З кінця листопада минулого року в приміщенні на вул. Шевченка, 13 діє центр психологічної допомоги MOLFA HUB. Психологиня з двадцятирічним стажем Оксана РУДЕНКО та ветеран АТО Олег ДУДКА безкоштовно надають фахову допомогу військовослужбовцям, ветеранам та членам їхніх родин.
Олег Дудка та Оксана Руденко у новому центрі
Оксана Руденко (51 рік), кандидатка психологічних наук, з 2018-го працювала практичним психологом у військовому шпиталі й допомагала учасникам бойових дій в зоні АТО відновити та покращити ментальне здоров’я. Після повномасштабного вторгнення росії на Україну її колишній аспірант, столичний психотерапевт Іван Дмитрик запропонував спільно відкрити центр психологічної реабілітації військовиків та допомоги їхнім родинам у Переяславі. Такий же відкрив і у Києві, назвавши його «Molfa hub», що означає «місце сили».
– Пані Оксано, розкажіть про досвід своєї роботи за цей період.
– Ми хотіли створити простір, де б хлопці, повернувшись з фронту, могли просто розслабитися, перезавантажитися, відпочити, пройти курс масажу. Тривалі пошуки великого приміщення для цього задуму, на жаль, не дали результату. Та на наше прохання відгукнувся Тарас Костін і безкоштовно надав своє приміщення у центрі міста. У ньому є затишний зал для проведення занять, кімната для медитацій та вбиральня: поки це основне. Провайдер «ХатаNet» безкоштовно підключив нам інтернет.
Представники міської ради, соціальних служб та військкомату теж у нас бували, схвалили нашу ідею, зазначили, що така ініціатива дуже потрібна в місті, тож сподіваємося на їхню підтримку й надалі.
Насправді ця війна накриває всіх, не тільки її безпосередніх учасників. Дуже багато людей виїхали за кордон і тепер відчувають провину за те, що вижили, що покинули Україну. Кожній людині дуже страшно втратити рідний дім і близьких. Вимушено лишитися без свого соціуму, звичного кола спілкування. Усі соціальні контакти змінилися. Через це вони зазвичай потребують психологічної підтримки.
За рік війни ми переоцінили свої життєві цінності, стали мислити глибше. Багато українців почали займатися волонтерством, щоб допомогти ЗСУ та підтримати переселенців.
– Які найскладніші історії ви вже тут аналізували і кому допомагали?
– З тими, чиї сини чи чоловіки, брати загинули, захищаючи Україну. Це дуже особисті трагедії. Я тішуся, коли наші бесіди з ними приносять бодай якесь полегшення. Нещодавно на нашому груповому сеансі було чотири мами, одна з них тількино провела 26-річного сина на передову. Поділилася, що після зустрічі їй стало значно легше: завдяки і терапії, і спілкуванню з іншими матерями. Хлопці турбуються про нас на полі бою, а ми турбуємось про них і їхні сім’ї тут. Хоча маємо визнати, що не всі витримують такі випробування.
– Як часто до вас звертаються за допомогою військовики?
– Дуже мало, і на це є різні причини. Одна з них, можна сказати, наша вікова українська: «Я – сильний чоловік, все сам витримаю». Звісно, зможеш, в тебе психіка сильна, але навіщо мучитися?
Адже всі, хто приїжджає з зони бойових дій, вони вже інші. Чоловіки переживають таке, до чого неможливо підготуватися. Поки не відчуєш на собі – не зрозумієш. В них чорно-біле мислення, сильні емоційні гойдалки, прояви агресії. У більшості військовиків проблеми зі сном. Вони не можуть заснути, їм сняться кошмари. Через це вони не можуть на все реагувати спокійно. Є випадки контузії, коли чутливішою стає певна ділянка мозку. Проявами є сильна реакція на шум, тремор, прискорене серцебиття, підняття тиску, страх.
Друга причина – «Не на часі». Мовляв, от коли буде перемога, тоді й лікуватимуся. Кажуть так: «От мене зараз піднімете, а що я потім буду з цим робити?»; «В мене є чіткий план дій, і я буду його дотримуватися»; «В мене є люди, за яких я відповідаю».
Тож коли на сеанс приходить військовик, але йому через тиждень повертатися у зону бойових дій, я не «копатимуся» глибоко в стані його душі. Це ж як воду в болоті скаламутить, а тобі через дві секунди туди пірнати. Тому можем трішки поговорити, пройти якісь техніки підтримуючої терапії для самозаспокоєння, щоб прикрити біль. Бо якщо людина знову потрапить в таку ж емоційно критичну ситуацію, хтозна, як поведеться, може й зірватися. Психотерапія – це тривалий процес.
Нам потрібно бути готовим до того, що військові повернуться і їм потрібна буде лікувальна терапія. Всі будуть заново вчитися жити…
Оксана Руденко має досвід роботи у військовому шпиталі
– Через це в родинах ветеранів можуть виникати проблеми?
– Звісно, чоловік повертається додому з фронту і може поводитися агресивно, імпульсивно. Тому ми вирішили запустити курс терапії для жінок, які чекають своїх чоловіків. Це для того, щоб розповісти їм про те, що такі зміни в їхніх чоловіків – це нормально. Вони бачили смерть, вбивали. Позбавити людину життя – це взагалі дуже великий стрес. Одні спокійно це переносять, а інші ні. Тому прагну підготувати жінок до ймовірності, що так буде, навчати їх приймати ситуацію.
Звісно, що це погана ситуація, тому хочу говорити з жінками про цінність сім’ї. Про такі періоди, коли рідна людина хворіє, а ми турбуємося про неї, допомагаємо одужати, вона ж натомість вередує, як мала дитина. Ось такі ж ознаки психотравматичного розладу і у військових. Діагноз складно встановити, хоча є певна симптоматика. Вона лікується, але потрібен час.
Це треба прийняти. І кожна жінка повинна зрозуміти, чи зможе вона пройти такий шлях.
Очевидно, що не всі це витримають. Інколи, можливо, краще розійтися і знайти нове кохання. Постаратися пройти цей етап спокійно, щоб один одному не псувати життя.
А якщо ми разом з нею вибудуємо опори, що є сім’я, яка пройшла через великі труднощі, яка зможе подолати таку хворобу, то у такої пари буде ще багато прекрасних спільних днів.
– Яке завдання є головним для вас, пане Олеже, як учасника АТО та військового психолога?
– Я з 2014 року служив у Луганську, після поранення в 2016-му мене не взяли на війну. Тому як психолог допомагаю військовим тут.
Я вже розповідав знайомим хлопцям, які зараз на передовій, про наш центр. Сюди вони можуть прийти просто заради спілкування одне з одним, випити кави, пограти в шахи. Сказали: «Після перемоги ми всі твої пацієнти».
Готую проєкт: «Рівний рівному», коли ветеран спілкується з таким же ветераном, може з розумінням вислухати і підтримати. В цьому велика перевага. Більше половини військовиків, що повертаються до мирного життя, страждають від депресії, тривоги, психологічних травм. Своєчасна реабілітація здатна допомогти зберегти фізичне та психічне здоров’я, а зрештою й життя.
Оксана Володимирівна планує залучати мене і на сеанси з дружинами та мамами військових. Вони сприйматимуть мене як учасника бойових дій, який зміг адаптуватися, впоратися зі змінами психіки. Адже я теж після шпиталю не міг адекватно увійти в мирне життя, постійно перебував у депресії, був агресивним. Скрізь бачилася несправедливість. Та я зміг подолати це завдяки сеансам психології, і сподіваюся, цим допоможемо й іншим.
Допомогу військовикам та членам їхніх родин у центрі надають безкоштовно.
Звертатися до фахівців центру можуть також всі охочі на платній основі.
В Україні поки що не достатньо розвинена культура піклування про своє ментальне здоров’я. Люди соромляться, що хтось дізнається про їхні візити до психолога – особливо у невеликому місті, або сподіваються впоратися зі своїми негараздами самотужки. А між тим дбати про душевну рівновагу, особливо у такий складний час – необхідність, аби не ризикувати власним благополуччям та можливістю жити повноцінно.
Матеріал створено в рамках проєкту «Життя війни» за підтримки Лабораторії журналістики суспільного інтересу та Інституту гуманітарних наук (Institut für die Wissenschaften vom Menschen).
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
