На козацьке святкування у Чопилках запросили ветеранів військової служби. На грудях багатьох – нагороди. Журналістці Переяслав.City вдалося з деким поспілкуватися.
— Ми з Гельмязова. Тут усі побратими рідні, хто на «передку» побував, — каже ніби жартома чоловік у камуфляжі, представляється Анатолієм з позивним Борода. – Оці два «хрести» розвідника для мене цінні, а найдорожча – оця срібна сова, — показує свої нагороди. — Це символічний герб розвідки. Раніше символом була летюча миша. Офіційний значок алюмінієвий, а такий оце – особливий. Ще маю таку маленьку срібну підвіску, на шиї ношу. Заробив. Це відзнаки «За оборону Маріуполя», «За участь у бойових діях», а то відзнака Президента.
Чоловік знімає берет, позаду якого на стрічці закріплені дві маленькі трасерні кулі. Каже: «Оце дірочку на вході зробить як сірникову головку, а на виході вирве таке, що мама не горюй…»
На грудях Олексія Макея із Семенівки – три ордени Івана Сірка і срібна зірка «Народний Герой України».
— У мене позивний Вітер, командував взводом розвідки 92-ої окремої механізованої бригади. Це чугуївська, з-під Харкова. Я — «афганець», у 2015 році прямо з Майдану зібралося дев’ять наших хлопців у Баришівці і рвонули на Донбас – вітер у голові, серце гаряче. Були авдіївська промзона, Мар’їнка, Красногірка, Іловайськ — з нього пішки на Харків вийшли. Чотири роки там був, списали після контузії. У моєму «чердаку» (в голові – авт.) осколок лишився, лікарі не зважилися його діставати.
— Я до 65 років військовозобов’язаний, хоча не факт, що доживу, — іронічно зауважує Борода. – Хоч тепер усе ніби й «по барабану», але час від часу руки сверблять, тягне туди, душа проситься назад. Досі мені не доходить: задля чого я там чотири роки просидів? Дуже болить все те. Ще у 2015 році дали б нам команду «фас» – ми би їх змели в один момент. Ще коли їх із Мар’їнки виперли, зайшли, вичистили, а далі Новоалександрівка і Донецьк. Далі – все, гнали би їх аж до Ростова. Але приказ – вернутися назад. І як зачепилися там, то рік і два місяці стояли. Потім були Щастя, авдіївська «промка», Піски. А нам кажуть: «Сидіть на місці». Це не війна, це – політика, не завжди зрозуміла…
— Військовим я 27 років відслужив, — додає Вітер. — Починав у радянському КГБ, потім в СБУ, тоді був Афган. То добре розумію, що й до чого. Пішов на пенсію, а тут така історія: Турчинов виступає, біда в Україні. Хіба вдома всидиш? Не думали, що так затягнеться…
Чоловіки кажуть, що після війни пішли працювати. Олексій Вітер старший, уже отримує пенсію за вислугою — 9780 гривень. Борода каже, що йому обіцяють пенсії 7400 гривень. Ну до неї ще далеко. Поки заробляє трактористом. Цінують дружбу побратимську, бо війна зріднює як ніщо інше.
Найсвіжіші новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
