Про ідею вирощування волоських горіхів на Переяславщині вперше заговорили років із вісім тому. Місцеві фермери і керівництво районної ради виношували проєкт, як посадити такий сад. Для цього навіть виділяли землю в користування комунальному підприємству райради. Та до реальної справи тоді так і не дійшло.
І ось цієї весни на землях фермерського господарства «Геркулес» заклали промисловий горіховий сад. Про нову справу розповів голова господарства Віктор Шеремета, 58 років.
Почали з 10 гектарів
– Нині засадили тільки першу чергу –
Маємо трактор з автопілотом, який чітко розмітив клітки, а інший трактор – із буром – поробив ямки. Садили дворічні деревця. На щастя, всі прижилися. Проте брали із запасом, у разі потреби для ремонту насаджень. Адже посадити не так складно, потім головне – берегти і доглядати. Через погодні умови треба думати навіть про систему поливу.
Віктор Васильович зауважує, що багато хто, беручись за подібні проєкти із садівництва, розведення риби тощо спочатку думає, що то буде легко, бо ніби ж все розвиватиметься в природних умовах, ніби саме собою. Але за всім треба не тільки ретельно доглядати, а ще й охороняти пильніше, порівняно, наприклад, із зерновими полями.
П’ять років очікування
Віктор Шеремета зазначає, що перший урожай у своєму горіховому саду зможе збирати не раніше як через п’ять років. І весь цей час у нього треба буде вкладати ресурси: поливати, підживлювати, обрізати, обробляти від хвороб і шкідників. Та потім врожайність нарощуватиметься, як і дохід із саду, з кожним роком. До того ж, це бажана справа, омріяна, мабуть, ще з юних років.
Молодий сад Віктора ШереметиФото: Із сайту kurkul.com
– У мене до горіхів особлива прихильність. Вдома у Єрківцях маємо багато горіхових дерев. На Поліссі, звідки я родом, росла тільки ліщина. Волоські горіхи не приживалися, бо їм той клімат і ґрунти не підходили.
У дитинстві, коли нам хтось привозив жменьку тих грецьких горіхів, то було для мене великою радістю і рідкісною, майже делікатесною насолодою. Зараз хочу надолужити, – усміхається Віктор Васильович. – І що важливо, горіхи, олія з них – дуже корисні для людини продукти, які важко замінити чимось іншим. Ми просто ще не навчилися це цінувати як здорове харчування.
Держава пообіцяла підтримку
– Цей бізнес, як і будь-який інший, має свої ризики. Тому на старті треба передбачити максимум нюансів. Однак насправді неможливо все спрогнозувати, навіть якщо нібито й передбачив усі витрати і втрати.
Колись, дуже давно, починав власну справу з колегою. Він весь час повторював, що варто почекати, коли держава почне допомагати малим фермерам. Я з таким твердженням не згоден: треба розраховувати тільки на себе і, можливо, на близьких. Ніколи в бізнесі не можна сподіватися на ресурси, які тобі хтось винен. Що маєш, із тим і працюй.
На цей рік держава пообіцяла як підтримку фермерам компенсацію витрат на закладання садів. Йдеться про повернення 60 відсотків вартості саджанців. Якщо так буде, то добре. Втім ми на такі ресурси особливо не розраховували.
Це питання може вирішитися тільки ближче до осені. Поки навіть документи не подавали. Процедура така, що вони мають погоджуватися управлінням сільського господарства територіальної адміністрації. У новоствореній РДА Бориспільського району такого ще немає.
Перспективний проєкт
– Для мене горіховий сад є новим цікавим видом діяльності. До того ж, вважаю, що як бізнес-проєкт він перспективний. Свого часу, коли я працював першим заступником голови Всеукраїнської асоціації фермерів та дрібних землевласників, а потім заступником міністра аграрної політики, до мене неодноразово зверталися підприємливі хлопці з проханням допомогти їм з організацією переробки горіхів.
У нас їх здебільшого тільки скуповують дрібними партіями і везуть у Польщу, а там поляки очищають, сортують і перепродають наше ж, але вже дорожче. Тож питання в тому, щоб ми в Україні самі їх переробляли і продавали на європейський ринок. Так ціна нашого продукту зросте в рази, проте й домогтися цього непросто через вимоги та квоти Євросоюзу.
Водночас азійські країни можуть купувати в нас горіхи напряму. Мабуть, всі звернули увагу, наскільки цей продукт там популярний, присутній повсюдно і дуже цінний. Також на сьогодні горіхи разом із медом вже посідають п’яту-шосту позицію в переліку експорту української продукції після олії, кукурудзи, пшениці, сої та ріпаку.
Думати про майбутнє
– На жаль, в Україні аграрії поки що роблять ставку на короткоциклічне зернове виробництво: за сезон виростив, продав, отримав прибуток. Маємо інтенсивне виробництво – гонимося за валом, а не думаємо про майбутнє. Торік отримали менший урожай зернових, а грошей заробили більше, бо ціни різко зросли.
Зараз олія в нас дуже дорога, хоча ми є одними з найбільших виробників цього продукту. Але великий вітчизняний бізнес, який контролює цю галузь, виставляє українцям саме таку ціну – фактично прирівняну до світових, хіба що за мінусом логістики.
Ми стаємо світовими лідерами з виробництва і продажу зерна. 20 років тому збирали його 20 мільйонів тонн, а зараз – понад сто мільйонів. І це на все тих же площах. Земля може родити нескінченно. У неї додають зараз стільки добрив, мікроелементів, стимуляторів росту і гормонів, що збирати врожай можна і на піску з камінням.
У виробництві всі гонимося за більшими доходами. Але не замислюємося, що кожна тонна зерна забирає понад сто тонн води – це потреба у волозі на весь період вегетації і дозрівання врожаю. І потім урожай, а згодом і, умовно кажучи, водні ресурси своєї землі ми вивозимо з країни на експорт. Оце така екологічна ситуація, про яку зараз мало хто задумується, а вже треба бити на сполох. Загалом мільярди кубів води зі своєї землі витрачаємо на це зерно, яке зрештою продаємо, та ще й не так дорого, ніж якби це була готова продукція.
Вважаю, маємо відходити від цього напрямку і більше орієнтуватися на тваринництво, трудомістке аграрне виробництво. Адже воно здатне дати і максимум виторгу, і зайнятість населення, і перспективу. А горіховий сад – це історія про наше майбутнє.
Найсвіжіші новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
