Ця історія не залишить байдужими нікого. Вона про маленького хлопчика та його батька, яких війна обпалила не лише своїм важким подихом біди, а й фізично ранила тіло, але натомість загартувала їхні душі, розповідає Переяслав.City.
Про цих неймовірних чоловіків-волонтерів редакції розповів прес-офіцер Нацгвардії Віктор Воскобоєв. Молодшому герою розповіді лише сім років, він уродженець Маріуполя і звати його Ростислав. Мати відмовилась від його виховання у дворічному віці, тож батько Сергій самотужки ростить сина.
З початком повномасштабного вторгнення російських військ в Україну під час чергового бомбардування житлових кварталів Маріуполя Ростислав отримав осколкове поранення коліна лівої ноги. На той час хлопчику було лише п’ять років, але він терпів біль, як справжній чоловік але водночас перестав розмовляти. Батько як міг рятував сина, але йому була потрібна медична допомога і він вирішив евакуюватися до Запоріжжя.
До окраїн Маріуполя дістались пішки, а вже далі допомогли волонтери, які на бусі вивозили з облоги тільки дітей та жіно. Але вони умовили водія взяти хлопчика разом із батьком, Сергія заховали на підлозі автівки під купою сумок. Так вони добрались до селища Стара Ялта, а далі -- до окупованого Бердянська.
Після безкінечних перевірок документів та запитань про мету поїздки до Запоріжжя, батько зі скаліченим сином дістався зрештою до місця призначення. Лікарі надали невідкладну медичну допомогу Ростиславу, але в його коліні так і залишилась частинка скла під шрамом, що постійно нагадує хлопчику про пережите жахіття.
До повномасштабної війни Сергій працював службовцем у військовій частині Національної гвардії, тому звернувся за допомогою насамперед до колег, які вийшли з облоги раніше. Так він опинився разом із сином на Київщині в одній із військових частин Нацгвардії.
Малий Ростислав оговтався від пережитого, одужав, пройшов психологічну реабілітацію та з часом став знову гарно розмовляти. А згодом пішов у перший клас загальноосвітньої школи. Лише коли чує звук літака, хлопчик все ще інстинктивно зіщулюється, намагається заховатися…
Батько ж має ще й фах майстра-будівельника, тому робота йому знайшлась у частині, де вони й проживають у гуртожитку. Перебуваючи у військовому середовищі, батька і сина переповнювало бажання допомогати бійцям, які боронять українську землю та наближають нашу Перемогу.
Коли згодом трохи обжилися-облаштувалися на новому місці, стали відкладати кошти на волонтерську діяльність. Разом із небайдужими однодумцями Сергій закуповує та передає на фронт медичні аптечки, засоби захисту, продукти та багато інших речей, які потребують воїни. А Ростислав готує їм малюнки, які зігрівають серце та підтримують морально.
В день Святого Миколая гвардійці привітали юного волонтера зі святом та подарували йому новий шкільний рюкзак з письмовими приладдями. А Ростислав поділився своїм бажанням: «Я загадав, щоб Святий Миколай якнайшвидше приніс звістку про Перемогу. Я дуже цього хочу!».
(фото з сімейного архіву героїв)
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
