Домашні тварини – тварини, яких людина утримує заради власних потреб. І у всіх вони різні: комусь потрібен друг, комусь охоронець, а комусь необхідно просто про когось піклуватися. Журналісти Переяслав.City запитали жителів Переяславщини, для чого, на їхню думку, люди тримають домашніх тварин.
Галина Карпенко, 65 років, місто:
– Чесно кажучи, вже й не уявляю дім без собаки. Тримаємо більш ніж 25 років: спочатку були пекінеси Чанг та Барні, а останні 11 років поряд з нами живе тібетський спанієль Бад. Сприймаю не як тварину, а як друга чи навіть ще одного члена сім’ї, з яким можна завжди поспілкуватися, погратися, зарядитися позитивом. Адже це не жарт, що собака розуміє до 120 слів людської мови. А ще наявність собаки – привід для обов’язкових вранішніх прогулянок. Якщо бігун вискакує надвір лише в гарну погоду, то ми – в будь-яку! А там чекають зустрічі з такими ж «собачниками»: ми з радістю зустрічаємося, балакаємо, обмінюємося думками про певні події.
Марія Ольховик, 60 років, с. Циблі:
– У мене вдома живуть семеро котів. Вони різного віку. Кожен з них асоціюється з певним періодом мого життя або життя моїх дітей. Кішку Алісу привела моя донька, коли ходила ще до школи, а це було близько 20 років тому. Кішку Мілку теж принесла донька Іра, коли була вагітна. І зараз ця кішечка дуже плодюча, постійно приводить кошенят. Моя онука Даша дуже любить тварин. Тому, коли буває у мене в гостях, то грається з ними та допомагає мені їх доглядати. Ці тварини нагадують мені мою молодість і ті приємні миті, які вже не повернути.
Ольга Щербак, 41 рік, місто:
– Я дуже люблю тварин, вони можуть розрадити, дарують гарний настрій. Особливо люблю собак. У моєму житті не траплялося, щоб собака агресивно поводився зі мною, а тим більше кусав, тому у мене до них лише позитивне ставлення. Я є волонтером ГО «У добрі руки», часто беру собак на перетримку, по можливості стерилізую, а потім допомагаю влаштувати їх у сім’ю. Домашніх улюбленців у мене троє: карликова такса Том, кіт Міккі, якого я знайшла через фейсбук, і собачка Тося – вона теж не мала хазяїна, я побачила її і відчула, що це моя тваринка.
Оксана Шинкар, 44 роки, с. Дем’янці:
– Бо ми їх дуже любимо, як дітей! У нас є собачка Роккі, живе у дворі. Його подарувала мені подружка з роботи. Принесла малесеньким у коробці з-під дитячого взуття. Він маленької породи, але ж який він розумний і дзвінкий! Без нього вже не уявляю нашого дому. У будинку живе висловуха кішечка Аліса. Її подарували влітку доньці Альоні. Теж крихітним кошеням принесла, а сама пішла гуляти з подружками. Кошеня плаче, боїться, то я з ним, як із малим дитям, носилася на руках, поки воно заснуло. І так няньчилися, поки Аліса підросла. У сім’ї в неї з кожним свої стосунки. Хоче, щоб погладили – іде до мене, з донькою любить жваво погратися, якщо пішла до сина на крісло полежати, то значить, щоб її не чіпали. Ми справді домашніх тварин любимо, як членів сім’ї.
Найсвіжіші новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
