В українському суспільстві вважається: вийшов на пенсію – сиди вдома. Проте деякі переяславські пенсіонери продовжують вести активне життя: користуються комп’ютером, спілкуються з друзями в соцмережах, відвідують виставки і відкривають у собі нові таланти. Переяславка Галина Глушко (64 роки) – саме такий життєлюб.
– Я працювала переважно на керівних посадах. П’ятнадцять років очолювала відділ культури міської ради і два роки – відділ туризму. У НІЕЗ "Переяслав" була завідувачем відділу екскурсійної роботи, а потім заступником директора заповідника. З цієї посади й пішла на пенсію, – розповіла Галина Глушко журналісту "Переяслав.City".
Моїм основним захопленням була робота. Вона забирала увесь час. Добре, що коли народився син Антон, в мене ще була жива мама. Вона його няньчила, виховувала. У тому, що він став успішним, є її велика заслуга.
Я ж віддавалася роботі. Працюючи у відділі культури, весь час намагалася зробити щось цікаве для людей. Так у місті з’явилися конкурси "Людина року", "Красуня Переяславщини". На перший конкурс краси ми запросили моделей київського будинку мод та столичний джазовий колектив.
Я ніколи не повторювала сценаріїв свят, щоразу було щось нове. Мій брат Олександр казав жартома: "Твою б енергію та в мирних цілях". Мене не всі розуміли. Мовляв, я керівник, мені треба сидіти, а мої підлеглі нехай бігають. А чого мені сидіти, якщо я можу сама це зробити?
Вийшовши на пенсію, не знала, куди себе подіти. Я ж звикла бути в русі. Пробувала вишивати, навіть вишила дві картини. А потім почала малювати. Художні здібності в мене проявилися ще в ранньому дитинстві. Моїй першим учителем була мама. А в школі мене часто забирали з уроків, щоб я намалювала плакат, оформила стенд. Це не прийшло нізвідки.
Художниця любить квіткову тематику
У моїй родині багато творчих людей. Брат Олександр, на жаль покійний, був художником і архітектором. Жив із родиною у Кракові. Його донька Анна стала професійною художницею. Мій син Антон теж гарно малює, закінчив художню школу. Я бачила, як брат малює, син, і мені теж хотілося. Але не було на це часу.
Одразу почала малювати олійними фарбами. Купила на базарі грубе полотно і зобразила маки. Квіти я дуже люблю. І на пенсії в мене з’явилася можливість їх вирощувати. Засаджую квітами все подвір’я біля батьківської хати. Тому на перших моїх роботах були квіти. Маки, ромашки, бузок, тюльпани. А вже потім з’явилися пейзажі, натюрморти. Хоча квіткова тематика й зараз моя улюблена.
Робота Галини Глушко
Перша картина вийшла доволі непоганою. І з тих пір пішло й пішло. Де тільки моїх робіт немає! Нещодавно дві картини поїхали за кордон. Їх замовив син моєї однокласниці, який живе і працює лікарем у Словенії.
Я не рахувала своїх картин, думаю, їх близько 200. Жодна робота не повторювалася. Хоча мені кажуть: "Люди люблять маки, той малюй їх, малюй. Я малюю маки, але кожного разу інші. Мені нецікаво повторюватися. Це ж не конвеєр, а творчість.
Малювати навчилася сама. Навіть на курси не ходила. Деякі цінні поради дав мені брат, коли приїздив в Україну. Усе інше – інтуїтивно.
Перша виставка моїх картин відбулася в музеї "Заповіту". Ідея її створення належала моєму чоловіку Володимиру. Тоді я тільки почала займатися живописом і не наважилася. А вже після смерті Вови до мене підійшла завідувачка музею і запропонувала те ж саме -- зробити персональну виставку. Я представила 27 своїх робіт, вони мали успіх. Потім були виставки в художній школі, НЦК "Зустріч".
Перша виставка Галини Глушко в музеї "Заповіту"
Виставляю свої роботи у фейсбук. Є вони в туристично-інформаційному центрі, на першому поверсі "Критого ринку" (відділ золота). Людям подобаються мої роботи, їх купують. Для мене це невелика добавка до пенсії. Я легко розлучаюся зі своїми полотнами, але обов’язково фотографую напам’ять. Вдома в мене на кожній стіні є картина. Але в шафах я їх не складую.
Перший комп’ютер купила на пенсії. Мені виплатили десять окладів як державному службовцю, і я змогла його придбати. Тоді це було дуже дорого. Зараз у мене вже другий комп’ютер. Я зареєстрована в фейсбуці, однокласниках. Але з однокласниками рідко листуюся, бо їх у соцмережах дуже мало. Переважно спілкуюся з друзями, які мешкають за кордоном.
Робота Галини Глушко
Я користуюся смартфоном. Люблю робити селфі, знімати відео. Син їздив у Туреччину, ми щодня розмовляли по скайпу, листувалися в соцмережах. Комп’ютер, смартфон, соцмережі – усе освоїла сама. І деяких подруг навчила користуватися інтернетом. Це ж так цікаво! В інтернеті можна подорожувати, відвідувати виставки, театри.
Я насолоджуюся періодом пенсії. Прокидаюся о дев’ятій ранку, варю каву, відкриваю балкон, п’ю напій і дихаю свіжим повітрям. Переглядаю останні новини, читаю, хто з друзів що написав у фейсбуці. У мене є кішка Соня, біла, пухнаста, ми з нею трохи побалакаємо. Потім я малюю. Люблю малювати, коли сонячно й гарна погода. Удень можу пройтися магазинами, прогулятися парком. Завжди зустрічаю багато знайомих. Хіба це не щастя?
Галина Глушко: "Я насолоджуюся періодом пенсії"
У мене є подруги, такі ж активні, як і я. Ми ходимо на міські свята, концерти, виставки, майстер-класи.
Я можу поїхати в Київ, погуляти Андріївським узвозом, сходити на виставку квітів на Співочому полі чи на виставу в театрі Івана Франка. Треба самому робити своє життя насиченим, цікавим.
Коли пішла на пенсію, багато що переоцінила. Жінка не повинна бути керівником. Її призначення – дарувати тепло і любов своїй родині, прикрашати світ, товариство, в якому вона перебуває.
У мене є мрія – відкрити невелику художню галерею, де б продавалися не лише мої картини, а й інших переяславських художників. Хочу, щоб там грала легка музика, можна було випити кави.
