Інтерес до постаті цієї жінки в Переяславі пожвавився 20 років тому, коли її, енергійну та креативну, призначили начальницею районного відділу культури. Відтоді ім'я Тетяни Палатної знане й шановане в місті. Недарма 9 листопада, як завше в День працівників культури, її телефон розривався від привітань.
Попри те, що кілька років тому Тетяна Федорівна пішла на заслужений відпочинок, серед колег та вихованців вона й нині користується міцним авторитетом. Жінка приваблює не лише професійною майстерністю, а і яскравою особистістю, яка в царині культури завжди керувалася власними принципами. А чим вона живе на пенсії та в чому її жіноче щастя?
Культура все не покидає
Її трудовий шлях у Переяславі розпочався з посади методиста в районному будинку культури. Паралельно реалізовувала творчі здібності на телебаченні — створила кілька авторських програм, затим зайняла керівне крісло. Упродовж кількох десятиліть Тетяна Федорівна віддано служила прекрасному. Високу посаду вона залишила несподівано для всіх — каже, що почала відчувати душевне вигорання, а ходити на роботу через силу не в її правилах.
– Творчі люди щодня стикаються з високою емоційною напругою. З таким ненормованим графіком, переживаннями рано чи пізно енергетичний заряд повинен був вичерпатися. У 55 років відчула, що пора йти на пенсію. Люди, з якими працювала пліч-о-пліч, вмовляли залишитися. Але мій життєвий постулат: «Краще піти на рік раніше, ніж на день пізніше», залишивши після себе шлейф прекрасних спогадів і ностальгії.
Перші місяці жінка планувала присвятити собі, переосмислити власне життя, приділити час рідним. Але надовго сховатися від публіки не вийшло — за деякий час друг сім'ї Анатолій Олексенко запропонував стати ведучою у новоствореному музичному колективі «Ерідон» від однойменного агропідприємства, у якому сам виступав гітаристом. «Яка вже з мене ведуча в такому віці?», — іронічно відповіла Тетяна Федорівна. Та на перегляд усе ж прийшла. У новій іпостасі — конферансьє музичного гурту — вона почувалася так органічно, що музиканти одноголосно затвердили її. Відтоді колектив постійно гастролює Україною, кілька разів на тиждень збирається на репетиції. Пані Тетяна найстарша серед учасників гурту, вони зважають на її думку й покладаються на життєвий досвід.
— Для мене сцена — це трибуна, з якої я веду діалог із глядачами. Навіть оголошуючи пісню, розповідаю про важливе для мене — кохання, родинні цінності, духовність. Якось ми давали концерт у Яготинському районі, зал приймав нас стоячи. Після виступу до мене підійшов один із глядачів. Він мовив: «Зі сцени Ви сказали такі правильні речі, я стільки збагнув для себе, подивився іншими очима на власну дружину. Я її більше ніколи не ображу!» Досі від тих спогадів мурахи тілом. Додому приїхала така щаслива! Хіба здатне навіть найбільше багатство замінити це щастя — обмін з людьми? Це для мене найбільша нагорода. Ось так я думала, що піду на пенсію та й буду вдома, а культура все не покидає.
Кулінарна стихія
Після завершення діяльності Тетяна Федорівна вирішила присвятити час улюбленим хобі. Більше не треба пропадати до півночі за роботою над черговим заходом! На зміну сценаріям вона дістала амбарні кулінарні книги з рецептами й щодня готувала нові страви. Попри застарілий стереотип, що жінка мусить обрати — самореалізація або повна чаша вдома, Тетяна Федорівна завжди була вправною господинею.
— Бувало, прополю у свекрухи шість соток, а потім зроблю манікюр і в кадр — вести телепрограму. Позаочі знайомі дівчата перешіптувалися: «Білоручка Таня й робити, мабуть, нічого не вміє». І як же, не приховуючи захвату, вони дивувалися, коли потім приходили у гості, де в мене все горіло в руках.
Тетяна Федорівна — справжній гурман: розуміється на їжі, особливо полюбляє солодощі, обожнює куховарити й експериментувати на кухні. Каже, що ладно вести господарство її навчила мама. Зате жіночність та вроджений смак, вочевидь, успадкувала від бабусі.
Жінка — це запрошення до щастя
Жінка — уособлення краси на землі, вважає пані Тетяна. На нашу зустріч вона прийшла в чорному лаконічному пальто довжини максі приталеного крою і стильних чобітках, з макіяжем і зачіскою — не зраджує своєму бездоганному стилю. Ще маленькою дівчинкою вона могла годинами чепуритися і крутитися перед дзеркалом. «Підеш в артистки», — казала до неї мама. Ці слова стали пророчими, і коли сцена стала її життям, дівчина зрозуміла — гарно виглядати і тримати форму тепер її робота.
— Ще коли була студенткою, любила виділитися. Мати казала «Ти так екстравагантно одягаєшся, що тебе й заміж ніхто не візьме», — сміється Тетяна Федорівна. — Моя бабуся була модницею. Шила мені сукні, у мене всі наряди були ексклюзивні. А нині моя подружка Антоніна Отцевич — теж швачка. Буває, прийду до неї, і прошу зшити мені черговий шедевр. Не люблю бути такою, як усі і сліпо слідувати за модними тенденціями, носити безформні речі, бо вони в тренді. Інколи йду вулицею, і помічаю — жінки забули, що таке сукня. А ми маємо пам'ятати, що народжені прикрашати цей світ, красиво виглядати слід до останнього свого дня! Жінка — це посол добрих почуттів, це запрошення до щастя!
Пані Тетяна з гордістю заявляє — їй 62. Каже, що не розуміє жінок, які приховують свій вік або всіма силами намагаються чіплятися за молодість. Пропагує природність і не підтримує однотипні стандарти краси, в погоні за якими жінки стають однаково штучними. Водночас закликає знаходити час для догляду за собою.
— Кожен мій ранок розпочинається з ритуалів краси. Дорогою косметикою я не користуюся, готую її сама. За порадою косметолога, купила звичайний бюджетний дитячий крем, і збагачую його вітамінами А, С і Е. Десь вичитала, що навіть Софія Ротару таким секретом користується. Також можна зробити тонік, який покращує колір обличчя: у склянці теплої води слід розвести чайну ложку кориці. Зранку протираю цим тоніком обличчя, а тоді ходжу й пахну, мов здобна булочка, — ділиться Тетяна Федорівна.
Жіноча дружба
На прикладі Тетяни Федорівни зрозуміло — жіноча дружба справді існує, і це ще одна складова її особистого щастя.
— З моїми подружками Галиною Глушко, Наталією Костюк, Антоніною Отцевич ми регулярно зустрічаємося. Щотижня збираємося, годинами можемо сидіти в затишній кав'ярні і спілкуватися. Ми не пліткуємо, не ведемо порожніх негативних балачок, ми збагачуємо одна одну. Хтось щось прочитає, довідається нове — і розповідає іншим.
Жінки відвідують «Університет третього віку» — безкоштовний навчальний заклад для пенсіонерів, де можна і спортом займатися, і нові хобі освоїти. З кращими подругами вона не лише відпочиває, подорожує, відвідує виставки, культурні заходи. У них знаходить підтримку в найскладніші моменти. Коли кілька місяців тому Тетяні Федорівні знадобилася операція, зібрати потрібну суму значно допомогли її дівчата. Художниця Галина Глушко виставила на аукціон свою картину, а виручені кошти передала подрузі. «Мабуть, я заслужила таких чудових людей поруч», — зізнається Тетяна Федорівна.
Рубінове весілля
Цього року пані Тетяна з чоловіком Андрієм святкували рубінове весілля — сорок років подружнього життя. Мають дорослого сина Миколу і двох онуків — 16-річну Вікторію і 12-річного Іллю. Палкі почуття минають, каже Тетяна Федорівна, але повага, вдячність і взаєморозуміння залишаються. Саме на такому фундаменті тримається союз. І додає, що і її батьки, і рідна сестра прожили в щасливому шлюбі все життя. Культ сімейних цінностей їм усім прищіпали змалечку.
— Моя старша сестричка Наталя живе на Черкащині, звідки і я родом. Це для мене найрідніша людина, не було дня, щоб вона не зателефонувала мені. Буває, почую десь, як рідні люди сваряться між собою — для нас це дикість. Ми з нею завжди трималися одна одну.
Робота за покликом серця
Тетяна Федорівна не приховує: враховуючи 40 років стажу й доплату за звання Заслуженого працівника культури, її пенсія складає всього 3 тисячі гривень. Жінка визнає — це закономірно, адже зарплатня, як і в усіх працівників галузі, була невисокою. Культурній сфері в Україні не щастить: її фінансують за залишковим принципом, ігнорують нагальні потреби. Галузь працює на ентузіазмі людей, які присвячують їй життя за покликом серця.
Додатковий дохід приносять гастролі колективу «Ерідон», мають місце й жіночі хитрощі. «Мій чоловік на пенсії, але він приватний підприємець. У нас діє правило, що мої кошти — лише мої, а чоловікові — наші спільні», — усміхається пані Тетяна. Каже, що пенсія — прекрасний період, коли можна робити те, чого бажає душа і спонукає залишатися оптимістами, що б не трапилося.
— Коли спіткають негаразди, читаю молитви й позитивні афірмації, згадую, що все минає, і це не найгірша ситуація, усе можна пережити. Щастя складається з дрібниць, кожна радість — уже маленьке щастя.
Найсвіжіші новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
