Більшість страхів дорослих людей походить з дитинства. Когось лякали батьки злими створіннями на кшталт бабая, хтось мав розвинену уяву і боявся темряви. Журналісти Переяслав.City поцікавилися у жителів Переяславщини, чого боялися вони.
Ірина Соколова, 33 роки, місто:
– У дитинстві боялася темноти, мабуть, як багато дітей. Подивишся якийсь фільм жахів на ніч, потім у темній кімнаті вдивляєшся в тіні чи силуети речей, а фантазія так і малює образи з тих самих фільмів. Ну і класика: вимкнути світло і чимдуж бігти до ліжка, щоб вкритися під ковдрою від всіх монстрів. Для максимальної безпеки засинала з улюбленими іграшками або з увімкненим нічником. З часом боязнь темені минула.
Олена Василенко, 60 років, місто:
– Ми жили в глухому селищі біля лісу. І одного дня в селі зникла дитина. Люди казали, що бачили незнайомий автомобіль. Мама приказала нам із братом тікати, якщо побачимо авто, і в жодному разі не розмовляти з чужими людьми. Одного разу неподалік нашого двору зупинився чорний автомобіль, звідти виглянув чоловік і покликав мене. Я з криком побігла в будинок. Коли мама вийшла, вже нікого не було. Не знаю, які були наміри в того чоловіка, але я ще довго боялася автомобілів, особливо чорних. А в молодших класах брат налякав мене вужем: почепив на шию. Я так налякалася, що мене навіть до лікаря возили. Правду кажучи, я й зараз вужів боюся.
Любов Руденко, 57 років, с. Горбані:
– У моїх батьків нас було семеро. Я була найстаршою з-поміж моїх чотирьох братів та двох сестер. На жаль, вже 35 років, як немає серед живих брата Миколи.
А в дитинстві було, як ми здіймали в хаті галас, то батько казав нам: «Ану заспокойтесь, а то з-під полу до вас вилізе жиригузно». Хто це чи що це таке, мені й досі невідомо, але це створіння ми дуже боялися. Ще я дуже боялася, та й досі боюся, жаб, мишей та павуків. Можливо, це тому, що мене та моїх тоді юних подружок Любу Романко та Галю Демченко ними лякали парубки.
Віталій Волошин, 72 роки, місто:
– Вас цікавить, чи були у мене як стоматолога в дитинстві страхи перед зубним лікарем? Не було – до 50 років мав усі цілі зуби, тож просто не знав, хто то такі. А взагалі бачу, якщо людину в дитинстві пройняв страх перед стоматкабінетом, його обладнанням, білими халатами лікарів, та ще й боліло, то вона намагається потім усе життя зубних лікарів оминати. Я теж білих халатів чомусь боявся. Тож коли мама через сильний кашель відправила мене у Войківську лікарню (це був Березанський район), то звідтіля утік. Довелося силою мене скрутити і таки помістити туди, днів п’ять мене там лікували. Та справжній страх я відчув, коли помер мій батько: хтось мені сказав, що якщо піде на той світ і мати, мене відправлять у дитбудинок. Дуже цього боявся.
Найсвіжіші новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
