Нещодавно на сторінці у фейсбуці Ташанської громади з’явився пост-звернення від жительки міста Коростень (Житомирщина) Віталіни Дідківської, 37 років. У ньому йшлося про те, що її мама розшукує свою подругу Тетяну Москаленко, з якою у 1970-х роках навчалася у школі фабрично-заводського учнівства (ФЗУ), що діяла при Київській взуттєвій фабриці. І вже наступного дня вона отримала позитивну відповідь. Координати нашої землячки Віталіні передала однофамільниця Тетяни Москаленко – Лідія Москаленко, 46 років, із Ташані, яка, побачивши пост, відразу здогадалася, що розшукують її колишню односелицю.
Як все відбувалося, учасники цієї історії розповіли журналістці Переяслав.City.
Розповідь Віталіни Дідківської:
«Моя мама – Валентина Синицька (в дівоцтві – Ілінська) – з невеличкого села Омелянівка, що в Коростенському районі. Зараз їй 65 років.
У 1971-1973 роках мама навчалася у школі ФЗУ при Київській взуттєвій фабриці №4 на Куренівці. Після її закінчення вона вийшла заміж за мого тата і повернулась у рідне село, в якому проживає й нині. Через рік подружнього життя мама з татом народили сина Валентина, а через десять років – мене. Коли мамі було 45, вона лишилася вдовою. Тата не стало через тяжку хворобу. Зараз мама тішиться трьома онуками: Даринкою, Тимофійчиком та Дмитриком.
Валентина Ілінська – учениця школи ФЗУ. 1972 рік
Від самого дитинства ми із братом чули розповіді про мамину подругу Тетяну Москаленко, з якою вона навчалась у Києві та проживала разом у винайнятій квартирі. Тетяна на курс була старша за маму. У студентські роки вони їздили одна до одної додому в гості.
Коли ми з братом підросли, то мама нам часто розповідала цікаві моменти зі свого студентського життя. Тетяну Москаленко завжди згадувала, як добру та щиру людину. Казала, що Тетяна завжди її підтримувала: і морально, і матеріально.
На жаль, момент їхнього розставання мама не пам’ятає, і чомусь, так сталося, що адреса Тетяни не збереглася. Мама лишень згадувала, що їхали вони з Тетяною в село Ташань Переяслав-Хмельницького району, а потім – ще до якогось села.
Пам’ятаю, як ще в мої шкільні роки мама відправила листа до Ташанської сільради, що розшукує свою студентську подругу – Тетяну Москаленко, 1952-го, а може, 1953 року народження. Але відповідь вона отримала від значно молодшої Тетяни Москаленко (1970 року народження), яка й повідомила, що іншої Тетяни Москаленко в селі немає. Мама тоді втратила надію і не знала, як можна ще шукати свою подругу. Так минав рік за роком, але пам’ять про подругу зберігалася і бажання її знайти також не зникало.
І ось у нашому житті з’явився інтернет і соціальна мережа «Однокласники». Але й тоді наші пошуки результатів не дали. Мій брат пропонував мамі поїхати до Ташані і особисто дізнатися про все на місці. Але маму стримував той лист, що надійшов від іншої Тетяни. Крім того, вона думала, що подруга не із самої Ташані.
Минув ще якийсь час, і ми зареєструвалися у фейсбуці. Але результатів і в цій соцмережі ми не досягли. Можливо, Таня змінила своє дівоче прізвище, подумали.
Днями, гортаючи стрічку новин у фейсбуці, я випадково натрапила на оголошення про пошук одногрупниці, яка була нібито з Коростеня. В оголошенні був зазначений рік народження та місце навчання дівчини. Я здогадалася, що йдеться про мою односельчанку з Омелянівки (зараз я проживаю в Коростені), нашу з мамою сусідку. Так завдяки моїй здогадці ці вже дорослі жінки обмінялися телефонами. Після цієї історії мама вкотре нагадала мені, що дуже мріє знайти свою Тетяну. Я замислилася...
Завдяки децентралізації села об’єдналися в громади. Погугливши Ташань, виявила, що Ташанська громада включає багато населених пунктів. У мене з’явилася надія. Тремтячими руками я «забила» у пошук фейсбуку «Ташанська громада» і… не помилилася – така група в соцмережі є.
Завдяки адміністратору Ташанської ТГ Людмилі Білоус мій запит прийняли у групу і опублікували. І коли на ранок я в коментарях під постом прочитала, що знають таку жінку, моїй радості не було меж. Я з нетерпінням чекала даних у месенджер і вже наступного дня отримала і телефон, і адресу проживання, і нове прізвище Тетяни. Я вкотре переконалася, що відкриті та добрі люди завжди допоможуть. Цього разу такою людиною стала Лідія Москаленко, яка працює бухгалтером у Ташанській ТГ. Вона відразу зрозуміла, що ми шукаємо її односелицю і передала дані про Тетяну Москаленко.
І водночас до останнього не вірили, що це дані саме тієї людини, з якою мама втратила зв’язок 45 років тому. Від цього мурашки тілом бігали…
Подруги вже зателефонували одна одній і розповіли, як склалося їхнє життя після навчання і, звичайно ж, домовилися про зустріч. Адже, як виявилося, Тетяна також все життя згадувала мою маму. Незабаром вони зустрінуться. Ну а я свою розповідь хочу закінчити словами Пауло Коельйо: «Коли чогось сильно захочеш, весь Всесвіт буде сприяти тому, щоб бажання твоє збулося». Ми в цьому переконалися, чого і всім бажаємо!»
Із розповіді Тетяни Москаленко:
«Народилася я і виросла в Ташані. Коли вийшла заміж за київського хлопця, то переїхала до нього. Вже близько 50 років живу в столиці.
За своє життя я мала два шлюби. Так сталося, що вперше я овдовіла, коли мені було 29 років. Той чоловік помер від тяжкої хвороби, лишивши мене із двома маленькими синами. На жаль, їх також вже немає на цьому світі. І у другому шлюбі мені не пощастило – чоловік також помер. З ним я народила доньку. Слава Богу, у доньки все добре. Зараз моєю втіхою та розрадою є троє онуків та правнучок.
Я рада, що знайшлася моя студентська подружка Валя. Оце днями розмовляла з нею телефоном. Зустрінемося, коли піду у відпустку. Вже понад 30 років працюю техпрацівницею в одній із київських шкіл. До цього була офіціанткою.
Із Валею Ілінською ми дружили гарно. У кімнаті нас, дівчат-студенток, проживало шестеро. Спали по двоє на одному ліжку. Я спала з Валею. Одна від одної ми нічим не крилися. Було, як привезу щось добреньке від своїх мами й тата, то все їли разом. Як кажуть, шматок хліба ділили пополам. Та то все вже позаду. Головне, що ми знайшлися і скоро зустрінемося. Нам є що розказати одна одній. Не знаю, як у Валі, а мене доля не балувала».
Світлину студентських років Валентини Ілінської надала її донька Віталіна Дідківська. А Тетяна Москаленко, на жаль, не знайшла у своєму сімейному альбомі фото тих років.
Найсвіжіші новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
