Вони ведуть осілий спосіб життя, створюють сім’ї, навчаються, працюють. Але часто відчувають свою інакшість через неприязне ставлення суспільства. До Міжнародного дня толерантності Григорій Дебеляк (36 років) розповів, як живуть сучасні роми, які традиції зберігають та які існують стереотипи у сприйнятті їхнього народу.
Григорій народився в Переяславі. Закінчив школу в дорослому віці, отримав водійські права. Працював різноробочим, нині займається торгівлею. У місті його знають як барабанщика (грав у євангельській церкві, гурті X-Rays). Із 23-річною дружиною Раміною виховує трьох дітей: 12-річну доньку Раміну від першого шлюбу, 3-річного пасинка Раміра та спільну доньку Божену, якій шість місяців. Проживає із батьками – 80-річним Григорієм та 81-річною Галиною Дебеляками.
Родина
– Мама народила мене в 45 років. Я наймолодша дитина в сім’ї. У мене є рідні брат Славко та сестри Лариса й Свєта. Але в обох батьків це другий шлюб. У матері було троє дітей, які залишилися з першим чоловіком. А батькові, теж троє, жили з нами до певного моменту. У ромських родинах це нормально, коли діти залишаються з татом, якщо він адекватний. Бо, за традиційними уявленнями, батько – це сильна сторона, він може захистити, забезпечити. А жінка – слабка, може піддаватися маніпуляціям з боку іншого чоловіка. Однак в сучасних сім’ях діти переважно залишаються з матерями.
80-річний Григорій Дебеляк проживає із сином ГришеюФото: надане Григорієм Дебеляком
Мої батьки завжди працювали. Батько – зварювальник 5-го розряду, муляр, столяр, маляр, штукатур. Він працював переважно на будівництвах. Трудився до 75 років. Останнє місце роботи – бориспільський аеропорт, де вивозив тачкою мішки зі сміттям. Мати з дитинства працювала на буряках у колгоспі. А потім торгувала: і в Переяславі, і в районі. Коли був дефіцит товарів, батьки продавали годинники, пухові хустки, килими. Десь їх діставали. А ще мама торгувала свічками, які сама виготовляла. Батько змайстрував їй спеціальний станок для цього.
Робота
Я теж не сидів без роботи. Працював на складах, на будівництвах, водієм, скломийником в аеропорту. Востаннє був вісім місяців на заробітках у Чехії. Це моя перша закордонна поїздка. Коли їхав, жінка була на перших місяцях вагітності, а повернувся – ляльку взяв на руки. Взагалі ми мали працювати в Польщі на заводі, але коли приїхали, його якраз закрили. Відбули два тижні карантину й поїхали в Чехію, неофіційно. Влаштувалися на складі. Туди приходив товар у пошкоджених коробках із супермаркетів Кауфланд, Лідл, Пенні. Ми його перепаковували, клеїли стікери, вносили дані в комп’ютер та відправляли у магазини.
У Чехії мене виручила рідна мова. Там багато румунів, ромів, з якими ми могли порозумітися. У мене був друг-румун, який показав мені місцевість, магазини. Взагалі у Румунії, Чехії і особливо в Словаччині дуже багато ромів. Більше, ніж в Україні. Багато з них не працюють, бо отримують соціальні виплати.
Частину з того, що заробив, вислав додому. У Раміни були передчасні пологи, Божена родилася у неповні сім місяців, лежала в інкубаторі, а жінка – під крапельницями. Вони лікувалися в Черкасах у перинатальному центрі. На їхнє одужання пішло близько 100 тисяч гривень. І додому трохи грошей привіз. Чехія – хороша країна для заробітків. І продукти там дешеві. Але я вирішив, що з мене досить. Спина все-таки не вічна. Ми з першою жінкою (померла від раку – авт.) працювали на себе. Продавали верхній одяг, нижню білизну, купальники. Зараз теж торгуємо: шапками, постільною білизною. Тричі на тиждень виїжджаємо на базари.
З донечкою БоженоюФото: надане Григорієм Дебеляком
Стереотипи
Рома (наголошує на другому складі – авт.) іноді самі називають себе циганами. Усе залежить від того, як це сказано. Якщо зі злом, щоб принизити, то це неприємно. Я приїхав на базар, став автомобілем, і хтось починає конфліктувати: «Цигани приїхали, моє місце зайняли». А чому б не пояснити нормально, я без проблем від’їду, без негативу. Щоправда, молодь щодо цього значно толерантніша.
Роми в Переяславі адекватні, мають постійні місця проживання, переважно займаються торгівлею, дружать з українцями. Звісно, мають дещо характерну зовнішність, темперамент, говірку. В усьому іншому ніяк не вирізняються.
Поміж представників нашого народу, як і будь-якого іншого, є сказати б, і нехороші. Займаються шахрайством, крадуть. Саме вони дають привід, щоб про весь наш народ думали погано. Щось сталося, наших там помітили і пішло: «Ви чули, там цигани! Перекажіть усім, не пускайте в двір». Це тому, що ми в меншості. Але я не кажу, що всі роми – святі. Просто в нас є така тема, яка передається з покоління в покоління, – любов до розкішного життя. Роми люблять золото, машини, одяг, хороші продукти. Якщо весілля, то має бути шикарним, якщо святковий стіл, то багатим. Тому з дитинства прагнуть заробляти гроші.
З сином Раміром і донькою Боженою
"Циганські барони"
Люди досі думають, що барон – це такий авторитет, якому підкоряються всі роми. У наш час такого немає. Просто є поважні люди, думку яких цінують, їх запрошують на так званий ромський суд. Наприклад, хтось комусь винен велику суму грошей. Один не хоче віддавати, інший вимагає віддати з відсотками. Для вирішення спору скликають старших. Слухають одну сторону, іншу, обговорюють і вирішують. Є лідери, які добиваються справедливості для нашого народу, впливають на суспільство.
Освіта
Я навчався в школі до 5 класу. Спочатку діти дражнили циганом, але згодом почали поважати. Навіть кличка в мене була Гриша Джан (з вірменського «дорогий» – авт.). Покинув навчання, бо спішив заробляти гроші. У 15 років хлопці вже носять золоті печатки й думають про жінок. Хоча теперішня молодь інша, женитися не поспішає. Є роми, які здобувають вищу освіту, це переважно ті, які живуть в обласних центрах.
Моя донька Раміна навчається в сьомій школі. Спочатку їй було важко, доходило до того, що вона приходила додому й плакала: «Дадо (тато – авт.), як погано, що я ромка». Доводив їй, що це непогано, що у нас є хороші традиції, свої переваги. Я постійно їй кажу: «Ти повинна знати собі ціну. Якщо сама себе не образиш, тебе ніхто не образить». Зараз вона не соромиться своєї національності.
Вибір нареченої
Коли не було мобілок, інтернету, про шлюби домовлялися батьки. Дівчина мала бути достойною, щоб про неї почули хороші люди, можливо, з іншого міста, й приїхали сватати. Думку дівчини питали, але вона дивилася на батька і розуміла, що треба кивати на знак згоди. Бувало, що відмовляли сватам. Мій племінник поїхав за нареченою до Дніпра, а її батьки не захотіли такого зятя. Так вони з дівчиною втекли, або, як у нас кажуть, укралися. Якщо жінка лягла з чоловіком у ліжко, то вона вже його. Штамп у паспорті для ромів не настільки важливий. І чоловік відповідає за свої вчинки: ліг з дівчиною, то має женитися.
Григорій з дружиною Раміною
Зараз соцмережі змінили життя і ромів. Вони додають одне одного в друзі, лайкають фотографії, переписуються. Про одруження домовляються прямо в Інстаграмі: «Ти готова?» – «Так». Вінчання для ромів має значення, а одружуватися офіційно – не всі хочуть. Весілля часто відбувається без реєстрації шлюбу.
Традиції
У ромів – братські стосунки. Чоловіки називають одне одного братами, обіймаються при зустрічі. Я зустрів рома в іншому місті, вперше його бачу. Ми привіталися, обійнялися, розпитали одне одного про рідню. Може, наші батьки товаришували. Якщо потрібно, маю йому допомогти.
Дівчата вступають у сімейне життя цнотливими. Пари не зустрічаються просто так, ніяких обіймів, поцілунків. Жінка може цілувати тільки свого чоловіка. Молоді після першої близькості показують простирадло зі слідами крові на підтвердження невинності нареченої. Але це не означає, що його демонструють усім поспіль. Для цього є старші жінки, так звані свашки. Вони переконуються, що дівчина достойна, правильно вихована, і переказують іншим. Якщо наречена недостойна, то це ганьба всій родині.
Григорій Дебеляк – знаний у місті барабанщикФото: Надане Григорієм Дебеляком
Хлопці женяться здебільшого на своїх, ромках. Наші жінки вірні, поважають чоловіків, підкоряються їм. Я проти того, щоб чоловік був тираном у сім’ї, але мені не подобається також, коли він емоційно зломлений, коли жінка на нього може сваритися, кричати. Досі традиційно, що ромські жінки не сидять у чоловічих компаніях, бо так виховані.
Віра
Батьки займалися торгівлею, а мене виховувала вулиця. Я ріс суворим вуличним пацаном. У 15 років мав доросле життя. Курив цигарки, "анашу", пив алкоголь. А потім в церкву пішла невістка Галя. Вона розповіла, що там є жива музика. Перший раз пішов у зібрання вірян з цікавості. У мене була купа проблем, купа запитань, і на богослужіннях я почав отримувати відповіді. Бог мене торкнувся, і я став змінюватися. Усі ромські звичаї, які суперечать Біблії, відкинув. Зокрема, змінилося ставлення до жінок. Я до своєї дружини прислуховуюся, поважаю її думку. При батьках називаю ласкаво «зая» або «киця», хоча в ромських родинах так не прийнято. Вона може сидіти зі мною в компанії чоловіків, бо я їй довіряю. Раміна мене поважає і підтримує в будь-яких ситуаціях. Я вдячний Богу за прекрасне життя.
Матеріал підготовлено в рамках I Всеукраїнського конкурсу медіа-ініціатив "Рівні та вільні" за підтримки Центру громадянських свобод.
Найсвіжіші новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
