Переяславка Наталія Мазіна з чоловіком 5 днів була у Грузії, з них три – в Тбілісі та двічі виїжджала на денні екскурсії країною. Нотатками про цю поїздку поділилася з Переяслав.City.
ГРУЗІЯ (по-їхньому Сакартвело) – класна. В неї реально закохуєшся. Там чудова природа. Гори. Є ще море, якого я не бачила, але і гір мені вистачило для повноти вражень. Та багато старовинної архітектури, і якщо це давній храм, наприклад X ст., то надихаєшся і від духу часу, і самого перебування у такому місці.
У Тбілісі багато собак, навіть більше, ніж котів. Вони вальяжно валяються де завгодно, можуть навіть посеред вулиці, ніхто їх не відганяє. Якось на наших очах через одного переступив чоловік і пішов собі далі.
Старовинна архітектура Грузії
Тут продають невиразні букети на вулицях і біля туристичних місць. А також – вінки, сплетені із живих квітів. І деякі дівчата в тих вінках ходять.
Якщо вже про дівчат, то вони значно скромніші, ніж в нас, ніяких нарощених вій, намальованих брів (може тому, що свої розкішні, як і волосся. Ех, яке у грузинів волосся, шапок не треба, у хлопців – копиці над лобом). Одяг у жінок простий, темних відтінків, ніякої оголеності, ну хіба спідниця по коліна. Думаю, що це традиційно, все-таки Грузія – дуже християнська країна і для грузин реально важливо дотримуватися канонів. Я заходила в їхні магазини з одягом та аксесуарами грузинських дизайнерів, то навпаки все було в блискітках і кольорове. Мабуть, носять і таке. Але не бачила.
Виявляється, в країні дозволено вживати марихуану.
ДОРОГИ тут прекрасні скрізь і кажуть, це заслуга колишнього президента Саакашвілі. Як і відсутність корупції («як тепер просто брати всі ці довідки», – казав наш водій-грузин). Уже виросло покоління, яке не знає, що таке хабарі, а старше ще досі дивується, що так можна.
ЕКСКУРСІЇ. Ми одну замовили на сайті, попередньо ознайомившись із розміщеними там відгуками. На одну й ту ж еккурсію у різних гідів можуть бути різні ціни. Скажімо, до Казбеку – від 16 до 25 євро. це в автобусі на 20 людей. Купа індивідуальних турів – таке обійдеться від 70 до 200 євро.
Сірчані лазні в центрі Тбілісі, навколо яких почало розбудовуватися місто
Ми поїхали автобусом з гідом-росіянкою, яка кілька років живе в Тбілісі. Вона кілька годин не змовкала, розказуючи історію, традиції, даючи поради. Спершу було важко осягнути весь цей потік інформації, а потім ми заспокоїлися, усвідомивши, що від почутого в пам’яті залишиться відсотків 10. ця Аня проявила справжню грузинську гостинність, пригостивши нас вином (анестезія перед подоланням серпантину). супроводжувала це тостами.
Але сонце сяяло, хмар не було, і прекрасна сніжна вершина, схожа на ріжок морозива, постала перед нами.
Іншу екскурсію – в Кахетію – ми взяли у вуличному агентстві, і це виявилося помилкою. Привабило, що поїдемо машиною: ми і ще пара людей. Воно так і вийшло, тільки от водій-екскурсовод майже нічого не розповідав. Хоча він грузин.
«Ось завод вина, буде дегустація», «Ось ми приїхали до монастиря, он там могила святої Ніно (вона принесла в Грузію християнство ще у 326 році), гуляйте». «Он Алазанська долина, дивіться», «Ось оборонна стіна навколо міста, вона як китайська, і уздовж неї чи то 23 чи то 38 башт». «Це було чи у 3 чи у 5 столітті, не пам’ятаю».
Гід Каха, який показував нам Кахеті. Дорогою нарвали винограду
Тобто, якби не гугл, то ми і не дуже втямили б, куди поїхали. А були ми в місті Сігнахі, його називають «містом закоханих», бо там можна одружитися у будь-який час доби. Є легенда про це місто. Відомий і талановитий художник Ніко Піросмані народився і жив у Сігнахі. Він був дуже бідний, тому йому доводилося працювати маляром за продукти і дах над головою. Згодом його справи поліпшилися, і художник купив собі будиночок, в якому продовжував творити. Він познайомився з французькою актрисою Маргаритою де Севр. Ніко полюбив її так сильно, що продав усе і купив ціле море її улюблених квітів. Мільйоном яскраво-червоних троянд вистелив художник площу під вікнами актриси. Що було далі – ви знаєте, якщо чули пісню Пугачової «Мільйон червоних троянд».
У Грузії збереглося близько 150 розписних під’їздів з XIX століття
МОВА. У Грузії майже всі знають російську. Старші люди від СРСР, молодші, бо туристів обслуговувати треба. А їх з Росії багато.
– Я всіх люблю, – казав нам водій таксі, 60-річний грузин. – Не приїдуть вони, не приїдете ви, помремо з голоду.
Інший водій таксі (ціни на таксі у Тбілісі непристойно низькі – 45 гривень маршрутом у центрі) довго мовчав, посадивши нас у машину.
– Ви з Росії?
– Ні, з Києва.
Його обличчя відразу розтяглося у посмішці. І він відразу став балакучим.
Ще одна дівчинка-продавчиня після звернення до неї російською відповіла англійською. І лише почувши, що ми з України, видала: «Если вы с Украины, тогда я могу говорить по-русски».
У магазинах ми бачили «рошенівські цукерки», морозиво «Рудь».
ТБІЛІСІ. Місто давніше від Києва, живе в ньому 1,5 млн людей. Центр зручний тим, що відразу видно більшість пам’яток.
Пам’ятник вірменському режисеру Сергію Параджанову у Тбілісі
Краєвид з фортеці Нарікала (IV століття, яку ніхто не зміг зруйнувати з людей, але це зробив землетрус) казковий як на місто з одного боку, так і на величезний ботсад з іншого. В Тбілісі осінь лише увійшла (то біля Казбека вже голі дерева), а в місті і біля нього гори в кольорових латочках. То той ботсад, на який дивишся з гори, дуже і дуже гарнезний. Злізли ми з фортеці й зовсім іншого дня пішли шукати фунікулер (всі хвалили, що на останній зупинці продають чудо-пончики, прям лише там вони є і все). Але замість фунікулера трапився міський автобус.
– Де нам виходити?
– На третій зупинці (хто ж знав, що там між зупинками кліматичні пояси міняються).
І поїхали ми на гору Мтацмінда: спершу вуличками міста, потім дорога вище й вище, Тбілісі лишилося внизу, тут вже й ліс, а тоді бах знову вулиці – на такий автобусний машрут екскурсійного не треба. Видно, як люди живуть, як дозрівають гранати в садках і хурма, як стрибають білки і собакам ліньки на них гавкати. На самому вершечку – телевежа, дитячий парк розваг і... остання зупинка фунікулера. Знамениті пончики із заварним кремом подають у крутому ресторані, і замовлення треба чекати довгенько. Принесли їх просто зі сковороди: гарячущі і хрумкі. І смачні дійсно. Трьома ми наїлися, ціна 15 гривень за штучку. І все це я до того, що в Тбілісі от так можна сидіти з пончиком та гарячим шоколадом і бачити 180-градусний краєвид на мільйон.
Вулична торгівля
РИНОК. Сходили в Тбілісі на базар. ціни смішні: багато що по 1 ларі за кілограм, це 8,4 гривні. Гранати найдорожчі – по 2-2,5 ларі. Виноград, хурма – все стиглюче, солодюче – якраз сезон. Чурчхелу ось лише теж почали варити. Це по 1,5-2 ларі. Нам це дешево, але для Грузії, де середня зарплата 500-600 ларі цілком норм. В інших місцях ціни в рази вищі. Запах трав і прянощів – збожеволіти. хтось намагався надурити, хтось дарував навздогін ще пачку аджики – Грузія вона така. А ще сири. Сулугуні – то просто солоно і більш-менш нейтрально, а овечий – б-р-р, ну й запашок, у холодильник потім носа не могли засунути. але делікатесно.
Ціни на базарі смішні
ЇЖА. Ну це окреме мадлоба і мадлоба, тобто «дякую» грузинською. Вже тільки заради цього сюди можна їхати. От починаєш трапезу і перша думка: боже, це прекрасно.
Ми зумисно пробували різне, в різних місцях, лише було пару разів, що трапилося не дуже. А решта (ми правда, орієнтувалися на відгуки і вибирали, куди ходять самі грузини) – неймовірна смакота: лобіо, різні супи, хінкалі, хачапурі, кебаб, шашлик і ще купа всього. Все готувалося довго, виносилося паруюче. Офіціантка, приймаючи замовлення, незмінно казала: зараз попрошу на кухні, щоб вам особливо гарний шматок відібрали. Треба бути готовим, що в деяких закладах менше літра вина і менше
Смачні булочки випікають у тандирі
От приносять тобі замовлене, і смачним при цьому беде все: і хліб, і соус, і лимонад, і морозиво – не лише основні страви.
Останнього вечора ми сиділи в ресторані біля метро на Шота Руставелі – це як наш Хрещатик. І ось у чому різниця між нашими і їхніми закладами: в Грузії почуваєшся гостем, якого пригощають. А не просто прийшов поїсти. Офіціантка Мака не просто розказала, що в них є, що фірмове і що радить. Вона згадувала своє дитинство у селі і свого дідуся (раніше в Грузії селяни відпускали свиней пастися у ліс і восени забирали тих, яких не з’їли вовки). От їхнє м’ясо вважається найбільшим делікатесом. Але зараз, казала нам Мака, такого нема. Вона розповідала, як готує сама, і так ми їй довірилися, що вона вибрала за нас половину страв і вони насправді були божественні. ці страви – середньої ціни.
І про ціни взагалі. Вони дуже і дуже нормальні. За останню вечерю ми заплатили 80 ларі – 670 гривень. Це вдвічі більша сума, ніж яку платили до цього в інших місцях. Бо це дійсно хороший ресторан із живою музикою і це був останній вечір, тому ми вже просто непристойно об’їдалися.
Ніяких негативних наслідків для організму за ці дні не виникало (типу печії чи крутьок у животі), хоча їжа гостренька і ситна. похмілля – тим більше («Боржомі» все прекрасно знімає). Я поправилася на кіло, але хай буде. Поки що.
