Сучасний ритм життя і доступність різних розваг таки помітно затьмарює одне з найзахопливіших занять – читання книг. Більше того, новітні технології відкрили доступ до багатьох відносно легких джерел інформації, зокрема, й електронної літератури, аудіокниг. Проте для справжніх поціновувачів віртуальні тексти навряд чи замінять насолоду від живого читання друкованих книжок. І чи взагалі щось нині читають наші земляки, про це журналісти поцікавилися цього разу.
Ірина Бабій, 33 роки, Єрківці, вчителька географії і економіки:
– Я люблю читати, книги відволікають мене від життєвої суєти. Подобаються твори сучасної української письменниці Люко Дашвар. Якраз прочитала її книгу «Село не люди». Непогана, але більше мені запали романи авторки «На запах м’яса» і «Мати все». Останню книгу купила рік тому – збірку творів Еріха Марії Ремарка. З його романів «На Західному фронті без змін», «Три товариші» й «Тріумфальна арка» мені найбільше сподобався останній, ми ж шукаємо в книгах щось близьке до нас. Книги купую рідко, частіше беру в бібліотеці, в знайомих, інколи читаю онлайн.
Ольга Гнатенко, 59 років, с. Світанок:
– Останні кілька років через погіршення зору читати стала значно менше. А в молодості було читала книжки і вдень, і вночі. Подобалися про любов, війну, піратів. Зараз читаю збірку Наталії Земної «Зелена планета». У ній подано рецепти традиційної народної медицини. Докладно розказано, як відновити здоров’я за допомогою лікарських рослин, звичайних, але правильно підібраних продуктів харчування. Також в ній надруковані рецепти народної косметики, засобів першої допомоги. А перед цим прочитала книжку нашого земляка Володимира Шовкошитного «Хресна путь».
Вікторія Осецька, 17 років, с. Пологи-Вергуни:
– Цього року я закінчила одинадцятий клас, тому все, що зараз читаю, пов’язане із ЗНО. Востаннє читала щось таке, що приносить задоволення, класі в десятому. Тож поки що моя література – це посібники з історії України та скорочені конспекти з української мови та літератури. Протягом навчання перечитували всі твори, які задавали, але ж воно все забувається, тому доводиться таким чином відновлювати у пам’яті. Люблю, коли у творі є захопливий сюжет, наприклад, як у новелі Григора Тютюнника «Три зозулі з поклоном». А от повість Гемінгвея «Старий і море» не сподобалася, бо її можна переказати одним реченням: старий тягне-тягне рибину, аж поки її не з’їли акули. Люблю вірші Ліни Костенко, вони легко запам’ятовуються, навіть коли спеціально не намагаєшся це зробити. От буде мені запитання на ЗНО про вірш «Страшні слова, коли вони мовчать», відповім без проблем.
Ольга Левченко, 42 роки, місто:
– У міській п’ятій школі викладаю зарубіжну літературу. Тож, як вчителю, звісно, постійно потрібно поповнювати власний літературний багаж. Адже світовий літературний процес ніколи не стояв і не стоїть на місці. З’являються нові самобутні автори, яскраві захоплюючі твори. Останній з таких, який прочитала, був роман «Провина зірок» сучасного американського письменника Джона Майкла Гріна. Цей автор в основному пише на молодіжну тематику. Вивчення його творчості включено до навчальної програми одинадцятих класів в українських школах. Проте із упевненістю можу сказати, що роман буде цікавим не лише для молоді, а і для всіх, хто цікавиться сучасною серйозною літературою. Рекомендую.
Людмила Шимченко, викладачка педуніверситету, кандидатка філософських наук, 56 років:
– Зараз читаю монографію Михайла Степіко «Українська ідентичність у глобальному світі». Тема ідентичності дуже близька мені, це – сфера моїх наукових інтересів. Я захистила кандидатську дисертацію, в якій досліджувала проблеми громадянської ідентичності. До речі, доктор філософських наук Михайло Тимофійович Степіко був моїм науковим керівником. У своїй книзі вчений досліджує, як ми, українці, сприймаємо себе як націю, чому такий серйозний вплив російської пропаганди на наше суспільство, як українці позиціонують себе в різних соціумах. Це – сучасне наукове дослідження, воно багато в чому підтверджує правильність моїх думок, словом, читаю з великим інтересом.
Олена Сивак, 39 років, місто:
– У нашій сім'ї всі люблять читати, особливо син Ростислав – йому 20 років і він з книгами з дитинства, починав з Гаррі Потера. Тепер спочатку набирає список літератури, яку хоче прочитати і купуємо ці книги. Читає на різну тематику, але останнім часом найбільше про реальні історії. Зараз – біографію співака Стінга. Чоловік читає Достоєвського, Булгакова – загалом такі непрості романи. Я останнім часом вдруге перечитала Анну Карєніну – чомусь «зайшла» важче. Дена Брауна «Код да Вінчі» прочитала, нині на роботі лежить книжка Марко Вовчок «Записки причетника». Кажуть, що вона важка, але мені подобається.
