Видатний український митець Анатолій Гайдамака 17 вересня відвідав храм Миколи Чудотворця у селі Чопилки на Переяславщині. Зустрічала почесного і поважного гостя Анна Іванівна Кузьменко-Лебедівська, ініціаторка і меценатка будівництва цього храму.
— Я ж сьогодні перебуваю, як на екзамені у метра архітектури, легенди української монументалістики і мистецтва, — зізналася при зустрічі. — Приймати у цьому храмі на рідній землі Анатолія Васильовича Гайдамаку – це велика честь і неймовірна відповідальність!
Фото: надане Анною Кузьменко-Лебедівською
— Екзамен Ви здали на десять балів за п’ятибальною шкалою, — зазначив, усміхаючись у відповідь, архітектор Гайдамака. – Це диво! Стояти під куполом храму на вікні в історію. Розумієте: зайшов, став на скло, підняв голову – а там з вікон світло... Вічність під ногами – і над головою! Безкінечність... Розумієте?!!! Так відчути історію, повторити висококласний архітектурний проєкт і відтворити духовність святого місця – геніально!
Над ідеєю та оформленням простору з історичними реліквіями у центрі храму Анна Іванівна працювала особисто.
— У ті моменти я відчувала велику відповідальність! – зазначає про свої емоції та почуття під час роботи над унікальним проєктом. — Я уявляла, як це все має бути, але весь час шукала шляхи реалізації задумки. Кілька разів змінювали рідини для реставрації та консервації каменів. Безкінечно «переливали» краї пройми, щоб зберегти пропорції і досягти симетричності. Ми багато прораховували і переробляли, але мети досягли.
Сергій Вікторович Кролевець, який сприяв у відбудові храму, хвилювався і щиро хотів, аби у нас це диво вийшло. Знаєте, я маю таку рису характеру: коли розумію чого хочу, то йтиму до кінця, щоб досягнути мети. Одначе при цьому не люблю обговорювати процес, поки не отримаю результату. Сергій Вікторович – людина скрупульозна і відповідальна, а я не завжди розповідала деталі, то, напевно, він дуже переймався ще й через це. Та коли все вдалося – були щирі емоції щастя у нас обох.
Анатолій Васильович зацікавлено слухав її розповідь, водночас уважно-прискіпливо роздивляючись усі найдрібніші деталі оздоблення в храмі.
Маестро біля могили убитого священникаФото: надане Анною Кузьменко-Лебедівською
— Такого дива, щоб поєдналася збережена автентична історія із оригінальним архітектурним рішенням, в Україні більше немає ніде! Заявляю авторитетно! – сказав захоплено. – Такого немає не тільки в Україні, а й у світі мало де зустрінеш подібне. І я вам обіцяю, що в творчих та архітектурних колах про цей храм, про це історико-архітектурне диво знатимуть усі.
Анно, це ж Ваші мудрі прадіди на віки заклали Вам і Вашим нащадкам поріг рідного дому. Вашого дому, — додав у роздумах. — Слово «запоріжжя» походить від слова «пороги», що утворені каменями, які перегородили Дніпро. Частинки цих хортицьких порогів Ваші пращури колись привезли із собою на цю землю – і вона стала рідною для Вашого роду на цілі віки. А сьогодні ці частинки хортицьких порогів, збережені у маленькому селі, для світу відкрили Ви!
Оглядаючи територію довкола храму, гість емоцій не приховував:
— Анно, Ваші предки залишили у спадок Вам неоціненний скарб: викласти історію козацтва і роду частинками хортицьких порогів у підмурок храму – це ж написати літопис символами! Настільки ж вони мудрими були!
Поєднати все в одному храмі: частки хортицьких порогів у підмурках; витримати в будівництві стиль пізнього козацького бароко; звести храм над краєм високого пагорба, щоб його видно було на всю долину зусібіч – це можливо за умови, якщо життєва мудрість підкріплена ще й знатним родоводом.
У мене самого, коли став на цьому пагорбі і глянув навкруги, – дух сперло від захоплення! Ви ж, Анно, перед своїм великим родом, і перед людьми, які тут живуть, цією справою склали на відмінно головний іспит свого життя – на людську гідність!
Анатолій Васильович Гайдамака оглянув усе в храмі, навколо храму, відвідав родинний цвинтар Падалок, на якому уцілів козацький хрест, криничку в Селищі (куток села), і сусіднє село Жорнокльови, де народився геніальний художник-графік Іван Падалка.
Українському генію кринична вода припала до душіФото: надане Анною Кузьменко-Лебедівською
— Ми з Анною спілкуємося тривалий час. Багато говоримо про історію України, і про Чопилки, і про цей храм. Мої деякі знайомі вже знають про чопилківський собор. Але те, що я побачив і відчув сьогодні, – перевернуло мою уяву! – визнав авторитетний майстер. — Це ж як вдалося історію України зосередити в маленькому селі. Тут куди не стань – історія! Храм – історія. Під храмом могила вбитого енкаведистами священника – історія. Голодомори – історія. Сторожова козацька вежа, що стояла над Липами (куток села), – історія. Криничка – історія людей цілого села, які берегли її та освячували. Однак квінтесенцію побачив біля козацького хреста...
Я Анну за її нестримну енергію називаю вулканом! Везувієм! Розумна, успішна, сильна і гарна!!! А біля хреста побачив її іншою... На хресті лишилися сліди від куль. Запитав: що це? Раптом вона стала тендітною і беззахисною. І мовчала... Її великі дивовижні сині очі наповнилися слізьми... У той момент я остаточно усвідомив: раз вона така у вас є, значить Господь захотів, щоб Чопилки не пропали.
Я допоможу показати цю історію сповна і створити справжній змістовний фестиваль. І не тільки я, бо поруч із нею нас буде багато. Обіцяю: про ваші Чопилки Україна знатиме! — так Анатолій Гайдамака анонсував новий фестиваль.
«Ми започаткували фестиваль "Козацька Покрова у Чопилках", — повідомила пані Анна. — 15 жовтня запрошую усіх приїхати до нас на гостину. Проводитимемо його щорічно на Козацьку Покрову. Хочемо цим продовжити відродження автентичності козацьких сіл регіону, привернути увагу до людей, які тут живуть, показати, які вони працьовиті і талановиті. А ще дуже хочу, щоб у Чопилках щовечора у вікні кожної хати загоралося світло. Якщо шибки світяться, значить у хаті є життя і родина. І село живе!»
Олексій Степовик
Найсвіжіші новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
