– Я повинен не просто займатися із людьми, а й бути прикладом для них, досягати чогось, що б їх мотивувало, – говорить 24-річний переяславець Владислав Гресь. Він два роки працює тренером у фітнес-центрі в «Магніті». Віднедавна серйозно почав займатися бігом та навіть подолав ультрамарафон – дистанцію 100 кілометрів. Про спорт у своєму житті розповів журналістові Переяслав.City.
– Коли ви захопилися спортом?
– Класу із п’ятого три роки займався баскетболом. Але то був такий вік, що ставився до цього несерйозно й зрештою закинув. А вже коли вступив до університету (навчався у Переяславі на фінансово-гуманітарному факультеті – ред.), отримував стипендію й купив абонемент у спортзал. От з того моменту, 2013 року, я повністю в спорті. Мені тоді хотілося змінити свою форму. Я важив приблизно 85 кілограмів, не значно більше, ніж зараз, та комплекція тіла була такою, що на вигляд здавався повним.
– А коли ж, власне, бігом зайнялися?
– У 2018 році в інтернеті натрапив на рекламу забігу-челенджу «Play for fun». Він тривав місяць: хтось біг офлайн (звичайний забіг на конкретній локації), хтось онлайн (бігаєш де завгодно, результат фіксується через смартфон). І за цей період кожен учасник набігав свій кілометраж, ставив власні цілі. Я хотів пробігти за 20 хвилин п’ять кілометрів. Зрештою у фінальному забігові зумів вибігти із цього часу. Десь через місяць надійшов лист, що я виграв комп’ютерну клавіатуру, очевидно, в одному із рейтингів був серед найкращих.
Владислав Гресь з організатором "Дикої гонки" Русланом Клименком
Потім зареєструвався на 10-кілометровий забіг від «Нової пошти» в Києві. Атмосфера, відчуття, що ти біжиш із величезною кількістю людей, надихають. Відтоді я цим зайнявся серйозніше. У липні 2019-го зареєструвався на марафон (42 км) «Wizz Air Kyiv City Marathon», який відбувався у жовтні. Звичайно, три місяці замало для підготовки до такого забігу, але зміг і його подолати, вибіг із трьох з половиною годин. А готувався я з досвідченим переяславським бігуном Анатолієм Тірбахом (щодня пробіжки на 10+ кілометрів та один день на тиждень – 20-30 км), який мене й змотивував взяти участь в ультрамарафоні. Але перед цим ще було кілька забігів «Дикої гонки», де на певній дистанції слід долати різноманітні перешкоди. Вони мені подобаються тим, що працюють різні групи м’язів.
– Як ви готувалися до 100-кілометрового ультрамарафону?
– Через карантин ультрамарафон в Києві постійно переносили, і це добре, бо я не був повністю до нього готовий. Тренуючись, я набігав 60-80 кілометрів на тиждень, а необхідно щонайменше 120-150. Якби я не зареєструвався ще взимку, то, мабуть, і не побіг би. Якраз м’язової витривалості мені й не вистачило. Щодо дихання, то я ще міг би бігти й бігти, а от щодо м’язів – вони почали нестерпно боліти вже після 50 кілометру. Найгірше – розуміти, що попереду половина дистанції, а сил вже наче немає взагалі.
Недавно я дізнався, що під час тренувань варто перші п’ять кілометрів бігти повільніше, ніж наступні п’ять. Так мозок звикає, що друга частина дистанції має долатися швидше. Ну й зрозуміло, слід збільшувати бігові обсяги. Також перед забігами я переходив на їжу із більшою кількістю жирів, щоб організм використовував для енергії їх, а не вуглеводи, які витрачаються досить швидко. За тиждень перед самим ультрамарафоном я пробіг 50 кілометрів, вони зайшли мені нормально – наче звичайна пробіжка. Знаючи, що дистанцію ми долатимемо вночі, за місяць я переніс пробіжки з ранку на вечірній час.
– Як проходив сам забіг на Трухановому острові?
– По-перше, йшов дощ, ноги були мокрими, а я ще й не вгадав зі взуттям. Кілометрі на двадцятому з’явилися водянки на ногах. Під час забігу я цього не розумів, просто відчував, що стопи сильно печуть. Ми бігли вдвох з Толею Тірбахом, так легше, відчувається підтримка. Але у нього почалися спазми в шлунку, і в такому стані він біг десь із 45 до 75 кілометра. Зрештою, вирішив, що не варто ризикувати здоров’ям і зійшов з дистанції. Тож далі я біг сам.
Кілометра з вісімдесятого вже був і біг, і ходьба, інколи й присідав. Воно-то наче й легше, коли відпочинеш, але як тільки стартуєш знову, через 100-200 метрів – нестерпний біль в ногах, поки не увімкнешся в роботу. Хотілося зійти з дистанції. Відсотків на 80 я вже був готовий сходити, але ті інші 20 все ж кликали рухатися вперед. Розумів, що подолав більшу частину дистанції, розумів, що навіть якщо дійду її пішки, то вкладуся в 14 годин, які виділили для подолання за правилами. Про мету пройти дистанцію менше, ніж за десять годин, вже й не думав. Завдання змінилося – просто добігти до фінішу. До слова, стартували на цій дистанції 130-140 учасників, а фінішували 90 (Владислав Гресь посів 60 місце серед них із результатом 11 год. 22 хв. 6 сек. – ред.).
Є ще одне припущення, чому ця гонка так важко мені далася. На старті пульс підскочив до 150 ударів, а для мене робочий – 130. Відповідно, навантаження на організм було більшим і більшими енергозатрати. Кілометрів 40 пульс точно не спадав. А впав він тоді, коли «повилазили» інші неприємні фактори, про які я вже розповів.
Спортсмен уже має чимало нагород
Спортсмен уже має чимало нагород
– Які відчуття були на фініші?
– Коли я фінішував «десятку» та марафон, то емоції були класні. А ось після «сотки» нічого не відчував, настільки був виснажений. Мені вручили пакетик із символічними подарунками, потім зустріла моя дівчина. Я вже тоді шкутильгав через водянки на ногах та біль у м’язах. Сідаючи до машини, ноги підіймав руками й ставив всередину. Інакше їх просто неможливо було підняти. Коли приїхав додому, то трохи заплутався в часових рамках. Забіг же стартував о восьмій вечора, а прибіг я під ранок. Звичайно, відразу ліг спати, ще кілька днів була слабкість, шкутильгав. Однак порівняно швидко відновився, мабуть, тому що організм молодий. Ще якийсь рік тому, коли я дізнався, що Толя Тірбах бігає 100 кілометрів, то вважав, що це щось нереальне. Для мене такі бігуни були надлюдьми. І от минає час, сам це зробив, і розумію, що в принципі все реально. І це стосується не лише бігу.
А через тиждень у мене був забіг «Дике коло» у рамках тієї ж «Дикої гонки». За п’ять годин слід було пробігти якомога більше 5-кілометрових кіл з перешкодами. Я пробіг 30 кілометрів і психологічно це було дуже легко. У своїй віковій категорії став найкращим, у загальному заліку – п’ятим чи шостим.
– Знаю, що 10 жовтня цього року ви здобули особливу медаль на «Дикій гонці». Що для цього треба було зробити?
– Я взяв участь у Тріфекті – за один день подолав усі три дистанції: Шалена десятка (10 км + 25 перешкод), Зухвала п’ятірка (5 км + 20 перешкод) та Дика миля (1,6 км + 15 перешкод). Тому отримав ось таку підставку з трьома прикріпленими дерев’яними медалями, виходить такий собі кубок (показує, як складається та розкладається оригінальна дерев’яна конструкція – авт.).
– У чому для вас задоволення від бігу?
– Не завжди я кайфую. Після ультрамарафону бажання бігати відбило на місяць. Щоб якось повернутися до цього, я придумав собі челендж на рік: щодня бігати щонайменше протягом 30 хвилин у темпі не більше 8 км/год. Ось уже 68 днів челендж триває, все нормально. Важливо бігати у своїй пульсовій зоні, щоб справді отримувати задоволення. Новачки часто беруть для себе неправильний темп, летять при високому пульсі. Й, звичайно ж, не кайфують, а потім узагалі закидають цю справу. Бігові обсяги треба підвищувати плавно, стежити за пульсом, тоді й будуть результати та задоволення.
– Маєте ще якісь «бігові» цілі?
– Щоб мати класні часові результати, необхідно скидати м’язову масу. А мені цього робити не хочеться. Оце хіба що напівмарафон (21 км) хочу вибігти з 1 години 30 хвилин та 10 кілометрів – із сорока хвилин. Забіги із перешкодами наразі для мене цікавіші. Також один-два рази на тиждень їжджу на скеледром у Київ.
Минулого року запустив фітнес-марафон для людей, які з певних причин, можливо, соромляться ходити до спортзалу. Розписую індивідуальний раціон харчування, проводжу онлайн-тренування або ж скидаю відео вправ, все контролюю. Зараз це користується популярністю.
