поміж молодих, вдається не дуже відставати. Світ же не стоїть на місці. Якби Руслан Саулко (із його батьком В’ячеславом ми також близькі друзі) не показав мені, як користуватися «Приват24», чи сам би я відкрив для себе таку зручну штуку? Якби хтось не допоміг освоїти фейсбук, мабуть, мене б там і досі не було.
– Чому ви стали педагогом?
– У селі раніше потрібно було працювати цілодобово: в колгоспі з мізерною зарплатою, а потім по господарству. Щоб вижити, необхідно тримати корову, теля, кількох свиней, 50-100 кролів, з п’ятдесят гусей та стільки ж качок. Поки батько й мати працювали в полі, мені треба було слідкувати за худобою. І так жило тоді багато сімей. Щоб жити якось інакше, або йдеш до армії, або кудись навчатися. З тих пір я навчився планувати свій час. Бо хотілося ж і дитячого-юнацького (в клуб сходити, пограти у футбол), і повчитися, а для цього встигнути все вдома поробити: накосити, всю живність нагодувати, напоїти.
Віктор Куйбіда із Русланом та В'ячеславом Саулками
У мене в школі був гарний вчитель біології, Іван Іванович. Його предмет мені особливо легко давався. А ще мій товариш, кандидат в майстри спорту з греко-римської боротьби, з яким я тоді часто змагався, навчався в університеті й закликав мене: «Вітю, треба йти». Так я й вступив на природничий факультет Уманського педінституту. За розподілом після навчання мене відправили в село Шевченкове Літинського району. Дали двокімнатну квартиру, зарплата – 180 рублів, майже як у голови колгоспу. За зиму та весну там я поправився із 77 до 83 кілограмів. Чому? Бо не було спортзалу, не мав де тренуватися. Після першого року зауважив, що свої знання з генетики, мікробіології, хімії використовую на уроках на 15-20 відсотків, і при цьому багато чого забулося. Тому вступив у Києві в аспірантуру в університет Шевченка. Перед цим, до речі, мої документи не прийняли в сільськогосподарській академії, бо не був у партії. Потім я працював в Уманському педінституті, а після року роботи там запросили до Переяслава, де саме відкрився інститут. Сказали: «Приїжджай, буде квартира». З того часу я переяславець, а це місто для мене найкраще з усіх.
– Від студентів жодного разу не чув про вас негативних відгуків, навпаки, називають вас найкращим деканом. Як вдається знаходити з ними спільну мову?
– Був період, коли студенти голосували за найкращого декана, найкращого викладача, викладача, з яким хотілось би поцілуватися, тощо. Мені, звичайно ж, хотілося виграти в номінації «з ким хочеться поцілуватися» (сміється), але кілька років поспіль обирали найкращим деканом. Тут немає якихось дивовижних секретів: потрібно чесно трудитися, любити свою роботу, спілкуватися зі студентами на рівних. Студента потрібно любити, як душу, і трусити, як грушу. Я люблю з ними дискутувати, сам на лекціях не читаю із книжки і від них хочу чути власні думки, а не завчені фрази. Дев’ятнадцять студентів факультету фізичного виховання, яких я навчав, зараз стали викладачами. Вони завжди розуміють, що у бійцівському залі, коли ми спарингуємо, спокійно можна мене кидати, якщо подужають, а на футболі бити по ногах (не спеціально, звісно). Коли під час матчу студент віддав мені хороший пас, а я забив гол, це не означає, що на парах він не розповідатиме все необхідне. Ми чітко розставляємо рамки особистих стосунків та навчання.
Із Романом Кривенком
– Наш факультет фізичного виховання славиться своїми студентами та випускниками, які досягають вершин у спорті. Розкажіть, які ці «зірки» у повсякденному житті.
– Ну наприклад, Віктор Циганков із київського «Динамо» дуже скромний хлопець, сімейний. Я із батьком його спілкуюся. То він розповідав, що Вітя кожен мамин день народження проводить вдома з нею. І свій також передусім намагається відсвяткувати з родиною. Взагалі всі спортсмени з нашого факультету не мають «зірочки». Вітя Постол (ексчемпіон світу з боксу – ред.) – простий хлопець, щирий, пунктуальний. Попросиш взяти чемпіонський пояс в університет, ніколи не відмовить, сфотографується. Саша Грушин, срібний призер чемпіонату світу з боротьби, біатлоністка Олена Юрковська, Герой України, багаторазова чемпіонка Паралімпійських ігор, біатлоністка Саша Кононова, також багаторазова чемпіонка Паралімпійських ігор, – всі вони завжди приїздять в університет, щойно їм зателефонуєш.
Під час зустрічі із Сергієм Притулою
У братів Кличків я свого часу викладав, читав курс біохімії фізичної активності. Віталій уже на першому курсі був чемпіоном світу з кікбоксингу. Пам'ятаю, як на вступних іспитах він біг тисячу метрів разом із легкоатлетами. Протягом дистанції тримався четвертим-п’ятим, однак наприкінці так рвонув, що випередив усіх. Перетнувши фінішну лінію, просто завалився – виклався повністю. Віталій брав у мене індивідуальні завдання. Проте всі відповіді він і так знав, бо проходив це на практиці, коли готувався до боїв. Володя перед вступним іспитом зламав ногу, шину наклали від п’яти майже попід руку. Тому його занесли в аудиторію, поклали на три парти, дали папірець. Ото так він писав твір. Задарма Кличкам оцінки я не ставив, вони все чесно складали. І бали в них були хороші.
– А яким спортом займаєтеся ви самі?
– Греко-римська боротьба – мій базовий вид. Завжди захоплювався і футболом, і легкою атлетикою, в останні роки – плаванням. Якщо в Бучаку на практиці зі студентами, то можу й більше трьох годин у день займатися спортом. Взимку або плаваю, або у футзал граємо. Ось сьогодні не було можливості потренуватися. Лише зранку сто разів віджався за два підходи та під кутом «пописав» цифри ногами до двадцяти та до двадцяти одного. Трішки відволікся від комп’ютера.
"Інколи займаюся спортом більше трьох годин на день"
– Це ж вам уже можна йти на пенсію. Чи не так?
– Оце якраз зібрав усі необхідні документи, ще візьму трудову книжку й завезу це все у пенсійний фонд. Але в університеті працюватиму, поки не помру (сміється). Якщо відчую, що клепки починають покидати, то, мабуть, потрібно буде зважитися і піти. Але не зможу сидіти вдома без діла.
– А є у вас хобі? Чим можете зайнятися, якщо з’явиться вільний час?
– Занадто мало часу і занадто багато хобі. Люблю вірші писати, співати, подобається мені танцювати. Колись ходив на полювання. Але не стільки полював, як фотографував – вдавалися цікаві композиції. Дуже багато часу проводжу за написанням книг, підготовкою до лекцій. Є ж іще і сімейні обов’язки. Чотири городи маю, обробляю їх сам.
