Олександр Палатний – наймолодший топіаріус на Переяславщині. Йому 31 рік. Утім зізнається, що не вважає себе професіоналом, але фігурно стригти дерева та кущі – його велике захоплення і він у цій справі вже досяг певних успіхів.
Коли служив в армії – возив керівництво ЗСУ. Це була статусна робота, і батьки хотіли, щоб продовжив. Я готувався йти на службу в СБУ – тоді це було досить перспективно, вигідно. Уже мав рекомендації, готові документи – все було домовлено. Потрібно було лише пройти медкомісію. Стою в коридорі, чекаю черги до лікаря і думаю: а чи справді я цього хочу? Розвернувся і пішов. Потім таки закінчив переяславський університет і став істориком. Але я досі «літаю».
Заробляти навчений з дитинства, знаю, як це зробити – це приходить з досвідом. Я цікавий до всього, швидко захоплююся, але можу безболісно й полишати. Почав змінювати місця роботи. Відірватися від насидженого важко перший раз. Зараз більше трьох років на одному місці не втримуюся – шукаю чогось нового.
Подобається робити те, що люблю, а не те, що приносить великі гроші. Правда, до цього дійшов не відразу. Якщо ці позиції співпадуть, буде дуже добре. Гроші приходять і уходять, а я хочу, щоб після мене щось залишилося: красиві сади, цікаві дерева.
Колись працював на маршрутці – їздив на Яготин. І одна постійна пасажирка, літня жіночка, подарувала мені чотири кущики самшиту. Я тоді навіть не знав, як він і називається. Але я допитливий, почав цікавитися, знайшов удома давно куплений випадково (а може і ні?) журнал із садівництва, де була стаття про живцювання самшиту. Загорівся й собі – ану ж спробую. З тих чотирьох я виростив 200 кущів. Згодом по телевізору побачив передачу, ще й іноземною, про стрижку кущів – знову захопило. Почав шукати такі ж ролики в ютубі, так самотужки вчився.
Я вірю у знаки долі. Випадковостей не буває – всі події, зустрічі мають якийсь сенс. Їх треба навчитися розпізнавати, не проходити повз. Я почав аналізувати: от моя пасажирка із самшитом, журнал, далі інші знайомства. Не було б їх – може, все склалося б інакше у житті. Я часом чогось і боюся, але роблю. Трохи займаюся паркуром – люблю екстрим, адреналін.
Дружина Люба – теж особистість творча і талановита – чудово шиє одяг. Та вона не схвалює мої гарячкові ідеї, екстремальне захоплення. Їй складно мене зрозуміти, коли починаю радикально змінювати життя. Раніше ми жили в Єрківцях, а коли мені запропонували роботу в місті, але з умовою, що маю тут і жити, переїхав за тиждень. Мав тут спадок – невеликий будиночок із ділянкою, але все недоглянуте, без ремонту. Це не зупинило, бо як задумав що, то втілюю це і розраховую передусім сам на себе.
Перший клієнт – це важливо. І мені пощастило. Почалося все два роки тому. Я ще майже нічого не вмів, але дуже хотів. Знайомий озеленювач, з яким хотів працювати (ну не вийшло), порадив літню дачницю в Переяславі. У неї був уже дорослий сад, але дещо запущений. Спочатку я запропонував їй допомогу для звичайного догляду, санітарної обрізки за символічну плату. Коли вже довше поспілкувалися, розказав про свої плани. А вона мені: «Так бери ножиці і твори! Давай, сміливіше!». Так у її дворі дорослі туї стали спіральними. Вона ними похвасталася знайомим, ті й собі захотіли, так «пішов по рекомендаціях». Навчився обрізати плодові дерева та щепити, але це мене поки не так захоплює, бо результат не видно відразу.
Спіраль на дорослій туї вистригаю години за три. Спочатку дивлюся, як росте деревина чи кущ, які гілки скелетні, куди можна їх перенаправити, наскільки вкоротити. Кожна деревинка і кожен сад по-своєму неповторні. У кожному є своя душа, якщо з нею поріднився, то інтуїтивно знаєш, чого тут не вистачає, що залишити як є, а що підправити, аби довести до досконалості.
Фігури тварин на кущах ще не вистригав, бо це дорого – ніхто не замовляв. Але й технологія тривала і насправді не проста – треба замовити відповідну металеву форму, на них ціни – від 2 тисяч гривень. Залежно від об'єкту треба посадити три-чотири кущі чи деревинки і працювати над ним років чотири, аби вийшло бажане.
Замовники теж різні. Зазвичай я підходжу до деревини і бачу, що з нею хочу зробити. Хтось каже: стрижи, як знаєш, а комусь треба щось конкретне. Часом ходжу містом і роздивляюся, де ростуть нестрижені хвойники – руки чешуться щось із ними красиве зробити.
Якщо це роблять професіонали, то ціни – від тисячі гривень. Я за 300 гривень вистрижу спіраль на триметровій туї, за 50 гривень сформую кущ самшиту. Чим вища деревинка чи занедбані зарослі кущів, тим дорожче. Є люди, яким і така ціна зависока, але є й такі, що хочуть і розуміють: їхнім зеленим улюбленцям це потрібно. Чимало ж господарів саджають дорогі саджанці, навіть обробляють їх, ніби й доглядають, але й не підозрюють, що вічнозелені треба стригти! Це не просто оригінальна естетика і краса, а й здоров'я рослини, часом необхідне омолодження. Тую потрібно стригти двічі за сезон, а самшит – разів чотири, але не пізніше серпня.
Стрижка – це стрес. Тому раджу після неї обробити препаратом для стимулювання росту Епін-екстра чи аналогами. Від шкідників та хвороб – наприклад, Каліпсо чи Актарою, якимись фунгіцидами як і для інших рослин вашого городу та саду. Хвойники та інші вічнозелені загалом невибагливі, але віддячують за догляд, особливо, коли підживлюють добривами у формі хелатів, тоді добре ростуть.
Я особисто ще не бачив справжнього топіару. Хіба що в Єгипті на відпочинку бачив трохи листяних, так би мовити, окультурених дерев та кущів. Відео багато передивився про англійські парки, королівські сади та інше, але мрію особисто побачити живі зелені скульптури.
