Сьогодні переяславці Світлані Шевченко 48 років. У місті вона відома як громадська діячка, волонтерка, талановита, неординарна особистість. Невід’ємною частиною життя активної жінки завжди була робота. Однак у серпні минулого року довелося зробити паузу через діагноз — аденокарцинома матки. До Всесвітнього дня боротьби з онкологічними захворюваннями (4 лютого) Світлана відверто розповіла про шлях боротьби з раком та як хвороба змусила її переглянути ставлення до життя.
Світлана багато жартує, завжди усміхнена та позитивна. Таким енерджайзером жінка була завжди — після закінчення школи не могла всидіти без роботи, пішла працювати до музею просто неба наглядачкою, згодом влаштувалася ще й на швейну фабрику. Вийшла заміж. Але дух митця всередині не дозволив довго втриматися на рутинній роботі за швейним верстатом, і вона подалася в журналістику. Вступила на заочне відділення філфаку педагогічного інституту в Переяславі, а в 1997 році стала кореспонденткою новоствореного видання «Діловий Переяслав». Кілька років пропрацювала одночасно в газеті та заповіднику.
— Пам’ятаю інтерв’ю з одним прокурором, я, між іншим, розповіла йому про свої робочі будні. А він каже: «Та це ж порушення трудового законодавства — працювати без вихідних та відпусток!», — пригадує Світлана. — А найпам’ятніший мій матеріал — інтерв’ю із Софією Ротару. Тоді артистка приїхала до музею на знімання мюзиклу «Сорочинський ярмарок», і мені вдалося з нею поспілкуватися. За ту публікацію отримала найбільший свій гонорар — 10 гривень!
Світлана з усмішкою зізнається, що завжди, на всіх своїх посадах отримувала мінімальну зарплату. Та при виборі справи гроші для неї ніколи не були вирішальним фактором. На рубежі 30 років вона відчула втому чи, як тепер кажуть, «емоційне вигорання», і покинула роботу кореспондента. У пошуку нових вражень вирішила стати юристом і вступила на денне відділення до МАУП. На рік поїхала на навчання до Києва, а повернувшись, влаштувалася реєстратором земельного кадастру. Але в новій іпостасі пробула всього кілька тижнів.
Після 13 років виснажливого лікування від безпліддя отримала неймовірну звістку — вона вагітна. Разом із чоловіком Сергієм вони пережили шість невдалих спроб ЕКО (штучне запліднення). Їхній шлюб вистояв перед усіма перешкодами на шляху до мрії мати дітей, тому поява на світ двох дівчаток стала для пари справжнім дивом. Делікатну тему народження «дітей із пробірки» жінка не обходить, навпаки — розповідає відкрито.
— Поява Ані й Альони — найважливіша подія в моєму житті. Про те, що вагітність була за допомогою сеансу ЕКО, я ніколи не замовчувала — невдовзі після пологів у «Віснику» вийшла стаття на цілу сторінку. Багато людей, які страждають безпліддям, на моєму прикладі підживилися надією стати батьками. Тільки через це я поділилася власною історією.
Після декретної відпустки Світлана знову відчула жагу та натхнення писати й повернулася в «Діловий Переяслав». Придбала велосипед із двома сидіннями для донечок і скрізь брала їх із собою, навіть на роботу. Кілька років напруженого ритму життя, до якого вона звикла, зіграли з нею злий жарт.
— Я вірю в психосоматику. Кажуть, що коли забагато звалюєш собі на плечі, починає боліти спина. Я ігнорувала біль, допоки він став нестерпним настільки, що не могла встати з ліжка. Діагностували грижі хребта. Донькам тоді було п’ять років. Мені навіть снилося, що я сиджу на інвалідному візку і тримаю їх на руках. Врятував мене мій товариш, народний депутат Кирило Поліщук. Наближалися вибори 2012 року, розпочиналася передвиборча кампанія. Він хотів заручитися моєю допомогою. Приїжджає додому — а я не в змозі навіть встати на ноги. Він допоміг матеріально, мені зробили операцію. Вже за кілька тижнів я працювала з ним на виборах.
З початку військових дій на сході України Світлана Шевченко допомагала українській армії як волонтерка, разом з іншими небайдужими переяславцями була активною на Майдані. Потім пішла працювати в соціальний гуртожиток у Гайшині. Бюджетних коштів, як зазвичай, не вистачало навіть на нагальні потреби. Отримуючи мізерну зарплату, примудрялася докладати свої на харчування та лікування мешканців гуртожитку. З багатьма й зараз підтримує теплі стосунки, вони досі називають її «мамою». Чоловік Світлани жартував: «То армію годували, тепер район, що ж поробиш, коли в мене жінка — волонтерка, усе з дому виносить». А в душі напевно пишався дружиною з добрим серцем.
Соціальна діяльність, творчість, коханий чоловік та дві довгоочікувані чарівні донечки — здається, найскладніше позаду й тепер у жінки є все для щастя. Але як грім посеред ясного неба пролунав страшний діагноз — рак.
— Навесні минулого року після інсульту померла мама. В останні дні її життя я навіть не могла до неї підійти, бо в мене виявили ковід, і я боялася зробити їй гірше. Навіть не змогла попрощатися. А через три місяці я звернулася до гінеколога із сильною кровотечею. Спочатку перебувала в гінекологічному відділенні обласної лікарні, зі мною в палаті лежали вагітні на збереженні. Після обстеження в мене виявили аденокарциному першої стадії. Коли почула про онкологію, хотілося кричати і плакати. Стримувалася, щоб не турбувати дівчат при надії. Хворим на рак бракує підтримки лікарів. Хочеться людського співчуття, але для них ти лише один із сотень пацієнтів у страшному, невпинному конвеєрі. У сльозах я зателефонувала своєму другові, керівнику клініки «Дієво» Богдану Джурану. Він підтримав та заспокоїв. Лікарі прогнозів не давали, але зробили все, що мали. Оперативно прооперували, видалили матку. Коли лежала в лікарні після операції, молилася й раділа, що мама пішла раніше і не переживатиме за мене. Я б не хотіла засмучувати її такими новинами.
Світлана намагалася приховувати свій діагноз від близьких, розраховувала лише на власні сили, планувала взяти на лікування кредит. Але друзі організували збір коштів, приносили гроші й додому, і в лікарню. Жінка, не стримуючи сліз, дякує кожному, хто підтримав її в скрутний час.
«Я відчула, як сотні людей мене підтримують, моляться за мене, щиро бажають здоров’я. Це були рідні, друзі, колеги, знайомі й навіть незнайомі люди. Дякуватиму цій допомозі, скільки буду жити, бо завдяки вам, друзі, я живу», — написала Світлана у своєму фейсбуку. Тепер вона й сама жертвує кошти на лікування онкохворих, хоч і соромиться говорити про свою благодійність.
Одержавши над недугою гору, жінка переосмислила свої життєві пріоритети. Каже, що зрозуміла ніби очевидні, але правильні істини, що життя одне і швидкоплинне, тому треба цінувати кожну мить і не марнувати його даремними порожніми справами. Що не можна відкладати життя на потім. Жінка згадала, як колись під час екскурсії в іншому місті придбала чотири тюбики олійних фарб — бо з дитинства горіла малюванням. Але улюблене хобі десь розчинилося серед метушні та буденності. Так ті фарби й лежали кілька років. Допоки виклик від долі не змінив її, і вона зрозуміла, що дедлайни тиснуть, нема коли писати чернетку. Ніхто не знає, чи настане завтра. Тепер вона створює неймовірні полотна: повітряні й ніжні аквареллю, яскраві та об’ємні — олією в техніці «мастихін».
— Я завжди хотіла малювати, тепер жадібно розтираю фарби на полотні. Римма Іванівна Товкайло подарувала мені на день народження пастель. Малюю щодня, хоча б 15-20 хвилин приділяю улюбленому заняттю. Для мене це відпочинок. Декілька моїх невеличких робіт навіть придбали. Знайомі кажуть, що я і їх надихнула взятися за пензель, це мене безмежно тішить.
А ще цьогоріч світ побачить книга Світлани Шевченко «Канікули без…». Вона завжди мріяла писати для дітей, і ось її доробок уже готується до друку. Редактор популярного столичного видавництва «Український пріоритет» Володимир Шовкошитний створює обкладинку для книги. Звісно, з ілюстрацією авторки. Під час нашої розмови пані Світлана показала кілька варіантів. Обіцяє запросити на презентацію. І радить втілювати всі свої мрії та плани якомога швидше.
— Живіть на повну й не хвилюйтеся про те, що подумають про вас люди. Повірте, коли ви робите групове фото, кожен зрештою дивитиметься лише на себе. Так і в житті. Звичайно, різні моменти бувають. Зараз я посміхаюся, а вдома можуть бути і сльози, які побачать тільки рідні. У добі є три секунди, коли збувається все, про що подумаєш. Але коли саме — невідомо. Тому не можна допускати поганих думок, щоб ненароком не потрапити на саме ту мить.
Найсвіжіші новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
