Власні фрукти та овочі, вирощені на грядці з турботою і любовʼю, щодня виносять на так званий "п'ятачок" до вокзалу переяславські пенсіонери. Про своє життя на "заслуженому відпочинку" та про попит на домашнє вони розповіли в коротких історіях Переяслав.City.
Катерина Кононенко
– А ну вгадай, скіки бабі Каті років? – кокетливо сміється привітна бабуся в намисті та квітчатій хустці, відповідаючи на запитання про свій вік. Катерині Кононенко 82 роки, на базар до Переяслава їздить із Гайшина. Має 41 рік трудового стажу:
– Я з дєтства доїла корів, а тоді на птахофабриці у своєму селі доглядала індиків. А тепер от виходжу на базар, щоб уторгувати копієчку і трошки підзаробить до пенсії. Привезла дині зі свого городу і швидко спродала, за сливи правила по 25 гривень за кіло. А в неділю я стою на «Даринку», містове плачу – три гривні з баби беруть. Зі мною дочка живе, онука живе в городі, а правнук у мене вже отакий, – бабуся Катя показує рукою на високого хлопця. – Закінчив школу, поступає учиться на адвоката. А меншому правнуку тринадцять. То бабуся ж повинна помогти.
Олег Пустовойтов
Переяславцю Олегу Пустовойтову 73 роки, з них сорок він пропрацював слюсерем-ремонтником на швейній фабриці, його дружина – швачкою. Останні тринадцять років чоловік на заслуженому відпочинку. Але пенсії на життя не вистачає, тому й змушений обробляти землю біля будинку, щоб виростити овочі спеціально на продаж. Доглядає грядку сам, бо в дружини дуже болять ноги, їй 70 років.
Торгує пенсіонер на цьому «п’ятачку» майже щодня. Каже, раніше домашній товар купували краще, а коли з’явився тут супермаркет, то покупці йдуть туди, до них менше підходять.
– Продати стало важко, а виростити ще важче, – мовить Олег Сергійович. – Хоча наш товар дешевший порівняно з супермаркетом і якісніший, бо екологічний. А ще – свіжіший, бо ці огірки я тільки ось уранці зібрав, а люди їх минають. За день потрошку й розберуть, хоча на вечір все одно частину несу додому. Найкраще зараз ідуть кукурудза та помідори – їх у мене теж багато.
Чоловік звик працювати і заробляти чесною працею. А кожному своєму покупцеві ще й дякує щирою усмішкою.
Пані Галина
Пані Галина не звикла нарікати на життя. Але й сильній духом людині іноді дуже хочеться з кимось поділитися. Їй 72 роки, живе у місті, і кілька разів на тиждень виносить на продаж огірки, картоплю і все, що виросло на невеличкому городі. Допомогти їй нікому – обробляє його самостійно. Один син працює далекобійником, другий – загинув.
– Після операції на серці мені щомісяця треба 1800 гривень на ліки. А пенсія 2200. То що ж мені робити, дитино рідна? – каже бабуся. – От я й виходжу заробити на хлібець.
Після цих слів пані Галина усміхнулася, її очі засяяли. Навіть попри життєві труднощі, вона не опускає руки та не втрачає відчуття вдячності:
– Слава Богу, скільки всього вродило! Як вийшла на город, кажу, Боже-Боже! Як є що святе на світі, то це наша земелька!
Валентина Марченко
Переяславка Валентина Марченко – наша постійна читачка. Тим паче, що «Вісник» неодноразово писав про її талановиту онучку Діанку. Вона – танцівниця, неодноразова переможниця хореографічних конкурсів у рідному місті, а зараз прокладає шлях до успіху у Великій Британії.
Пані Валентині 65 років. Багато років пропрацювала в санстанції, потім – на хлібозаводі. Тепер продає домашні овочі та фрукти і таким чином трішки підзаробляє собі до пенсії.
– Виходжу я не щодня, і зазвичай під вечір, коли вже не так жарко. І компанія в мене тут дуже хороша, – усміхається жінка. – Є з ким поговорити за життя, пожартувати, та й просто людей побачити. А що ще треба мені на пенсії? Що не кажіть, а й на пенсії людині хочеться відчувати себе потрібною, приносити користь. І отримувати позитивні враження від спілкування.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
