Упродовж останніх 15 років переяславка Єлизавета Миздренко опікується ветеранами Другої світової війни та праці, займаючи посаду очільниці міської ради ветеранів. Попри поважний вік, веде дуже активний спосіб життя. Днями журналістка Переяслав.City завітала до неї на гостини. Господиня пригощала трав’яним чаєм, привезеним з останньої подорожі до Карпат, розповіла свою життєву історію та повідала сімейний рецепт вареників, якими частувала навіть закордонні делегації.
Майстриня вишивки
Своїм прикладом Єлизавета Прокопівна спростовує традиційні уявлення про старість. У 84 роки вона продовжує працювати, подорожує світом, любить куховарити та займатися рукоділлям. Шити почала ще в юності, коли, тільки-но здобувши атестат, пішла працювати в Переяславі на фабрику художніх виробів.
– Навчатися у вищому навчальному закладі було моєю заповітною мрією, – згадує Єлизавета Прокопівна. – Але в перший рік після закінчення десятого класу вступити до Київського педагогічного інституту не вдалося, бо не пройшла за конкурсом. Це було в 1955 році. Одного дня йшла містом повз фабрику художніх виробів. Увійшла, питаю: чи є у вас робота для людини без спеціальності? Вони прийняли мене ученицею вивчати машинну вишивку технікою ришельє. Згодом я стала майстром.
Хист до рукоділля Єлизавета Прокопівна вочевидь успадкувала від мами, яка була вправною майстринею. Вона пам’ятає мамині слова: «Як закінчиться війна, мені не треба великої хати, дві кімнати й досить. Я їх сама наряджу».
Єлизавета Прокопівна вишила герб Переяслава за одну ніч
У 1958 році в Переяславі почала працювати нова швейна фабрика, при якій відкрилася школа фабрично-заводського навчання. І це була нагода для Єлизавети здійснити дитячу мрію про здобуття освіти. Підготовка майбутніх швачок у школі тривала півтора року.
З усмішкою тепер Єлизавета Прокопівна пригадує одне з перших своїх спецзамовлень у стінах рідного цеху. Треба було до солдатських штанів пришивати штрипки – петлі, прикріплені до краю штанин, які надягалися на підошву ноги або ж і під підбором взуття. З часом на цьому виробництві дівчині довелося стати фахівцем широкого профілю: від закрійника до контролера.
Улюблена вчителька трудового
Попрацювавши кілька років у швейній галузі, жінка все ж здійснила свою мрію – перейшла на педагогічну ниву й стала вчителькою трудового навчання в третій школі. Тоді ж зрештою вступила на заочне навчання до педінституту. У школі Єлизавета Прокопівна працювала найдовше – 20 років. Вдячні учні досі пам’ятають улюблену вчительку. Багатьох навчила куховарити, вишивати своїм улюбленим «хрестиком». Власноручні ж картинки-вишивки, серветки, рушники охоче дарувала друзям і гостям.
– Нещодавно я зважилась на операцію із заміни кришталика ока. Зробила її в професіонала своєї справи – переяславської лікарки Сніжани Кононенко. Коли перед операцією лежала в палаті, зайшла до мене медсестра. Обіймала мене й заспокоювала, що все відбудеться найкращим чином. З’ясувалось, що це моя колишня учениця. Операція справді пройшла вдало.
Після виходу на пенсію Єлизавета Прокопівна ще якийсь час вела гурток рукоділля в Клубі юних моряків. Невдовзі доля привела її в управління соціального захисту, де вона познайомилася з роботою ради ветеранів міста. (Ця організація створена в 1990 році). Спочатку стала заступницею голови, згодом очолила організацію. Усі ці роки невтомно піклувалася про надання допомоги ветеранам війни та праці міста, організовувала для них подорожі та свята, вітала іменинників та ювілярів, зрештою проводила в останню дорогу.
– На початку моєї діяльності в раді, у 2006 році, у місті було 350 ветеранів війни, на сьогодні залишилося всього четверо, – каже Єлизавета Прокопівна.
У 2016 році Єлизавету Миздренко відзначили за її активну громадську діяльність найвищою суспільною нагородою – відзнакою «Почесний громадянин міста».
Вареники для різних гостей
– Кулінарні здібності передалися мені від бабусі. Колись Трубіж був судноплавним, на його береги, неподалік Успенського собору, прибували й обживалися єврейські сім’ї. В одну таку заможну сім’ю потрапила моя бабуся працювати прислугою. Вона була 1895 року народження. Зовсім неграмотна, але гарна господиня. Хазяїни були дуже вибагливі щодо їжі. Простий оселедець, скажімо, не їли – з нього треба було приготувати форшмак. Так моя бабуся навчилася готувати різні страви, стала вправною кухаркою. Деякі знання і кулінарні секрети передала й мені, у тому числі особливі рецепти форшмаку, заливної риби, борщу. До слова, його смак залежить насамперед від м’яса – треба вміти вибрати для нього гарну свинину.
Але коронна страва Єлизавети Прокопівни, безсумнівно, – це вареники за сімейним рецептом. Усі, хто бодай раз їх куштували, більше ніколи не відмовляться від цієї страви. Бокасті, пухкенькі, начинені капустою чи картоплею, приправлені ароматними шкварочками, смаженою цибулькою або политі розтопленим маслом…
Колектив Переяслав.City добре знає смак тих «фірмових» вареників – у поїздку чи на святковий стіл для редакції Єлизавета Прокопівна не раз готувала їх величезними каструлями. Зверталися до господині й музейники чи працівники різних організацій з проханням наготувати її славетних вареників і з нагоди приїзду чергової закордонної делегації. І вона охоче кулінарила, бувало, навіть цілу ніч. Хоча готувати вареники за рецептом Єлизавети Миздренко виявилося зовсім не складно. Адже, як завжди, геніальність у простоті.
– Такі вареники варила моя бабуся, потім мама, а затим і я перейняла. Звісно, тоді ніхто інгредієнти не зважував, усе клали на око. Насипаємо в посудину борошно, його потрібно близько 700 грамів, робимо виямку і наливаємо туди пів літра тепленької сироватки. За бажанням її можна замінити молоком або кефіром. Додати чайну ложку соди, трохи менше як чайну ложку солі, одну столову ложку цукру й одне яйце.
Замішуємо тісто ложкою, бажано дерев’яною, саме так колись робила моя бабуся. Вимішуємо однорідне за консистенцією еластичне тісто, яке не липне до рук, і залишаємо його «вiдпочити». Тим часом готуємо начинку за смаком. Сьогодні це буде тушкована капуста й картопля з м’ясом. Тісто ділимо на дві частини, розкачуємо пласт і склянкою вирізаємо кружечки. Кожен наповнити начинкою й заліпити краї, готувати на пару 5 хвилин. Можна й у воді відварити – так і мама готувала. Коли сплили, значить, готові!
Секрет довголіття – подорожі!
Єлизавета Прокопівна досі живе любов’ю до прекрасного і продовжує натхненно працювати голкою з нитками. Її оселю прикрашають вишиті серветки, картини, ікони. Багато з них майстриня презентувала на численних виставках. Однак найбільше енергії та сил їй дарують подорожі. Жінка побувала ледь не в кожному куточку України, декілька років тому відвідала ряд країн Європи.
Протягом 15 років Єлизавета Миздренко опікується ветеранами містаФото: надане Елизаветою Миздренко
– Я поїхала в автобусний тур Європою разом із рідними. Навмисне обрали не літак, а автобус, щоб із вікна насолоджуватися красою нових міст. Найяскравіші враження справив на мене Париж, особливо Лувр. Це місто має свій настрій, свою атмосферу. Дуже цікаво пізнавати різні куточки світу, бо це завжди відкриває щось нове й цінне.
Лише за останні роки відвідала Полтаву, Львів, Житомир, Золотоношу, Черкаси. Нещодавно разом із сином Володимиром їздили до міста Ришкани в Молдові, там живе мій другий син Юрій та онук. Перед поїздкою зробила повний курс вакцинації, перенесла, до речі, взагалі безсимптомно. Повернувшись, поїхала на відпочинок до Карпат. Якби не пандемія, яка оце вже другий рік, то впевнена, що подорожувала б ще активніше, – зізнається пані Єлизавета.
Найсвіжіші новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
