Оксана Білько каже, що майже професійно кондитерською справою вона почала займатися за два роки до великої війни. Наполегливість і прагнення розвиватися привели до бажаного результату – її медяники з мальованою глазур’ю замовляють не лише в Україні, а й за кордоном. Про тонкощі красивої випічки з майстринею поговорив Переяслав.City.
Спочатку це було просто хобі
– Пані Оксано, розкажіть, будь ласка, як вирішили зайнятися випічкою?
– Я народилася у селі Старе Бориспільського району. Там зараз живуть батьки з сестрою. Мій чоловік із Переяслава, і я переїхала сюди, маємо власний будинок на Андрушах.
У переяславському профтехучилищі я вивчилася на швачку-закрійника, але за фахом не працювала за станом здоров’я – мені не можна напружувати зір. Разом із чоловіком довго працювали у Борисполі в «Новій лінії». Там я навчилася спілкуватися з клієнтом, допомогти йому вибрати товар і підвести до покупки.
Народилися двоє синочків – Влад і Максим. Я – мама в декреті, грошей не вистачає, тож почала торгувати господарськими товарами. А потім зайнялася кондитеркою, навіть не підозрюючи, що вона стане справою мого життя.
Спочатку готувала лише для сім’ї, а торти прикрашала мастикою, бо не було іншого декору. Дечому навчила мама, яка все життя пече, у нас навіть є піч у батьківській хаті. Багато нюансів підказала знайома, яка багато років займається кондитерською справою. І я цим захопилася, зацікавилася, хотілося готувати щось нове. Моя випічка подобалася всім, хто куштував, і згодом її почали замовляти друзі та знайомі.
Мені дуже сподобалося, що можна бути вдома, з дітьми, і водночас займатися улюбленою справою. Спочатку це було просто хобі, але згодом це почало приносити і гроші як приємний бонус. Я знайшла себе у цій справі.
– Для виготовлення солодощів треба знати якісь тонкощі та секрети?
– Так, їх багато для кожного різновиду випічки. Через особистий досвід дійшла висновку, що дивитися безкоштовні рецепти в Ютубі – це марно витрачати час. Такі відео знімають лише для «картинки», з них майже жодної користі.
Раніше я робила пряники за загальновідомими рецептами. Та вони виходили тверді, не дуже смачні, глазур розпливалася. Як правильно їх приготувати, знають люди з великим досвідом. Тож я купувала спеціальні навчальні курси по тортах і пряниках.
А ще необхідне професійне обладнання. Наприклад, ручним міксером складно якісно збити тісто, для цього потрібен планетарний. Також я придбала принтер для нанесення малюнків на пряники, бо вручну неможливо це зробити так акуратно. І найважливіше – потрібна електрична духовка. У газовій тісто то не підійде, то підгорить, то не допечеться, а з електричною таких проблем немає.
Вважаю, що людина без постійного пошуку, підготовки і досвіду у своїй справі не просунеться далеко. І така робота має більше цінуватися. Навчання подорожчало. Усі продукти зросли в ціні мінімум удвічі. Якісний чорний шоколад – від 600 гривень за кілограм, білий – ще дорожче. Бо на смак він має бути ніжним і хрумким, з вираженим смаком масла какао, а не пальмової олії. Мигдалеве борошно для тістечок завжди було дорогим. Також постійно доводиться купувати нові інструменти та кухонне приладдя, необхідне для приготування солодощів за новими рецептами.
Незважаючи ні на що, я дуже старалася, наполегливо крок за кроком ішла до омріяної мети і в мене почало все виходити, з’явився азарт, натхнення. Але на нас напала росія…
"Носилася з тими міксерами по погребах..."
– Як Ви пережили початок війни, як почувалися потім?
– Було дуже страшно, ніхто не знав, що робити. І я теж. Носилася з тими міксерами по погребах під час повітряних тривог і думала: чи пригодяться ще мої вміння колись, чи до солодощів людям буде взагалі… Звісно, на початку війни продажі впали, я була збентежена.
А вже у березні ми почали возити випічку захисникам, і тоді якось аж на душі полегшало. Перший раз наготувала солодких пончиків, потім рогаликів та еклерів. Я так хотіла хоч щось зробити для тих людей, які нас обороняють! Напечу кілька піддонів пряників, цукровою пудрою притрушу, глазур’ю жовто-блакитною поллю – що краса, що смакота! Ми всіх солдатиків пригощали, не лише знайомих, а потім вони тільки нас і чекали.
А хлопцям же, знаєте як? Було ще ж холодно, вони стоять біля тієї бочки з кострищем, підігріють чаю, щось куплять. А ми тут із домашньою випічкою – смачною, пухкою, гарячою, щойно з духовки. Було, тільки доїжджаємо, а нас уже зустрічають, ящики вихоплюють із рук: «Туди не неси, бо там усе з’їдять!» – жартують. Перед Великоднем напекла пасок, пряників і через знайомого київського волонтера відправила захисникам кілька посилок приблизно тисяч на чотири.
Потім до мене звернулася переяславська волонтерка ГО «4.5.0. Переяслав» Ольга Дрига, коли проводила благодійний аукціон до 8 Березня. Я дала на лот випічку, горіхи, консервацію – так ми й подружилися. Нещодавно на благодійний ярмарок у «Феніксі» наготувала вісім великих піддонів: безе, капкейки, трайфли (тістечка у стакані), нарізні тістечка та інші десерти. Боже, скільки я морочилася! Та не зважаючи на втому, мала надзвичайне задоволення.
"По кілька діб не виходжу з кухні, коли багато замовлень"
– Чоловік вас підтримує?
– Так, звичайно. Він мириться з тим, що перед святами я страшенно зайнята, бо треба всім клієнтам догодити. А я готова задля роботи і зайву нічку не поспати, але ж люди будуть задоволені і прийдуть до мене знову, а з того я матиму радість. Щаслива жінка – щасливий чоловік! Хоча бувають настільки напружені періоди, що я по кілька діб майже не виходжу з кухні. Свекруха питає: «Оксанко, ти хоч колись спиш?».
– Синочки вам допомагають?
– Ні, до тіста я їх поки що не допускаю. Дозволяю пакувати готові вироби, але бантики в’яжу сама. Проте недавно з ними прикрашали пряники для захисників. Питаю їх: «Хлопці, будете допомагати?» – «Так, мамо, але ти тільки не заважай!». Ми разом видавлювали на тісто жовто-блакитні кремові смужки і шпателем розтирали, а зверху клали червоні сердечка. Я ж дітям кажу: треба почекати, поки глазур підсохне, а потім тільки сердечка класти, бо вони розпливуться. Та хто там буде чекати! Ну і попливло, звичайно. Кажу: «Ну нічого, це наші серця так чекають на перемогу, так тріпочуть, аж розтікаються!».
Мої діти солодкого не люблять, бо воно постійно є в надлишку: після виконаного замовлення завжди ж залишаються креми та бісквіти. То вдома кажуть: «Мамо, ми вже такого понаїдалися, нам аби м’ясця!».
Помітила, якщо немає настрою, або чимось іще зайнята водночас, то у мене не вийде ні крем, ні тісто. Спочатку я повчу з дітьми уроки і тоді – вільна, поспішаю на кухню «ловити кайф» від улюбленого заняття.
"Іменні пряники-миколайчики замовляють за кордон"
– Чи є думки, щоб відкрити власне кафе або магазин солодощів?
– Кафе – ні, бо в місті їх уже хтозна скільки. Хотілося б відкрити студію для навчання діток, проводити майстер-класи для всіх охочих. Адже у випічці з магазину багато шкідливих трансжирів. А коли готуєш сам – інша справа. Я беру тільки найвищої якості масло, мед, спеції від перевіреного виробника. Завдяки якісним інгредієнтами і правильній технології пряники залишаються м’якими до трьох місяців.
Про свій магазин мріяла давно, щоб продавати не тільки власну випічку, а й відповідне для цього обладнання. Але дивлюся, як дівчата днями сидять на базарі, без вихідних, і розумію, що це не для мене. Я ще хочу побути більше з дітьми.
А професійно розвиватися можна і вдома. Зараз я проходжу навчання з виготовлення тістечка макаронс, далі планую вивчати технологію приготування рисового тістечка моті.
– А як почали свою випічку продавати ?
– Мало зробити красиві кондитерські вироби, їх треба ще вміти продати. Мої ж знання та навички продажів у супермаркеті вже застаріли, тепер це роблять через інтернет. Тож я знову вчилася таргетуванню реклами в соцмережах, візуалу – як розмістити товар, як оформляти сторінку, як правильно подавати інформацію, щоб людині було «смачно» побачити мої вироби і вона захотіла їх спробувати.
– Як довго виготовляєте пряники з малюнком?
– Якщо його наносити принтером, то потрібно два-три дні. Малювати вручну глазур’ю довше, і відповідно, дорожче. Треба готувати її не тільки кількох кольорів, а й різної консистенцій: для контуру – густіше, для центру – рідше. Один день готую тісто і залишаю на добу вилежатися. Наступного дня випікаю пряники, підсушую, друкую малюнок і знову на ніч лишаю, щоб підсохла глазур.
Тому, якщо немає спеченої заготовки, або хочуть індивідуальні якісь форми пряника, малюнок чи фото, то таке замовлення «на завтра» я не можу взяти, бо на нього треба більше часу.
– Скільки коштують ваші вироби?
– Торти від 550 грн за кілограм, бенто-тортики – 650 грн, за пів кілограма – 350. Декор – найрізноманітніший під замовлення: для чоловіка, для подруги, для коханої, та що завгодно! Але кожне замовлення має свою ціну, бо це ж різні вага, декор.
Дуже виручає принтер. Недавно жінка замовила пряники синові на іменини з 31 його фото – від народження. Якість знімків була погана. Кажу їй: «Зроблю фотошопом усе, що зможу, але не знаю як вийде». У результаті вона бере пряника: «Ой, а тут він у садочку! А це ми його з пологового будинку привезли!» – так раділа! Для мене то була найвища нагорода.
Прянички-«миколайчики» я роблю іменні. Була клієнтка, яка замовила їх в Італію, надіслала мені цілий список імен і побажань іноземною! Награлася з ними, але замовниця була рада. А ще у Францію замовляли мені через інстаграм пряники з жовто-блакитним прапором. Передавали їх через перевізників за кількома адресами, але вони нарешті дійшли, там всі були у захваті.
Рецепт від Оксани Білько
Капкейки ванільні
У миску кладемо 150 г масла 82% жирності кімнатної температури, додаємо 150 г цукру, збиваємо добіла. Додаємо 2 яйця кімнатної температури. Нагріваємо до кімнатної температури 220 г молока і половину цієї порції виливаємо у збиту суміш та розмішуємо. Просіюємо 260 г борошна, додаємо 1,5 ч. л. розпушувача та 1 ч. л. ванільного цукру. Додаємо до сумі половину цього борошна, вимішуємо, додаємо решту молока і борошна. Замішуємо тісто до однорідної консистенції. Наповнюємо формочки для кексів на 1/3 об’єму. Випікаємо 20 хвилин при температурі 180 градусів до готовності. Смачного!
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
