У переяславки Ірини Федоренко (31 рік), яка нині проживає в столиці, є традиції, пов’язані з Карпатами. Вона підіймається в гори на свій день народження в травні та на новорічні свята. 2021-й рік Ірина зустріла з компанією друзів у колибі на полонині Кукул.
Усі опалювані колиби були зайняті
– Колиба – це сезонне житло пастухів на полонинах. У теплий період вони там живуть, випасають худобу, роблять сир. А взимку ними користуються туристи, – розповіла Ірина. – Ми обрали хребет Кукул, бо там багато колиб, є нові. 30 грудня приїхали у Ворохту, а потім – у село Вороненко. Звідти почався наш маршрут. Підйом на Кукул пологий, з невеликими перепадами. Найвища точка – 1540 метрів. Уздовж усього хребта розташовані дерев’яні будинки-колиби. Загалом їх близько десяти. Деякі опалюються грубами, у них доволі затишно.
Уздовж усього хребта розташовані дерев’яні будинки-колиби
Хоча ми приїхали завчасно, колиба, в якій планували оселитися, була зайнята ще з 28 грудня. Людей, які зустрічають Новий рік у горах, зараз багато. Вони з’їжджаються з усієї України.
Далі по хребту всі опалювальні колиби були теж зайняті. Ми планували пройти до десяти кілометрів, а подолали чотирнадцять. Були стомлені, голодні. Зрештою знайшли вільну колибу, але неопалювану, і вирішили в ній зупинитися. Не всім це сподобалося, особливо засмутилися дівчата.
Дорогою на полонині траплялися гойдалки
Добре, що хлопець із нашої компанії взяв туристичний пальник, в народі пічку-трісочницю. Вона обігрівала нам приміщення, і на ній ми готували суп-харчо. Це була основна святкова страва. Попередньо замаринували м’ясо, взяли із собою томатну пасту, часник, волоські горіхи. Усе за рецептом. Крім того, брали хліб, сирні намазки, паштети, шпроти, нарізку. Була в нас і сублімована їжа. Воду гріли на джетбойлах (газові пальники фірми Jetboil – авт.). У нас навіть тортик був! Вафельні коржі намазали згущеною.
З новорічного брали маленькі салюти, бенгальські вогні, гірлянду, яка працювала від павербенку. Створювали собі позитивний настрій. Звичайно, ми не могли вдягнутися святково, зробити зачіски. Постійно були в шапках, куртках чи жилетках. Але нікого це не бентежило.
Освітлювали приміщення ліхтарем
Освітлювала колибу лампа, яка працювала від павербенку. У кожного був ще й свій ліхтарик. Телефони й ліхтарі заряджали від павербенків. У походи завжди треба брати запасні батарейки, зарядки, бо на морозі все швидко розряджається.
Спали на нарах у спальниках
Ми жили в двокімнатній колибі. Чотири людини спали в одній кімнаті, три – в іншій. Приміщення, де ночували дівчата, опалювали пічкою. Там було досить тепло. Троє хлопців спали в гірших умовах. У їхній кімнаті були дірки в стінах. Вони їх позакривали, але все одно дуло. Уночі було до трьох градусів морозу.
Ліжками слугували дерев’яні нари. Клали на них надувні каремати. Спальники брали пухові. Вони і тепліші, й легші. На кожному спальнику вказана температура комфорту, для зими підходить мінус 10 градусів. Спали у термобілизні.
Одяг для зимових походів – окрема тема. Є спеціальні ботинки, шкарпетки, рукавички, шапки, термобілизна. Штани й куртки можуть бути лижними чи трекінговими, головне, щоб дихали. Можна бути і в звичайному зимовому одязі, але це некомфортно. Я маю повний комплект туристичного одягу і спорядження.
Вага рюкзаків – від 16 до 23 кілограмів
Небезпечних ситуацій не було. Ми знали, що в Карпатах можна зустріти вовків. Чули, що в селищі поряд хижаки загризли собаку. Це трішки лякало. Один із наших хлопців бачив у лісі очі, що світилися. Можливо, це були вовки. Але він не став нас лякати і розказав про це в потязі, коли поверталися додому.
У горах люди швидше знайомляться. З кожним, кого зустрічають, вітаються, розмовляють. Коли шукали житло, познайомилися із компанією, яка оселилася в сусідній колибі. Пізніше вони прийшли до нас у гості. Узяли із собою різдвяну зірку, співали колядки. Також зустрічали в горах відомих гідів, яких до цього бачили лише в соцмережах.
Прихід колядників
На Петросі застали справжню зиму
1 січня ми спустилися в урочище Казмещік. А наступного дня звідти піднялися на гору Петрос (одна з найвищих вершин Чорногори, 2020 м – авт.). За останні роки в Карпатах дуже змінилася погода. За три дні ми побували в різних порах року. Було й сонце, тепле, як весною, і дощ, і мокрий сніг. А на Петросі застали справжню зиму.
Вершина Петрос
Для підйому на зимові вершини потрібне альпіністське спорядження: кішки, льодоруб. Нехтувати правилами небезпечно. Минулої зими ми мали неприємну ситуацію в горах. Зустріли хлопців, які пішли не за маршрутом. Один із них підслизнувся і покотився вниз: у нього не було ні кішок, ні льодоруба, щоб зарубитися. Ми його ледве дістали, потім ще відмивали від крові. Він загубив шапку, рукавиці, рюкзак з термосом. До того ж травмувався. Пізніше списувалися, то він сказав, що ушкодив хребет. Довелося залишити спорт: він професійно займався бігом.
Підхід до Петроса був укритий льодом, без кішок не змогли б піднятися. А на вершині дув сильний вітер. Інколи буває вітер із частками льоду, які боляче б’ють по обличчю. Я завжди підіймаюся на вершини в масці й окулярах.
Ірина Федоренко на вершині Петрос
На Петросі ми не затримувалися. Добре, що там є маленька колиба. Сьорбнули чаю з термосів і швиденько вниз. Стартували о 8.30 і спустилися близько 15 години.
Популярні гірські маршрути зазвичай протоптані, на них є маркери. Але перед походом я завжди слідкую за новинами в групі «Чорногірський гірський рятувально-пошуковий пост» у фейсбуці. Там щодня є нові фото, інформація про температуру, рівні лавинної небезпеки, застереження.
Улюблена вершина – Піп Іван Мармароський
Я ходжу в гори десять років, у зимові походи – три. Починала з гірських маршрутів у Криму. Зараз найчастіше буваю в Карпатах. Також підіймалася на вершину Казбек у Грузії. Це п’ятитисячник. Дійшла до 4700 і повернулася – завадила гірська хвороба.
Сходження на Казбек, вершину Кавказу
Моя улюблена мандрівка – на Піп Іван Мармароський. Це на кордоні з Румунією. Тому треба завчасно подати заявку на дозвіл проходження прикордонною територією на електронну адресу Мукачівського прикордонного загону, а перед підйомом зареєструватися на прикордонній заставі.
Краєвиди Мармаросів – надзвичайні. З одного боку – на Чорногору, з іншого – на Румунські Карпати. Назву хребет отримав від мармуру, який там досі видобувають.
Також люблю вершини Піп Іван Чорногірський, Туркул. Там теж гарні краєвиди. Планую піднятися взимку на Гутин Томнатик, одну з найвищих вершин Карпат.
Приєднуйтесь до нашого Telegram-каналу (там актуальні новини Переяславщини) та стежте за нами у фейсбуці
