Багато мешканців Переяславщини продовжують працювати під час карантину – повний день, частково або дистанційно. Декого відправили у відпустку за власний рахунок. Ми дізналися у людей різних професій, як вони прилаштувалися до нових умов.
«Люди втратили доходи і не можуть оплачувати навчання дітей»
Юлія Погуца, 28 років, директорка мовної школи «New Generation»
Юлія Погуца: «Школа повністю перейшла на дистанційне навчання»
Робота
– Школа повністю перейшла на дистанційне навчання. Вчителі займаються з учнями по скайпу. Проводять індивідуальні заняття і в групах, коли троє та більше учнів одночасно виходять на зв'язок.
Такий формат навчання практикується в усьому світі. Для великих міст це взагалі норма, бо економиться час і кошти на дорогу. У нашій школі теж є така практика. Ми три роки проводимо онлайн-заняття з мешканцями інших міст. Наприклад, у мене є учні з Черкащини – з Тального, із Жашкова.
Дев'яносто відсотків наших слухачів погодилися на дистанційне навчання. Це переважно підлітки й молодь. Вони відкритіші до нового і легше пристосовуються. Крім того, школярі розуміють, що карантин закінчиться, і їм все одно доведеться здавати іспити, ЗНО, вступати у виші, виїжджати за кордон. А якщо місяць-два не практикувати іноземну мову, втрачається рівень знань. Звичайно, можна навчатися самостійно. Особливо зараз, коли через карантин відкрилося багато безкоштовних онлайн-курсів із вивчення іноземних мов. Але будемо чесними, самоорганізованих і вмотивованих людей надзвичайно мало.
Деякі слухачі відмовилися від онлайн-навчання, бо вважають його несерйозним. Ще ми зіткнулися із ситуаціями, коли через карантин люди втратили роботи, доходи і не можуть оплачувати навчання дітей. Також відмінили заняття із дітьми молодшого шкільного віку, бо їм важко висидіти годину перед монітором.
Заняття по скайпу
Незручності є, але тільки на перших заняттях, поки учні звикають до нового формату навчання. Я всім кажу: «Ви спробуєте, і вам сподобається». Переваг багато: не треба нікуди йти, сидиш вдома, із чашкою чаю, у домашньому одязі. Так само, як у класі, бачиш і чуєш викладача.
У нас чудові уроки! Ми не говоримо про проблеми, про коронавірус. Ми багато спілкуємося англійською, жартуємо. Живе спілкування зараз дуже потрібне. І батьки задоволені. Вони знають, що дитина не байдикує: займається з викладачем, потім виконує домашні завдання.
Звичайно, вдома щось може відволікати: хтось зайшов у кімнату, собака загавкав. Якось під час одного уроку ми чули, як скавчали цуценята в будинку. Трішки пожартували з цього приводу, і знову до роботи. Просто не треба на таких моментах концентруватися. Але краще, щоб нічого не відволікало.
Фінанси
Школа не працює на сто відсотків. Ми втратили частину учнів, отже, й частину доходів. Групи, де займалися по 6-7 осіб, довелося розділити на менші. Тобто я працюю більше за ті ж гроші. При цьому орендну плату за офіс і податки ніхто не відміняв. Але ми ще якось зможемо пережити епідемію. Значно важче бізнесу, який не зміг прилаштуватися до нових умов.
Особисте життя
Моє життя особливо не змінилося. Просто раніше я проводила уроки в офісі, а тепер – удома. Живу в Борисівці, в місто і назад добираюся, як і завжди, – автомобілем або на таксі. Продуктами не запасалася. У супермаркетах усе є, закуповуватися наперед не бачу сенсу. Після покупок витираю руки серветками і обробляю антисептиком.
Юлія Погуца: "Найбільше мені не вистачає зустрічей із друзями"
Чула від своїх подруг, які сидять вдома на карантині, що вони вже забули про макіяж і наряди. Мені так не можна. Я щодня веду уроки по скайпу, тож маю бути красивою. Це тільки мої учні можуть сидіти на уроці в піжамках (сміється).
Найбільше не вистачає зустрічей із друзями. Ми любили посидіти в кафе «Пектораль» чи кав'ярні «Just Coffee», які зараз не працюють. Мабуть, влітку, я ще б гостріше відчула ці переміни.
У мене з'явилася нова звичка: вечорами дивитися фільми. Книги я і до цього читала. Між іншим, зараз на багатьох сайтах є хороші знижки на книги. Я вирішила скористатися цим і підкупити літератури. Хоч якийсь плюс від карантину.
Взагалі я не депресую, не «гружуся» негативною інформацією, новини читаю рідко, щоб тільки знати, яка ситуація в країні. Це період, який просто треба пережити, а далі буде все добре.
«У такий важливий період телеканал не може припинити роботу»
Іванна Данюк, 31 рік, кореспондентка ТРК «Альта»
Іванна Данюк: «Я не сиджу годинами в інтернеті, щоб не піддаватися паніці»
Робота
– Ми продовжуємо працювати й інформувати населення про ситуацію в місті. У такий важливий період телеканал не може припинити діяльність. Але ми ущільнили графік роботи. Наприклад, у нас бувають карантинні дні, коли в офіс приходить лише керівник. Також запровадили чергування. Якщо сьогодні працює одна знімальна група (кореспондент і відеооператор), то завтра – інша. Намагаємося, щоб одночасно в офісі було не більше трьох людей.
Через те, що не курсує громадський транспорт, наш Андрій Рижов, який живе в Єрківцях, не може доїхати до роботи. Він перебуває на карантині. Я живу у Вінинцях, але мене підвозить чоловік.
Із початку карантину ми обмежили робочі зустрічі, відвідування масових заходів. Правда, зараз ніяких заходів і не проводять.
Наш керівник Олег Ярмоленко видав усім працівникам засоби індивідуального захисту. Працюємо в масках, рукавичках. Закупили рідке мило, антисептики, паперові рушники. Приміщення офісу дезінфікуємо. Ми люди відповідальні, виконуємо рекомендації, тим паче, самі закликаємо населення дотримуватися вимог карантину.
Іванна Данюк: "Ми обмежили робочі зустрічі"
Перейти на дистанційну роботу не можемо, бо нам треба знімати відеоматеріал, потім монтувати його, запускати програму в ефір. Якби були друкованим виданням, то точно б працювали по домах, як і рекомендується в період карантину.
У нас була нарада, на якій обговорювали подальші перспективи. В умовах жорсткішого карантину будемо працювати по двоє в середу і суботу, коли випускаємо новини. Бо інформувати населення все одно треба. Випуск новин, звичайно ж, скоротимо. Може, будемо брати інтерв'ю телефоном й просто цитувати в ефірі. Але всі ми сподіваємося, що епідемія омине Переяслав.
Фінанси
Мій чоловік раніше таксував. Зараз він не працює. Так, ми втратили частину сімейного доходу, але таким чином убезпечуємо себе. Хоча багато таксистів продовжують працювати. Але ми вирішили, що здоров'я важливіше. Бо невідомо, скільки грошей може піти на лікування. І чи будемо ми тоді раді тим грошам.
Особисте життя
Я хвилююся за близьких, за себе. Намагаюся менше контактувати з людьми, особливо з тими, які нещодавно подорожували. У гості не ходимо і до себе нікого не запрошуємо.
У селі в магазині дотримуються вимог карантину. Пускають не більше двох відвідувачів. І люди з розумінням до цього ставляться, чекають своєї черги надворі. Мені теж доводилося чекати, нічого страшного, це тимчасові незручності. А закупляти кілограмами гречку – це не для мене. Я здійснюю покупки планово, як і раніше. Усі продукти в магазині є, ціни не змінилися. Ажіотажу люди не створюють. Може, через те, що це село і в усіх є домашні продукти.
Іванна Данюк
Взагалі в сільській місцевості немає коли нудьгувати. Карантин – це як своєрідна відпустка й можливість попідтягувати роботу, на яку раніше часу не вистачало. Ми з чоловіком уже впорядкували подвір'я, планую зайнятися клумбами, городами.
Від телевізора ми відмовилися давно. Я переглядаю новини в інтернеті, щоб знати ситуацію. Але не сиджу там годинами, щоб не накручувати себе і не піддаватися паніці.
«За два роки в МАУ я звикла жити у високому темпі»
Людмила Товкун, 24 роки, бортпровідниця МАУ
Людмила Товкун: «Дуже люблю свою роботу і не уявляю себе деінде»
Робота
– У кожного бортпровідника є свій графік, який ми отримуємо в кінці місяця. Тобто я знаю, коли в мене вихідні, хоча вони і можуть дещо змінюватися по ходу. Щомісяця в мене було 90 годин льотного часу, взимку менше – 60. Нас зазвичай привозять з Борисполя в аеропорт за одну годину п’ять хвилин до вильоту. Потім – брифінг, де розподіляємо обов’язки, перевіряють наш зовнішній вигляд, знання безпеки, аварійно-рятувальних дій тощо. Триває це 10-15 хвилин. За 50 хвилин до вильоту ми приїжджаємо на борт літака і готуємо його: перевіряємо аварійно-рятувальне обладнання, приймаємо кухню, товари, зрештою зустрічаємо пасажирів. Я літала по всій Європі, була в Азії, Африці, на дальні магістральні (Нью-Йорк, Торонто) не літаю. Працюю на малих літаках: Боїнг-737, Ембраєр-195.
Із 5 березня на місяць пішла в планову відпустку, тому не застала, як це все починалося. Третього числа ми ще злітали в Баку (Азербайджан), там уже був зафіксований випадок зараження коронавірусом, тож назад ми поверталися у рукавичках та з антисептиком. Ніяких перевірок температури в аеропорту тоді ще не було. Із 16 березня закрили всі регулярні сполучення: по Україні, в Європу. Зараз залишилося виконати лише кілька рейсів, щоб евакуювати українців із-за кордону. Наскільки знаю, на них брали екіпажі, які самі виявляли бажання. Але після одного такого рейсу екіпаж на 14 днів повинен піти на карантин, попри те, що всі мають захисні костюми під час польоту. Всі інші працівники пішли у відпустку за власний рахунок на три тижні. Оскільки у мене планова відпустка, то після неї я ще три тижні маю відсидіти вдома.
Звісно, ми всі хвилюємося. Адже не знаємо, коли вийдемо на роботу. Зарплата залежить від того, скільки ти літаєш, а коли немає рейсів, то відповідно не буде й грошей. Є люди, які знімають квартири, в яких є діти, – їм передусім нелегко.
Фінанси
Поки що я не відчуваю, що фінансовий стан моєї сім’ї погіршився. Але у квітні, коли буду в незапланованій відпустці, думаю, гарно це відчую. І більше покладатимемося на чоловіка. Він працює в «Епіцентрі», в них особливо нічого не змінилося. Закрили деякі відділи, але його це не стосується. Я вже зараз намагаюся економити, витрачаю значно менше, ніж раніше (наприклад, на речі в інтернеті). Мені здається, що карантин триватиме довше ніж до квітня, тому хтозна, скільки грошей нам ще знадобиться, щоб протягнути цей період. Я дуже люблю свою роботу і не уявляю себе деінде. Але раптом що, можу серйозніше зайнятися своєю сторінкою в інстаграмі (наразі в Людмили понад 12 тисяч підписників – ред.). Також я закінчила «іноземну мову» в Переяславі, тому могла б щось придумати і в цьому напрямку, типу якихось курсів англійської.
Особисте життя
Я постійно сиджу вдома. За потреби можу вийти в магазин біля мого під’їзду, не більше. Один раз за минулий тиждень сходила на «Нову пошту», замовляла антисептики, бо в нас їх просто немає. Могла б поїхати в Ташань до батьків, але нехай трішки мине часу, щоб я впевнилася, що зі мною все гаразд і нікого не заражу.
Чим займаюся? Читаю книгу, яку вже дуже давно планувала почати, дивлюся серіали, прибираю, готую їсти, проводжу час із чоловіком, коли він вихідний. Важко відвикнути від активного життя, сприйняти те, що не можу робити свої звичні справи. У мене, коли був вихідний, то це завжди насичений день: манікюр, педикюр, тренувальний зал, кава з подругою. А найбільше зараз не вистачає близьких людей: брата, який живе в Києві, батьків, друзів, колег. За два роки в МАУ я звикла жити у високому темпі: прилетів, переночував у якійсь європейській країні, полетів, пів дня відсипаєшся після нічних рейсів. Зараз якось незвично лягати спати, як звичайні люди, й прокидатися в тому ж місці стільки днів підряд.
«Покупців побільшало, товару – також»
Тетяна Усик, 21 рік, продавчиня в продуктовому магазині с. Переяславське
Тетяна Усик: «Зараз взагалі немає вільного часу»
Робота
– Я вже два місяці працюю в цьому магазині, графік – два дні через два із 8-ї до 19-ї. У нас завжди було багато людей, до обіду черги такі, що немає коли й голову підняти. Та й взагалі ніколи не було, щоб я просто сиділа без діла. У нас великий асортимент, ціни доступні, товари постачаються двічі на тиждень. 18 березня припинили їздити електрички, покупці про це стільки говорили, що й запам’ятала. Десь за пару днів до цього почався ажіотаж: люди скуповували крупи, борошно, сіль, олію, туалетний папір. Пояснюють вони це тим, що, мовляв, якщо припиняться завози із Києва, то у них хоча б якісь запаси будуть. Проте роботодавець каже, що все з цим буде нормально. Ось вчора (23 березня – ред.) приїхав з товаром, тільки бази працюють з перебоями – то зачиняються, то відчиняються, але терплячі свого дочекалися. Тож полиці в нас не порожніють: більше купують, більше привозимо товару, магазин більше заробляє. Клієнтів побільшало ще й тому, що люди приїхали на дачі із міст, а хтось просто йде до магазину, коли нудно стає.
У рукавичках та масці я працюю ще з минулого тижня, а з 23 березня почалися обмеження щодо запуску людей в магазин. Зайшов староста села, сказав, що тепер у магазині може одночасно бути щонайбільше двоє людей. А в мене якраз черга стоїть із десяти. Ніхто з них не вийшов надвір, хоча він кілька разів повторив. Але коли я цих відпустила, далі заходили лише по двоє, потім повісила ще й оголошення на дверях. Був випадок, коли казали: «Та чого ви? Тут же відеокамер немає, ніхто не перевірить», вони вважають, що це не для їхнього захисту, а робиться просто так. Зі Студеників мене на роботу підвозить автобус «Ниви Переяславщини», то перед тим, як заходити в нього, тобі вимірюють температуру, маєш бути в масці.
Фінанси
Щодо заробітку в мене нічого не змінилося. Працюємо значно більше, ризикуємо своїм здоров’ям… Хоча хтозна, зарплати ще цього місяця не отримували – можливо, й збільшиться.
Особисте життя
Оскільки моя напарниця хворіє, то зараз взагалі немає вільного часу. У вихідні роблю щось по господарству: закриваю березовий сік, прибираю в хаті та на подвір’ї, а тоді вже й на город треба буде виходити. По телевізору ж говорили, що слід бувати на свіжому повітрі, але не контактувати з людьми. Не ходжу гуляти в центр, не провідую бабусю. Ми всією родиною вирішили, що менше з нею зараз бачитимемося. Якщо щось треба допомогти чи привезти, то в хату до неї не заходимо, спілкуємося лише по телефону. А раніше ж щодня хтось та й провідував її. Щодо цього її шкода.
Я досить спокійно ставлюся до ситуації, що трапилася в світі. Щоранку слухаю від мами зведення про кількість хворих. Вона навіть самогонки дала мені на роботу, щоб руки дезінфікувала (сміється). Втомилася від цих балачок на кожному кроці про коронавірус. Намагаюся менше вникати, щоб сильно не накручувати себе.
