До редакції звернулися колишні жителі Київського Полісся, які після аварії на ЧАЕС переселилися на Переяславщину, з проханням написати про земляка Сергія Попругу. Він у фейсбуці створив групу «Генеалогія Поліського краю», завдяки якій між поліщуками відбуваються обговорення генеалогічних досліджень, пошук предків та рідних, вивчення історії рідного краю тощо. А ще вони попросили висловити Сергію Попрузі щиру вдячність за те, що згуртовує поліщуків, які не з власної волі роз’їхалися у різні куточки України та й усього світу.
Бажання поліщуків виконую з неабиякою охотою, адже і сама є уродженкою Полісся. Із Сергієм Попругою (43 роки), який нині живе в Ірпені, зв’язалася через той же фейсбук. Ось що він розповів про себе та про своє хобі, яке переросло у таку потрібну для поліщуків справу.
Почати досліджувати родовід допоміг випадок
– Народився я в Поліському. До Ірпеня переселився зі своїми батьками у 1991 році. Тоді мені йшов 13-й рік, і своїх предків я знав зовсім мало, – зізнається пан Сергій. – Знав хіба що дідусів, бабусь, дядьків, тіток, а ще – прадіда, прабабу та двоюрідних братів і сестер. Перші зацікавлення про більш дальніх родичів у мене почали з’являтися, як кілька разів у поминальні дні з’їздив на свою малу батьківщину на могилки рідних. Однак промайнуло майже два десятиліття, а знання свого родоводу так і не сформувалися у щось більш-менш цілісне. Врешті допомогли випадок і науково-технічний прогрес.
За родом своєї діяльності (я системний адміністратор) мені часто доводилося шукати в інтернеті різне програмне забезпечення. Так я натрапив на програму, яка «обіцяла» намалювати моє родове дерево, але потрібні були певні дані. І тоді понеслося. Однак опитування родичів мало що дало, бо відповіді були на кшталт: «Я нічого не пам’ятаю», «Воно тобі треба?», «У Василя була Маша, а може... Наташа».
Звісно, що такий початок досліджень оптимізму не додавав. «Чим складніше – тим цікавіше», – так казав сам собі і невтомно продовжував. Зараз дуже шкодую, що запізно почав досліджувати свій родовід, адже вже немає в живих моїх дідусів та бабусь, зокрема – бабусі Варвари Михайлівни Козиренко, яка гарно допомогла б мені у вивченні «гілки» по маминій лінії.
Тож раджу усім, хто планує розпочати вести свій родовід, поквапитися з цим ділом. Адже час невпинно летить, і рідні покидають цей світ. А поки така можливість є, розпитуйте родичів, записуйте імена, малюйте графіки, збирайте фото, систематизуйте дані. Бо без такої підготовки подальше дослідження буде важким і неповноцінним.
«У будинку дідуся розміщується музей»
– Так сталося, що будинок, у якому я народився, нині стоїть у музеї просто неба в Переяславі. Із квітня 2004 року у ньому розміщується Музей пам’яті Поліського краю. А належала ця дерев’яна хата моєму дідусю – Попрузі Василю Григоровичу, який жив у Поліському на вулиці Лермонтова, 14. Ймовірно, що й ця подія підштовхнула мене до занурення у цікаву науку – генеалогію.
Спочатку займався винятково власним родоводом. Попри труднощі (моя недосвідченість, недостовірні дані від родичів, відсутність онлайн архівних документів тощо) процес потихеньку рухався, інформація накопичувалася, дерево «розросталося» і в глибину, і в ширину.
Родичі Сергія Попруги сидять біля хати його прадідуся у с. Мартиновичі
Для візуалізації даних і зручності опитування рідних спочатку роздрукував родинну схему. Але коли кількість родичів стала такою, що розгорнутий сувій з родинним деревом перестав поміщатися в найбільшій кімнаті моєї квартири – я перестав це робити. До того часу я вже дізнався, що існують архівні установи, і там можна шукати документи про своїх предків.
Для Київщини актуальна інформація переважно зберігається в Центральному державному історичному архіві України та в Державному архіві Київської області. Радує те, що ці архіви вже почали активно оцифровувати документи і викладати їх на власних сайтах, що значно полегшує пошуки. Також почали з’являтися онлайн-ресурси (зазвичай російські): «Пам’ять народу», «Герої війни», FamilySearch та інші. А ще в інтернеті з’явився дуже корисний сайт – Міжнародний генеалогічний форум. Там спілкуються, допомагають один одному, діляться інформацією і досвідчені дослідники, і початківці.
«Допомагаю землякам створювати їхні родоводи»
– До слова, обсяг накопиченої інформації вже давно вийшов за межі мого родинного дерева. Мої предки знайшлися в багатьох населених пунктах Поліського району. Аби ділитися зібраним матеріалом із поліщуками, у фейсбуці створив групу «Генеалогія Поліського краю». Якщо ще хтось не долучився до нашої спільноти – ласкаво просимо.
У фейсбук спільноті люди діляться світлинами з Полісся
На сьогодні кількість учасників нашої групи – 4660 осіб. Щоденно йде оновлення даних про колишніх і теперішніх мешканців Поліського району. Постійно у невимушеній обстановці мої земляки спілкуються, обмінюються новинами, спогадами, фотографіями, відео. Так ми разом бережемо історію нашого рідного Поліського краю. Я ж зі свого боку намагаюся зацікавити якнайбільше учасників групи дослідженням власних родоводів. Для цього досить часто проводжу розіграші призів – книг, які можуть допомогти їм у цьому. Конкурси дуже прості – потрібно лише ставити вподобайки та активно вести відкритий діалог з учасниками групи. Призи вже є у Києві та області, зокрема й на Переяславщині, а також у Житомирі, Черкащині, Полтавщині, Запоріжжі, в Росії та Білорусі.
Отак поступово моє захоплення переросло у справу, якій необхідно приділяти значний час, витрачати немалі кошти на оцифрування чи покупку архівних документів, на поїздки в архіви, в населені пункти, де доводиться проводити пошуки тощо. А ще до мене почали звертатися земляки за допомогою у створенні їхніх власних родоводів. Це було неочікуваним і незвичним для мене. Однак перші такі замовлення виконав успішно, замовники були задоволені. Тож накопичений досвід й надалі буду використовувати для такої роботи.
«Спробував ДНК-тестування і не пожалкував»
Окремо хочу розповісти про ще один вид генеалогічних досліджень – це ДНК-тестування, яке дуже популярне в усьому світі і вже потроху стає затребуваним і в нас. Що ж це таке? Якщо коротко і зрозуміло, то існують сайти, де можна придбати сам набір для ДНК-тесту (ціна в середньому 79 доларів, але бувають акції і по 59, і по 49). За допомогою цього набору необхідно взяти у себе та своїх родичів зразок ДНК (звичайний і нескладний забір слини з рота). Відправити цей зразок у спеціалізовану лабораторію і приблизно через місяць дізнатися про своє етнічне походження, ступінь близькості родичів (з ким який відсоток співпадіння ДНК) по всьому світу!
Дійсно, ДНК-тестування – недешева процедура і в нашому суспільстві ще не викликає ажіотажу. Зізнаюся чесно, що спочатку і я не дуже їй довіряв. Але одного разу спробував і не пошкодував! Адже було просто і дуже цікаво побачити етнічні групи та географічні райони свого походження, дізнатися про нових родичів, про яких ніколи не знав і не здогадувався. За декілька років мені вдалося знайти з десяток документально підтверджених і відслідкованих родичів в Україні, Росії, Великобританії, Естонії. А ще це нові знайомства, цікаве спілкування, захоплива наука! Якщо підсумувати мої власні дослідження за майже чотирнадцять років, то це 10562 кровні родичі на чотирнадцять поколінь та 272 прямих предки на дванадцять поколінь. Встановлено багато раніше невідомих дат, розширено географію роду, «відкрито» нові гілки з новими прізвищами в родоводі, розв’язано з десяток сімейних вузлів-загадок.
Доля розкидала поліщуків по всій Україні, по всьому світу. Тож шукати свій рід, свої корені для нас стало важчою справою. Але я й надалі робитиму все, щоб історія поліського роду не зникла, щоб ще більше земляків дізналося про своє минуле, про своїх предків. Тож подорож в історію роду триває!
Найсвіжіші новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
