49-річний Юрій Гич з міста (він працює міжрайонним мисливствознавцем у ДП "Переяслав-Хмельницьке лісове господарство") понад десять років вирощує індокачок. Три останні роки молодняк цієї птиці продає щонеділі на так званому господарському дворі поблизу "Даринку".
– Все почалося після того, як мій колишній керівник, начальник рибінспекції Приймаченко подарував мені дорослу качку і селезня, – згадує Юрій Іванович. – Ці індокачки були чорного окрасу, дуже красиві. Кілька років вони жили в мене, а потім вони пішли на м’ясо і я завів кроликів. Але після того, як всі до одного вухані загинули від хвороби, бажання тримати цих звірів в мене пропало зовсім. Тоді я ще вирощував бройлерів, а подумував про індокачок. І якось одного великого бройлера я обміняв у чоловіка з Комуни на дві молоденькі качки. Ще одну качку купив у Згурівці. Між іншим, їй вже десять років, а вона й досі несе яйця та висиджує каченят.
Згодом у свого колеги-лісівника Володимира Степаненка з Дівичок я обміняв бройлера на селезня. Так у мене з’явилися три руді самки і білий самець. Потім я купив на базарі яєць від коричневих індокачок і так захопився вирощуванням цієї птиці.
Вага індокачок залежить від їх годівлі. Якщо давати їм комбікорм та зерно, то птиця росте мов на дріжджах. Найбільше ж індокачки люблять кукурудзу.
Щодо території їх утримання, то качки, як і гуси, люблять простір і пастися на траві. А ось без водойми вони можуть обійтися. Головне, щоб біля них постійно була вода для пиття. Ще індокачки люблять ряску. Я її привожу або з каналу біля Комуни, або з річки Альта.
Самка стає зрілою у вісім місяців. Аби мати гарну тушку, качку необхідно годувати півтора року. А ось нестися індокачка починає здебільшого в березні. В залежності від погодних умов починає нести яйця на місяць раніше або пізніше. Цього сезону через холоднечу мої індокачки почали відкладати яйця у квітні. Каченят висиджують довго – від 32 до 35 днів. Аби знати, коли будуть лупитися яйця, я записую у блокнот, коли і яка качка сіла на яйця.
У кожної качечки є свій будиночок. Зазвичай таке житло облаштовую зі старих собачих будок, вуликів, тумбочок. Дуже цікаво спостерігати, як самки мостять гніздо з власного пуху.
Усі мої селезні мають клички. Є в мене Змій (йому вже сім років), Рижик (йому п’ять) та молоденький Стасик. А ось в "дівчат" кличок немає, бо їх у мене чимало. Цієї зими одна качечка блакитного окрасу приморозила лапку і тепер шкутильгає. Вона довго не неслася. А оце днями нанесла яєць і тепер на них сидить. Є в мене ще одна качечка-калічка зі зламаним крилом. Вона така гарна, що і її я пошкодував пустити на м’ясо. Минулого року вона висиділа тринадцять подібних собі лавандових каченят, а цього сезону – одинадцять.
Загалом індокачки, а особливо селезні, дуже сильні. У них такі великі кігті, що коли їх ловитимеш, можуть одяг порвати. Качині сім’ї (вони складаються із трьох самок і одного самця) тримаю окремо у вольєрах. Адже зводити селезнів до купи не можна, бо вони б’ються до крові, а то й на смерть. Якось Змій перебрався у вольєр до білого селезня. А той попри свою старість, Змія дуже побив. Але після того, як Змій одужав і набрався сил, він знову переліз до свого сусіда і побив його так, що того довелося зарізати.
Ретельно слідкую за тим, аби у селезнів та качок не було родинних зв’язків. Тобто селезня беру з однієї родової лінії, а качок – з іншої. Три роки тому завдяки інтернету в чоловіка з Івано-Франківська аж по 40 гривень придбав 15 яєць блакитних індокачок. Тоді саме одна з моїх качок сіла на свої яйця, але я їй підклав прислані. Так я завів блакитних качок. З цієї партії усіх селезнів прибрав, натомість для цих самок купив дорослого блакитного селезня за 750 гривень на Полтавщині.
Розповім випадок, який стався з моєю колегою Валентиною Петрівною, яка живе на Підварках. Два роки тому до неї у двір забрели чотири маленькі індокачки коричневого окрасу. У пошуках їхніх господарів вона оббігала увесь куток, але так і не знайшла. Наступного дня, прийшовши на роботу, вона показала мені фото з каченятками і запитала, чи, бува, вони не дикі. Я ж порадив їй не позбуватися тих качок, а натомість взятися за їх вирощування. Адже всіх (чи то котиків, чи то собачок), які прибиваються до двору, проганяти не можна, бо ж їх Бог посилає. Валентина Петрівна до моєї поради прислухалася і вже має ціле потомство індокачок.
А загалом вирощувати індокачки дуже практично. Адже вони, на відміну від іншої свійської птиці, майже ніколи не хворіють. І голосних звуків не видають. Лише шиплять.
А ось із неприємностей – час від часу у мій двір забігає лисиця, яка має нору на Борисівському полі. Одного разу вона забрала з собою дві качки, а двом самцям відкусила голови, бо не могла перетягнути їх через паркан. Ще тхір "гостював" у моєї птиці. А як поставив на нього капкан, то перестав приходити. Зараз на ніч у двір я випускаю собаку, то непрошених гостей немає, – сказав наостанок Юрій Гич.
Найсвіжіші новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
