Катерину Овдієнко (67 років), безумовно, добре знають жителі старшого покоління нашого краю, адже свого часу вона була начальницею управління юстиції Переяслав-Хмельницького району, очолювала районний відділ соціального забезпечення, а потім чотирнадцять років працювала суддею міськрайонного суду, звідки і пішла на пенсію у 2016-му. Як почувається на заслуженому відпочинку, з’ясовував у неї минулого тижня журналіст Переяслав.City.
Катерина Миколаївна запросила на свою дачу в кооперативі «Меліоратор» (дачі в ньому переяславці називають «на каналі»). Зустрічає разом з невісткою Іриною (37 років). Пройшовши під розлогим горіхом та виноградом, що теж буяє, розташовуємося у кухні-вітальні.
Катерина Овдієнко: «Квіти на дачі у мене скрізь»
– Дача – це розрада. Дуже люблю її, тож постійно перебуваю тут по пів року – у квітні переселяюся з квартири і живу тут до жовтня, поки вино з мого винограду повністю виграє, – сміється хазяйка. – А отримали дачну ділянку – тут близько шести соток – разом з чоловіком Федором Пилиповичем (він працював у Переяславі прокурором – ред.) на початку 1990-х. Постійно тут щось будували, добудовували й перебудовували, як тільки з’являлися вільні кошти. Тож зараз тут можна і цілорічно жити – і вода проведена, і бойлер установлений. Гірким для мене був 2018 рік – поховала чоловіка, а через п’ятдесят днів і молодшого сина Ігоря, чоловіка Іри. Це горе нас з нею ще більше зблизило, вважаю її рідною донькою. Ми з нею тепер тут в основному і господарюємо. Старший син Саша навідується сюди зрідка. А Іра молодець – ніякої роботи не боїться.
– Так, – долучається до розмови Ірина, – ось нещодавно освоїла нову справу – пиляю електропилкою. Тож дрова і для грубки, і для мангала у нас є.
– Нерідко люди побоюються виходу на пенсію, переживають, що не знайдуть чим зайнятися, отримавши стільки вільного часу. Вам допомогла щодо цього дача? – запитую у Катерини Миколаївни.
– Я пішла на пенсію усвідомлено. Враховуючи те, що на посаді судді можна було працювати до 65-річного віку, а відтак заробити 20 років суддівського стажу і таким чином здобути право на отримання пенсії за законом про статус суддів ніяк не встигаю. Тож щоб не ризикувати ще й пенсією держслужбовця, а в мене 44 роки загального стажу і переважно – на державній службі, оформила її. Звичайно, втратила багато, але теперішньої пенсії (вибачте, не буду називати її розміру) мені цілком достатньо для моїх витрат.
Скажу ще, дехто з колег мені заздрив, що мала таку можливість. А ще ж і чоловік агітував – мовляв, давай, ми стільки справ на дачі зробимо разом. Бо й справді – сезон починається ще в січні-лютому, адже я самостійно вирощую розсаду помідорів, перцю, баклажанів і навіть квітів – газанії, пеларгонії. Квіти в мене зацвітають, ще лише коли тільки сніг зійшов, і зникають аж тоді, коли пізньої осені замерзають хризантеми. І через «Інтерфлору» отримую, і на базарі купую, і з сусідами обмінюємося. На роботі, було, питали: «Та куди ви вже купуєте – у вас же місця вільного немає?»
– Так, – сміється Ірина, – я із сапою боюся у квітниках порядкувати. Бо бур’янину на альпійській гірці висмикнеш, а з нею щось корисне зійде з п’ятого ряду, або якусь цибулину зачепиш.
– Розмай квітів я вже побачив, а щось не бачу, де ви вирощуєте овочі.
– А для цього призначена сусідня ділянка. Вона належить моїй подрузі з Яготина. Їй завжди не вистачає часу, тому в основному тут порядкуємо ми. Зате як же вона любить фотографуватися на своїй дачі і розсилати фотки скрізь: дивіться, яка я хазяйка, які в мене городи!
Ми переходимо через хвіртку на ділянку поряд. На ній від дороги стоїть цегляний недобудований, без вікон будиночок. Зате город – в ідеальному порядку. Помідори, огірки, морква, арахіс – все доглянуте, всього торкнулася вміла рука господарок. Тут же стоїть і тепличка – у ній цьогоріч буяють помідори особливих сортів. А під будиночком піднялися на мотузочках пагони огірків: то Ірина, проріджуючи їх на городі, висадила їх тут для експерименту в шини із землею. І прийнялися, і плодоносять!
Ми вертаємося на ділянку Овдієнків, де ретельніше роздивляюся, що тут є. Тут і справді, здається, вже все споруджено, щоб і господарям не нудно було, і гостей гарно відбувати: накрита дворова пічка з димоходами та окремими місцями для приготування шашликів та чогось смачненького в чавуні, простора альтанка, літній душ. Посеред ділянки – невеликий декоративний басейн. У ньому вже кілька років, як каже Катерина Миколаївна, є постійні мешканці – двійко жаб, які в холодну пору десь ховаються, а на весну знову повертаються.
– А ще завжди в нас тут живуть коти. Привозимо їх сюди з дому як на курорт. Найшанованіша Ася або, як її ще називає внучка Соня, Ірина доня, – Асіяна Тимофіївна. Соня, до речі, з Асею ровесниці – обом по 13. Другий за віком Філя (Філімон) – висловухий британець. Хтось його чотири роки тому викинув через хворобу – і хребет був пошкоджений, і задні лапи, йому тоді років п’ять було. Голодний був такий, що ще пів року огірки в розсольнику їв. Виходили його, шкода ж. І наймолодший – Барс (йому три роки), теж висловухий, але не димчастий, як Філя, а білий. Якщо «хлопцям» і сухого корму достатньо, то ветеранку Асю ще й ковбаскою балуємо та ще й не будь-якою, а найкращих сортів.
Гарно тут і тим, що є інтернет. Провели торік у квітні, бо потрібно було із Сонею через карантин шкільні онлайн-заняття проводити. А то, мабуть, і зараз би не було.
Ірина з Філімоном
– Ото в ЗУМі включиться, – розповідає Ірина, – а її питають: «Соню, а ти що, в сауні зараз?» А вона на мансардному поверсі сидить, де стеля повністю дерев’яною вагонкою оббита. Або: «Соню, ну це ж негарно, коли біля тебе хтось із домашніх хропе!» Їм же там не видно, що це кіт поряд посапує. Взагалі в Соні з дачею вистачає приколів. Якось у жовтні гостювала вона у подруги і ще б побула, та пролунав дзвінок від бабусі – почала збиратися. Мама подруги питає, що трапилося, може, нетермінова справа? «Треба їхати – на дачі вино», – відповіла донька. Жінка дивується, слів не знаходить: дитина – і вино якесь. «Та то бабуся подзвонила, що треба поїхати на дачу та затопити, бо вже холодно і вино, що там робила бабуся, може не перебродити», – пояснила їй Соня.
– Виноград у нас здебільшого простих сортів – він і до морозів, і до хвороб стійкіший, то на виноробство не шкода, – зауважує Катерина Миколаївна. – А вино чи настійка з чорноплідної горобини і справді смачні. Особливо нашим гостям до вподоби. А гості тут постійно – простір, свіже повітря, пляж новий обладнали на каналі. Люблять друзі з Яготина завітати. Ірина мама – вона з Акимівки Запорізької області – гостює щонайменше по тижню. Товариш Пилиповича, коли їде в Німеччину (він там живе) обов’язково загляне. А ще ось чекаю одногрупницю з Вінниці.
– А самі їздити по інших краях любите?
– Дуже. Щоб мандрувати, пройшла подвійне щеплення, отримала свідоцтво про вакцинацію. З кожної пенсії перераховую кошти на валютні банківські картки. Мандрую з подругами Валентиною Мишковою, Свєтою Мицюрою, Танею Ярмолович (вона живе в Іспанії, знає чотири мови, тож в будь-якій країні з нею не пропадеш). Любимо пізнавальні поїздки, їздили Європою автобусами від вінницької турфірми «Акорд». У квітні торік через ковід у нас, на жаль, зірвалася поїздка в Нідерланди якраз у період, коли там мали цвісти тюльпани. А нещодавно ми вступили в американський клуб «In Cruises», тож сподіваємося, що тепер нас чекають морські круїзи. Умови дуже вигідні – ми платимо щомісячно 100 доларів, а ще стільки ж додає клуб. Проте використати протягом першого року можна лише 60 відсотків, а всі сто – лише на п’ятий рік.
– А все ж, якби у вас хтось запитав про ваше хобі, що б ви відповіли?
– Маю вдома велику бібліотеку, проте читаю, звичайно ж, переважно взимку. Люблю історичну літературу, перечитала, наприклад, усього Дена Брауна. Слідкую за новинками сучасних українських письменників, Ліну Костенко обожнюю. А взагалі щодо хобі я ще в пошуку. Ось, наприклад, на другому поверсі мої роботи, вишиті стрічками: картина з квітами та скатерка з покривалом на ліжко. А може, моїм хобі стане після втілення нова наша з Ірою ідея – виготовлення декоративних горшків з бетону? Технологія ніби не складна – на існуючу вже посудину шарами накладаємо цемент, для зміцнення перекладаючи їх тканиною. Як зробимо, то запрошу на оглядини.
Найсвіжіші новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
