Триває сезон грибів. Жителі Переяславщини не лише їх активно збирають, а й виставляють у фейсбуці світлини з лісовими трофеями. Однією з таких є жителька Гречаників Вероніка Юхименко, 48 років. Ось що вона розповіла про своє "тихе" полювання.
П’ять відер грибів
– Збирання грибів – це одне з найулюбленіших моїх занять, – зізнається пані Вероніка. – Цієї осені відкрила сезон третього вересня. Тієї п’ятниці донька Аня зі своїм чоловіком Ярославом та їхньою донечкою Марією (їй лише півтора рочка), приїхали до мене з Києва (там живуть) і сказали, що на трасі вже продають гриби. Так у три години дня ми із зятем рвонули на полігон, що в Дівичках. Пробігли своїми місцями і назбирали відро різних грибів. У суботу та неділю поїхати до лісу не вдалося через ремонт в будинку. Трудилася, а гриби з голови не виходили. Жартома своїм казала: "Як оце я тут без грибочків, а вони там у лісі без мене".
Наступних вихідних поїздка по гриби зривалася, через родичів, які мали приїхати до нас в гості. Чекаючи на них, я ще в п’ятницю приготувала всякого смачного, аби в суботу бути вільною хоч від цього. Коли ж сестра Лєна, яка зі своєю внучкою Домінікою приїхала до нас аж із Тюмені ще в липні, дізналася, як я марю грибами, сказала: "Їдьте за своїми грибами, але щоб до дев’ятої ранку повернулися". Так ми з Ярославом гайнули до лісу о п’ятій ранку і назбирали два відра "білих" та три відра маслюків, "бабок" та червоноголовців. Додому повернулися перед обідом і отримали легенького наганяю, що так довго були в лісі. Але нас це анітрішки не засмутило, адже із зятем отримали велике задоволення від "тихого" полювання. Звісно, коли гості вдома, поратися з грибами не зручно. Тому "білі" я лишила собі, а всі інші гриби віддала своїй племінниці.
І ось знову вихідні. Цього разу до лісу нас не пускала вже моя донька. Аня теж обожнює "тихе" полювання, але поїхати з нами не могла через свою маленьку донечку. Тож рано-вранці, коли Аня ще спала, ми тихенько зібралися і подалися знову на полігон. Утрьох (я, зять і сестра Лєна) назбирали аж шість відер. Додому поверталися, хоч трішки й втомлені, але радісні та щасливі. Особливо сестрі сподобався наш ліс.
Блукання лісом і гадюка
Як зізналася Вероніка Юхименко, за лісовими трофеями вона почала ходити ще в шкільні роки зі своїми батьками. Як вийшла заміж, то гриби почала збирати з родиною свого Костянтина. Перерви від "тихого" полювання робила, коли народила доньку та ще через один випадок, який стався з нею у лісі.
– Доньку Аню почали брати до лісу, коли їй виповнилося п’ять років, – згадує пані Вероніка. – Зазвичай гриби збираємо у Стовп’язькому лісі та на полігоні. За весь час я двічі блукала. Перший раз це сталося, коли я була зі своєю донькою та бабою Любою (моєю сусідкою), а другий раз – із зятем Ярославом. Звичайно, що тоді ми дуже злякалися. Але слава Богу, довго не блудили. Як виходили на знайому дорогу, то мені аж плакати хотілося від радості.
Та це не саме страшне, що траплялося зі мною у лісі. Одного разу на мене напала гадюка. Я йшла і, очевидно, наступила на гілку на якій вона лежала. Одним словом, роблю я черговий крок і відчуваю що до ноги щось причепилося, бо важкість якась. Повертаюсь, а від кросівка тягнеться метрова "палка" з ромбовим візерунком. З того переляку й відро покинула, а ногою телепнула так, що ледь не відірвала її від свого тіла. Біжу, а мені здається, що та змія женеться за мною.
Скільки бігла, не знаю (в страху великі очі), але зупинилася лише тоді, коли на шляху зустріла людей зі Стовп’яг. Вони сказали мені, що за мною ніхто не женеться і лише тоді я перевела подих. По відро пішли разом з тими грибниками, а потім вони довели мене до моєї машини. Після цього років з три не ходила за грибами. А як знову починала, то кожна палка вдавалася гадюкою, а від тріску-шелесту з землі, завмирало серце. Згодом я ще два рази бачила змій, але то було на відстані. Невістка жартувала, що гадюки мене люблять і тому я їх часто бачу.
А якось мені підказали, що перед тим, як йти до лісу треба заглянути у піч і тоді зміюк не зустрінеш. Так я роблю й по сей день. І хоча гадюки мені вже не трапляються, а ота, що вчепилася за мій кросівок, й досі стоїть перед очима.
І ще, перед тим, як вирушити до лісу, ми завжди проводимо такий собі ритуал, аби назбирати багато грибів. Але то, звичайно, сімейна таємниця. Якось взяли з собою мою племінницю, її чоловіка та їхнього сина. Як провели їх своїми місцями, то вони назбирали грибів і у відра, і в пакети, і навіть у хустку. Родичі від цього були у захваті.
27 боровиків на одному місці
Збирає Вероніка Юхименко лише білі, маслюки, підберезовики, підосичники, зелениці та іноді польські. Каже, що лисички, сироїжки, зонти і моховики не бере.
– Були в нас часи, коли привозили додому повні багажники маслюків, – веде далі грибниця. – Як не встигали переробити ці гриби за вечір, то розкладали їх на покривалах і так лишали до наступного ранку.
Радію, коли на одному місці знаходжу багато елітних грибів. Найбільше було – 27 боровиків. Вони росли один від одного через якихось 20-25 сантиметрів. Це було неймовірне видовище. Цю грибну поляну я не лише сфотографувала, а й зняла на відео. Траплялися мені "білі" й по десять, й по п’ятнадцять в компанії.
Між іншим, мій зять – грибник ще завзятіший аніж я. У нас є свої місця, куди не кожен легковик доїде. Ми ж на своїй "Волинці" будь-яку перешкоду долаємо. Знаємо одне болото (називаємо його "Шрекове"), де завжди беремо багато грибів. Минулого сезону за лічені хвилини настругали там аж три відра.
Ще одне болітце називаємо "Примарне". Це тому, що не завжди потрапляємо до нього з першого разу. Ось і минулої суботи Ярослав був на грибах (без мене), а те болото так і не знайшов. Хоча з його розповіді, навколо нього ходив. Отакі дива!
А нещодавно, як ми були біля "Примарного" із сестрою Лєною, то назбирали там два відра "білих", бабок і червоноголовців, та ще й у куртку їх чимало нарізали.
Ще є в нас улюблені дуби. Не так давно біля одного з них взяли відро "білих". Родичі від цього були шоковані, адже такі грибні поляни до тих пір, вони ще не бачили. Фотознімки там робили усі.
Селфі з грибами
– Якось ми приїхали на полігон близько четвертої ранку, коли на дворі було ще темно. Ярослав каже до мене: "Мамо, вмикайте у телефоні ліхтарик і ходімо різати гриби. Я знаю тут гарне місце". Бродити темним лісом мені було лячно, і тому лишилася в машині. Дивлюсь, тільки вогник мигає між дерев, а потім і зовсім зник. Сиджу і думаю: "Хоча б Ярослав в болото якесь не вліз". Хвилин через двадцять, іде мій зять із повним відром боровиків, та таких великих... Як розвидніло, то ми ще назбирали там чимало грибів.
Що роблю з грибами? Коли їх дуже багато то, до їхньої переробки залучаю рідних. Сваха Люба сушить їх в електросушарці, а свекруха – в печі. Свекруха й мене цьому ділу навчила. На дека кладу трішки соломи і старі гриби викладаю шапочками до низу, а якщо боровички тугенькі, то ріжу їх на скибочки. Так вони швидше сохнуть. Молоденькі тугенькі грибочки консервую та заморожую.
Мариную гриби не за рецептом. Гарно мию гриби, заливаю їх холодною водою і ставлю на вогонь, щоб закипіли. Знімаю піну і варю ще кілька хвилин. Затим проціджую, промиваю, заливаю холодною водою і знову ставлю на вогонь. Як закипіли, додаю сіль та лимонну кислоту стільки, щоб на смак гарно відчувалася солинка та кислинка. Варю з півтори години, поки гриби починають сідати на дно каструлі. Додаю гвоздику, лавровий лист, чорний перець горошком, варю ще з п’ять хвилин, відправляю в стерилізовані банки, закатую і перевертаю. Перед подачею на стіл додаю олію та цибулю або часник.
Ще роблю пиріг з картоплею та грибами. Дріжджове тісто (іноді роблю його сама, а іноді купую в магазині) розділяю на дві частини. "Одну" викладаю на змазаний олією противень, розкладаю нарізану кружечками картоплю і цибулю, а потім – смажені гриби. Накриваю другою частиною тіста, змащую збитим яйцем і відправляю в розігріту до 170 градусів духовку на півгодини.
А загалом, я багато страв готую з грибів. Навіть пельмені та зрази робила з ними. Гарно смакує моїм ще й жюльєн з білими грибами. Ще ми дуже любимо холодець з товстолоба та грибів. Сама, правда, не варила. А свекруха, як зварить, то можна ложку проковтнути, такий смачний.
Зізнаюся, збирати гриби мені більше подобається, аніж їх переробляти. Ліс у нас неймовірно красивий. Чи не кожного походу за грибами я багато роблю фотознімків. Бува, як знайду красивого боровика, сяду біля нього, помилуюся, а потім сфотографую. Зять лає мене за це. Каже: "Якщо будете біля кожного гриба по пів години сидіти, то не буде коли їх збирати".
Фоткаю не лише гриби, а й саму природу. Дуже боляче дивитися на обвуглений ліс, який не так давно потерпів від пожежі. Між іншим, минулого сезону ми натрапили на місце, де, очевидно, хтось кинув недокурок і загорілася хвоя. Той вогонь ми з годину тушили ногами в чотирьох (я, чоловік, зять та сват). Хвою навколо пожежі розгрібали руками, щоб вогонь не йшов далі. Прикро, що людська недбалість приносить стільки лиха.
І ще, свої найкращі світлини з лісу я виставляю у фейсбуці. Можливо, через це багато знайомих просить мене взяти їх з собою по гриби. Але зазвичай наша машина переповнена родичами. Тож нехай друзі приходять в гості і я їх пригощу вже готовими, – сказала Вероніка Юхименко.
Найсвіжіші новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
