На території Музею Середньої Наддніпрянщини НІЕЗ «Переяслав» 27 вересня відбулася презентація оновленої тематичної експозиції українських рушників. Цей захід провели урочисто, розповідає Переяслав.City.
Відкриття для огляду музейної експозиції та ще й оновленої – це справді особлива подія, надто в період війни. Вона значима як для науковців Заповідника, так і для відвідувачів. Вони зможуть відтепер не тільки прогулятися територією Музею просто неба, а й побувати в одному з найколоритніших тематичних музеїв, який із початку агресії рф був зачиненим.
А дату для цієї події обрали не випадково. Це день, коли 12 років тому відійшов у засвіти Михайло Іванович Сікорський – фундатор та багаторічний очільник одного з кращих музейних комплексів України. Крім того, у жовтні 2023 року виповниться 100 років з дня народження патріарха музейної справи.
У теплі й не по-осінньому сонячні дні Музей просто неба з доглянутою парковою зоною та розкішними квітниками особливо мальовничий та затишний – природна урочистість! Тож у музеї «на Горі» зібралися і колишні працівники Заповідника.
«Ветерани» музейної справи (зліва направо): Людмила Набок, Лариса Годліна, Валентина Нікітіна, Віктор Скряга
Вони, без перебільшення, пів життя провели в експедиціях Середньою Наддніпрянщиною, Чернігівщиною, Слобожанщиною, збираючи і наповнюючи музейні колекції новими предметами. Це Лариса Годліна, Ганна Козій, Ніна Захарчук, Валентина Нікітіна, Людмила Набок, Віктор Скряга, Галина Бузян, Володимир Воловик, Олег Коломієць та ін. Завдяки цим людям зібрана і впорядкована велика колекція чудових зразків народного мистецтва, що є в музеях Переяслава.
Ткані рушники сіл Велика Каратуль, Циблі, Вінинці. Фрагмент експозиції
Музей українського рушника розміщений в Трьохсвятительській церкві (1651 р.), пам'ятці архітектури національного значення, її перевезли з села Пищики Сквирського району Київської області. Багаторічною очільницею цього музею та ініціаторкою оновлення експозиції є Наталія Заїка.
Після урочистостей відкриття та після першої перерви екскурсії, вона розповіла про оновлення свого дітища і як це відбувалося.
Перед початком свята. Зліва направо: Анна Апанович, Наталія Заїка, Наталія Шкіра
– Пані Наталіє, що спонукало Вас клопотати про відкриття музею, адже більшість їх тут «на горі», на жаль, досі зачинені?
– Коли ще почалася війна, сюди прибігли фондові працівники, почали все знімати. Для мене то був і шок, і сльози. Та розуміла, що маємо всіма силами зберегти музейні предмети, отже, десь заховати. У лютому-березні 2022 року в приміщенні церкви, де була експозиція, залишилися голі стіни.
А в жовтні я отримала справжнісінького «ляпаса». Музеєм просто неба ходили військові, і хотіли зайти саме сюди, помилуватися народною орнаментикою, – жінка на хвильку примовкає, її очі зволожуються. – Я ж їм і пояснюю, що не можна, все знято, бо війна, і ми не знаємо, чим і як це все скінчиться. А вони… – ковтає сльози. – А вони кажуть: «Шановна, ми б’ємося з ворогом, кладемо життя та здоров’я за наші незалежність, ідентичність, мову, мистецтво. І – за ваш рушник. І якщо ви не відкриєте свій музей, то гріш вам ціна». Розвернулися і пішли.
А в моїй пам’яті так і закарбувалися ці слова. Адже ми в тилу маємо теж робити все для Перемоги, і цей прекрасний музей, у який люди заходять і захоплено ахають – усі, без винятку, повинен слугувати цій меті, надихати, підіймати дух, виховувати нашу національну ідентичність. І ось так із допомогою колег ми зрештою відчинили двері Музею українського рушника.
Авторські рушники народних майстрів К.Кулик, І.Нечипоренка, Н.Скопець
– Що змінилося в новій експозиції?
– Насамперед ми додали нові цікаві експонати: це рушники з затоплених сіл В’юнище та Комарівка, чернігівські зразки, авторські рушники майстрині К.Кулик та богуславських народних майстрів І.Нечипоренка та Н.Скопець. Творчою інновацією Катерини Кулик були запроваджені нею написи на рушниках до свят та ювілеїв. До речі, саме її шаблони для тканих рушників, серветок, суконь, сорочок до сьогодні використовує переяславська фабрика художніх виробів.
Також я цілком випадково у фондах знайшла вишиті рушники Тернопільщини з українською символікою, датовані 1960-ми роками. Як і завжди, добрим словом згадала далекоглядність Михайла Івановича, який у ті часи не боявся брати до колекції «крамольні» предмети.
В цих орнаментах були вишиті тризуби, але вони ховалися-зашивалися – майстрині були винахідливими, адже «блюстителі порядку» не оминали увагою навіть вишивку. Та наші жінки робили це так, що верхній шар ниток можна було легко спороти, аби побачити нашу символіку. Звичайно, ці речі повинні посісти гідне місце в музеї.
Рушник із зображенням тризуба. Західна Україна, 1960-ті роки. Фрагмент експозиції
– Знаєте, може, якісь цікаві історії, про ваші рушники?
– Кожен рушник – це наша історія. Звичайно, є в нас і унікальні. Це, наприклад, вишиті у старовинній техніці – полтавським рушниковим швом, так звані «монастирські». Найдавніший із них датований кінцем ХVІІІ ст. Більшість із них вишиті черницями Красногірського монастиря, тому ми їх так і називаємо. Вони ходили селами, брали замовлення на виготовлення рушників, а виручені кошти віддавали на потреби монастиря.
Найпоширеніша їх композиція – «дерево життя», так зазвичай вишивали весільні рушники. До того ж, усі вони «дволичко»: візерунок зі зворотного боку точно такий, як і з лицьового, що потребувало великої майстерності і старанності.
Рушник із орнаментом «дерево життя», виконаний полтавським рушниковим швом. Фрагмент експозиції
Ось єдиний у нашій колекції оригінальний рушник із розкішним орнаментом, виконаний у рудому та сірому кольорах. Колись музей відвідав знаменитий художник Іван Макарович Гончар. Коли він побачив цей рушник, став перед ним на коліна і заплакав, сказав: «Я низько вклоняюся жінці, чиї руки створили таке диво…».
Рушник, який вразив художника І.Гончара. Фрагмент експозиції
Дуже цікавими є рушники сюжетні, на яких зображені, наприклад, сценки прощання хлопця з дівчиною, та відповідні вишиті тексти. На тому, що в експозиції – біля дівчини козак із торбиною і напис: «Пішов мій Гриць до Китаю може й не вернеться». Його вишивала майстриня із Підварок.
Також були поширені рушники, орнаментовані букетами і написами з побажаннями щастя, здоров’я та любові, які слугували подарунками.
Ну, а так звані рушники «брокар» відомі всім, ось вони, – показує, посміхаючись. – Це автентичні ружі, або троянди, які оживають розкішними узорами на сорочках та рушниках Середньої Наддніпрянщини, найчастіше Київщини.
Найцікавіше, що цей орнамент отримав своє широке розповсюдження через парфумерні магазини «Брокар». Це був геніальний рекламний хід засновника однойменної парфумерно-косметичної компанії Генрі Брокара та його дружини Шарлотти Раве, які вкладали до коробок із духмяним брусочком туалетного мила схему вишивки квітів.
Французькі підприємці мимоволі популяризували українську вишивку хрестиком! Таке «практичне» мило стало у нас дуже популярним, і на сьогоднішній день розкішні яскраві троянди, вишиті хрестиком, є візитівкою народного костюма центральної України.
Окрасою оновленого музею є виставка робіт учнів Переяславської художньої школи імені Петра Холодного – яскраві панно з квітковими візерунками, вишитими рушниковими швами.
Директорка школи Ірина Кузьмицька, яка була на відкритті експозиції, зауважила: «Боялася, що дитячі роботи «згаснуть» на фоні, наприклад, густо затканих соковито-малинових кролевецьких рушників. Але дитячі вишивки чудово доповнили народні зразки ХІХ–ХХ століття!»
Виставка вишитих панно учнів художньої школи імені Петра Холодного
Також у музеї нині експонується невеличка виставка світлин під назвою «Український рушник у житті Михайла Івановича Сікорського».
Кожен гість свята мав змогу сказати добре слово, згадати про якісь цікаві моменти історії Музею українського рушника. Наприклад, як категорично не сприймали ідею розміщення експозиції в церкві, або обурювалися оформленням: не повинні зразки вишивки та ткацтва розміщуватися на кшталт шпалер: що це таке – усі стіни завішені!
Виставка «Український рушник у житті Михайла Івановича Сікорського»
Людмила Набок та Лариса Годліна посміхаються, згадуючи, що Михайло Іванович «пер уперед, як танк, і нас, таких великорозумних і наукових, не слухав».
– І тільки тепер, крізь час, ми повною мірою осягаємо його задум: адже це не просто музей – це Храм, у якому возвеличується народне мистецтво. Де рукоділля набирає сакрального змісту. Де селянська жінка з Полтавщини чи Черкащини переносить на полотно давню орнаментику трипілля. Де буденність поєднується з небесним, незбагненним...
– Страшенну «ведмежу послугу» зробив нам Китай, заполонивши і наш ринок своїми «ширпотребівськими» вишиванками з квітковими візерунками, а саме – з зображенням маку, – зауважує колишній головний зберігач Заповідника Лариса Годліна. – Адже мак, при всій його красі, для українців – символ загибелі.
До середини ХХ століття в Україні існувала традиція: якщо в родині загинув юнак – чи то на війні, чи то внаслідок нещасного випадку, – його сестра носила у вінку маки, жінки його родини додавали макову квітку до орнаментики рушників та сорочок. Мене настільки непокоїло це питання, що я звернулася до священника, і він порадив освячувати всі «макові» вишиванки.
Ніна Захарчук подарувала музею ще один рушник із власної колекції
Ніна Захарчук, яка свого часу теж долучилася до створення багатьох експозицій Заповідника, подарувала Музею рушник із оригінальною геометричною орнаментикою.
Насправді, рушник – це віковий оберіг, який об’єднує українців, і в сьогоднішні непрості часи утверджує віру, дає надію, запалює в серцях любов. Письменник Іван Драч називав рушники білими крильми у високостях української душі. Ось така краса і зібрана в наших музеях, які є осередками духовності та незламності нашого народу. Завітайте, погляньте – і переконаєтеся.
Свято вдалося завдяки майстерній ведучій молодшій науковій співробітниці Наталії Шкірі. Генеральний директор НІЕЗ «Переяслав» Олексій Лукашевич подякував за допомогу у організації відкриття музею підприємцям Володимиру Тимошенку та Олексію Дикому. Подяки учасникам заходу вручив заступник директора Олександр Колибенко.
Присутніх вітає директор Заповідника Олексій Лукашевич
Наталія Заїка та Олександр Колибенко вручають подяку учениці 4 класу гімназії №1 Анні Апанович
Вітальні слова та побажання чергувалися з номерами невеличкої концертної програми, учасниками котрої були директор Переяславської музичної школи мені Павла Сениці Вадим Ноздровський, Ганна Іфтоді, Олена Поночевна, вокальний ансамбль «Бревіс» та дитячий ансамбль «Сузір’я» (солісти Леонтія Захарчук, Анастасія Федоренко, Артем Логвинюк), учениця 4 класу Переяславської гімназії №1 Анна Апанович. Вона, до речі, плете і продає браслети, а виручені кошти спрямовує на допомогу нашим захисникам.
Ми непереможні, якщо в нас підростає таке патріотичне покоління!
«Молитва за Україну» у виконанні вокального ансамблю «Бревіс»
Солісти «Сузір’я» Артем Логвинюк та Леонтія Захарчук
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
