Різдво, Коляда, Новоріччя – саме в такій послідовності праукраїнці з давніх віків відзначали ці свята, наполягає Любов Сердунич, автор посібника «Із народної криниці», 2010, 2011. І наводить при цьому дослідниця-етнографка наводить аж ніяк не церковні аргументи. Переяслав.City пропонує ознайомитися з її теорією.
Народження Сонця чи Христа?
«З атрибутами колядників (зірка, маски Чорта, Смерти, Солдата, Кози, Діда, Баби) ходили селом ватаги молоді, вітаючи з Різдвом. Християни пов’язали це свято з народженням Христа і назвали Різдвом Господнім. А в давнину це було святом народження нового сонця, світла, довшого дня і тому називали Різдвом Світла, Нового Сонечка. Саме народження молодого сонця, довшого світлового дня відзначали люди на Різдво ще задовго до народження Христа, справіків», – твердить дослідниця прадавніх українських традицій.
Магічні колядки "Радуйся..."
Складно не погодитися, що аргументи дослідниці українських традицій таки мають сенс. Тож надалі цитуємо уривок з її книги:
«Радуйся, ой радуйся, земле, рік новий народився, – співали здавна. Коляда – богиня неба у давніх українців, мати Сонця, дружина Дажбога, головного бога давніх українців. Її ім’я походить від слова Коло (первісна назва Сонця). Свято Коляди, сонячне, язичницьке (себто народне свято), було настільки популярним, що змусило церкву підпорядкувати цій даті свято Різдва, під час якого виконували колядки (обрядові пісні).
Народження Сина-Сонця матір’ю Колядою замінили мотивом народження Сина Божого матір’ю Марією, наш, український, вертеп стали тлумачити як печеру, де народився Ісус. А слова народної пісні «рік новий народився» церковники замінили на «Син Божий народився». У радянські часи «Син Божий» знову замінили на первісне «рік новий».
Уся обрядовість різдвяного свята збереглася від предків і повністю несе народний характер, тепер – уже з домішуванням християнських ознак.
Колядуючи, не просто вітали зі святом і зовсім не для того, аби випрохати гостинців. У давнину колядування мало магічний зміст. Коли Сонце зовсім знемагало, Чорнобог посилав на землю підступного Корочуна, аби той украв Сонце і заховав його від людей у підземному царстві, щоб запанував Чорнобог, а з ним – вічний морок і смерть. Але Сонце не могло померти!
Люди молились на Сонце і бачили, як воно, скупавшись у водах, оживало, підіймаючись над землею, нове і сильне. І розбігалися злі Чорнобожичі, а на землю приходила весна. Та щоб підтримати своє світило, люди голосно, хором, аби почуло, співали йому величальні пісні. Славили Сонце, Місяць, зірки, дощик.
Ті пісні звалися колядками, бо Сонце в них було Колядою (коло). Всі вітали один одного, ходили сповістити немічних, старих, дітей про відродження Сонця, про перемогу над темними силами. У знак цього носили священний вогонь: знак Сонця (6-, 8-, 12-променеву зірку).
Виконували ролі, серед яких були й темні сили: Чорт і Смерть. Вбиралися Козою, Ведмедем, Конем, Циганом. Господаря і господиню називали Місяцем і Сонцем. Відбувалася прадавня обрядова форма українського народного театру: вертепу. Назва походить від давньоукраїнських слів вер, вир, які означали «вирувати, вертатися, відроджуватися, рости». Атеп – це благословенна тепла течія світлих космічних вод, світової ріки.
Прадавня традиція українського вертепу
Вік свята українського Різдва – близько 10 тисяч років. Це вік хліборобської культури України. Вертеп – це не видовище, як тепер, а обрядове священнодійство, у якому головним ритуальним моментом була пісня-молитва: колядка. Вертепників-колядників називали роковими гостями, бо вони раз на рік приносили добру звістку про народження Сонця, бажали гарного врожаю, відлякували темні сили вогнем Сонця-зірки. За це їх обдаровували. Важливим елементом вертепу є сміх: спасенна річ, яка відлякує нечисть і нудьгу.
Наші предки вірили, що своїми магічними діями можуть допомогти природі вижити. Богиня неба Коляда народжувала нове Сонце. Калита – круглий, наче коло, корж – також символізував сонце (коло). Хлопець на кочерзі, який втілював нечисту силу (Корочуна), намагався вкрасти сонце, вкусити корж. Обряд Коляди теж відзначається взимку, у грудні, коли дні найкоротші. А в християнські часи церква поєднала цей давній обряд із днем Андрія.
Кульмінаційним моментом великої містерії народження нового сонця і року є Святвечір (Вілія). І тепер усе більше українців святкують Різдво в кінці року, 25 грудня, за старим стилем, бо саме в кінці грудня народжується Сонце і збільшується день».
Чи знаєте ви, що..
Ялинкові кулі, вінок з гостролиста і вбрана ялинка — насправді символом не Нового року, а Різдва? Новорічні та різдвяні традиції в нашій країні змішалися ще в 30-ті роки минулого століття, коли після десятирічної заборони громадянам дозволили наряджати на Новий рік ялинки.
Святкування Різдва у нас заборонили в 20-х роках. Заодно заборонили і наряджати ялинку — як релігійний символ. Заборону радянська влада зняла тільки в 1935-му: у Кремлі до Нового року організували для дітей нарядили велику ялинку. До того часу завдяки активній атеїстичній пропаганді всі вже забули, що зірка на верхівці новорічного дерева — не просто «для краси». Вона — символ Віфлеємської зірки, яка засяяла в небі Іудеї, коли народився Месія.
Ялинку ще називають «різдвяним деревом». Припускають, що перші різдвяні ялинки з’явилися в Німеччині. Є дві версії, чому саме ялинка стала символом Різдва. По-перше, вона вічнозелена — символізує вічне життя. По-друге, є неправдоподібна, звичайно, але дуже красива легенда про Боніфація. Не того, який з мультика, а ченця. Цей самий Боніфацій жив у середні віки, коли християнство завзято боролося з язичництвом (про методи з нагоди свята промовчимо). Так от, чернець читав проповідь про народження Ісуса, а заодно вирішив довести співгромадянам-ідолопоклонникам, що дуб — зовсім не священне дерево, яким вони його вважають і дуб власноруч зрубав.
Святий Беніфацій зрубує священний дуб германських язичниківФото: Laidback Gardener
Дерево, падаючи, повалило інші дерева, не зачепило тільки молоду ялинку. Боніфацій побачив у цьому чудо і сказав: «Так буде це дерево — деревом Христа!».
Потім ялинки стали прикрашати на Різдво. З Німеччини звичай поширився спочатку в скандинавські, а потім у більш південні європейські країни. Так що християни наряджають ялинку зовсім не до Нового року, як люди світські, а напередодні Різдва. Католики — до 25 грудня, православні — до 7 січня.
Ялинкова кулька насправді — стилізоване райське яблуко. Раніше ялинки на Різдво прикрашали цим фруктом — за аналогією з райським деревом. Потім до яблук приєдналися пряники та інші їстівні прикраси. Ялинкові гілки насилу утримували таку тяжкість. І замість яблук придумали порожнисті скляні кулі. Першу ялинкову кульку склодуви видули в Саксонії в XVI столітті. Але промислове виробництво ялинкових іграшок почалося порівняно недавно — в середині XIX століття.
Зараз різдвяні прикраси — це змішання традицій різних країн. Хто і що придумав першим — вже навряд чи дізнаєшся. Прийнято вважати, що, наприклад, свічку в центрі вінка першими стали запалювати ірландці. Нібито в XIX столітті ірландські іммігранти принесли цей звичай в Америку, і там різдвяні вінки та свічки стали прообразом сучасної святкової ілюмінації.
Мартін Лютер святкує Різдво зі своєю родиною біля прикрашеної ялинки (1513 р.)Фото: Hulton Archive/Getty Images
Слово «Christmas» (Різдво) походить від староанглійського «Mass of Christ» — «меса Христа».
Панчоха, в яку кладуть подарунки, пов’язаний з історією про Святого Миколая (Santa Claus, Микола Чудотворець): через димар він підкинув родині бідняка три мішечки із золотом. Мішечки потрапили в панчохи і черевики, які сушилися біля каміна.
Образ Святого Клауса на Русі злився з образом героя казок Мороза Морозовича (Морозко, Студенець) — і став Дідом Морозом. У слов’янській міфології дід з густою білою бородою не завжди був доброчинцем. Роз’їжджати з мішком іграшок він став лише тоді, коли стали святкувати Різдво.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
