Всесвітній день дитини відзначається 20 листопада як день світового братерства і взаєморозуміння дітей, день підтримки діяльності, спрямованої на забезпечення добробуту дітей в усьому світі. Кожна дитина має право зростати у турботливому родинному середовищі та бути захищеною від жорстокого поводження та насильства. Ми запитали жителів Переяславщини, чи карають вони своїх дітей.
Світлана Лисова, 44 роки, місто:
– У нас з чоловіком зростає 12-річний син Гліб. Звичайно, у вихованні не обходиться без покарань, але оскільки він вже дорослий, це мають бути ефективні методи, які працюють. Він розуміє – після порушень настають природні наслідки. Зазвичай тому передують погані оцінки або неналежна поведінка. Голос намагаємося не підвищувати, з підлітками це вже не має сенсу. На певний період не даємо доступу до комп’ютера. Буває, забираю телефон, або повністю відключаю вдома інтернет до тих пір, поки не виправиться. Як показує практика, хлопцям доходить найкраще саме через конфіскацію гаджетів.
Валентина Масевич, 36 років, с.Хоцьки:
– У мене семеро дітей: п’ять дівчаток і два хлопчики. Найстаршій доньці 17 років, а наймолодшій – три тижні. Дітки в мене слухняні, дружні, в усьому мені допомагають. Я їх ніколи не била і не буду. Взагалі негативно ставлюся до таких методів виховання. Мабуть, тому що мене саму в дитинстві ставили на коліна в куток. Я ображалася на батьків і вирішила, що до своїх дітей покарання застосовувати не буду. Можу інколи крикнути, не без цього, але завжди пояснюю, в чому їхня провина, навчаю. Діти знають, що я тільки ними й живу, у них щасливіше дитинство, ніж було в мене.
Інна Криворучко, 39 років, с. Велика Каратуль:
– У мене є донька, якій 13 років. Дівчина слухняна, тож потреб карати немає. А якщо якісь витівки й трапляються, то вона незабаром перепрошує. Звичайно ж, інколи певні претензії до неї маємо, наприклад, щодо покращення навчання, але про те краще говорити спокійно, переконувати, заохочувати, звертатися до совісті, свідомості – вже ж не маленька. Крики, будь-які підвищення голосу нічого ж не дають. Та і коли була ще мала, не пам’ятаю, щоб карали. Якось, тоді доньці не було й трьох років, вона вперто смикала шторку на кухонному вікні – вона ось-ось могла впасти. Просила припинити, але все одно смикала. «Ну тоді, – кажу їй, – треба ставати в куток, заслужила». Але точно пам’ятаю, і тоді до кутка справа не дійшла, ми порозумілися. Як шкільний психолог знаю, до кожної дитини можна достукатися, просто для деяких потрібно більше часу й терпіння – не у всіх сім’ях їх вчать порядку і дисципліні.
Оксана Макарь, 42 роки, місто:
– Я маю трьох діток: Артему зараз 20 років, Руфіні – 11, а Тимофію – 7. За провини ніколи їх не б’ю і жорстоко не караю, лише сварю. Приміром, Тимофію, як, бува, принесе низьку оцінку або «прославиться» поганою поведінкою в школі, кажу, що забороню відвідувати його улюблену секцію «брейк-данс», бо люди, які хочуть досягнути великих вершин, навчаються і поводяться гарно. Руфіна – дуже слухняна дівчинка, але буває всяке. Як зробить шкоду, то найгірша кара для неї – це мій похмурий погляд. Артем, як був малим, то зламав іграшку хлопчика. Аби пояснити йому, що так робити не можна, я наказала сину віддати тому хлопчику свою улюблену іграшку. Взагалі вчу дітей просити пробачення і не соромитися визнавати свої помилки. Участь у вихованні наших діток бере й чоловік Сергій. На відміну від мене, він ніколи не підвищує на них голос, пояснює все спокійно.
Найсвіжіші новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
