На долю української молоді випали найжахливіші роки війни. І наміри зовсім юних, які планували своє життя, рвалися щось творити, розвиватися, тепер розбиває вщент країна-агресор рф своїми ракетами. Молоді стоять перед важким вибором, яку дорогу обрати, бо це так чи інакше – дорога війни, де кожен крок може бути останнім. Про молодого переяславця студента-строковика військової служби ця невелика розповідь на Переяслав.City від студентки Університету Григорія Сковороди в Переяславі Дарії СУХОТЕНКО.
Переяславцю Михайлу ГОЛУБЕНКУ 20 років, він студент 1 курсу за спеціальністю «Цифрові технології» Університету Григорія Сковороди в Переяславі. До війни закінчив навчання в місцевому Центрі професійно-технічної освіти і здобув фах електрика-монтера. Ще до початку великої війни хлопець для себе вирішив і твердо заявив батькам: "Я хочу пройти «курс справжнього чоловіка. Я іду в армію".
Батькам тяжко було прийняти таке рішення сина, але 18-річний Михайло наполіг на своєму і вирушив до військкомату на осінній призов 2021 року. Був переконаний, що відслужити в армії – його чоловічий обов’язок. Вже через 2,5 місяці підготовки хлопець ніс службу в прикордонних військах. За місяць до повномасштабного вторгнення росії його місцем військового призначення став кордон України з Білорусією.
Юнаки осіннього призову 2021 року
Уночі 24 лютого 2022 року Михайло був у наряді, коли раптово почулися численні вибухи, у небі – гуркіт ворожих гвинтокрилів.
Про початок війни Михайлові батьки дізналися з дзвінка сусідки о 4 ранку, а що з їхнім сином, що він живий, почули пізніше. Він з іншими солдатами строкової служби якийсь час перебував на тому ж кордоні, від обстрілів ховалися у холодних підвалах з постійними перебоями зв'язку. Лише через 32 дні з'явилась можливість передислокації, Михайла перевели продовжувати службу на кордоні з Румунією.
– Понад 9 місяців ми не бачили свого сина, – зі смутком згадує батько Михайла Руслан Голубенко. – Не зважаючи на відносну безпеку, він був у постійних нарядах, не мав жодного вихідного, а тим паче відпусток. Михайло вирішив подати рапорт про переведення на інше місце, і згодом повернувся на той же кордон з Білорусією, де починав службу. Наразі живе в бліндажі, в окопному режимі, адже ніхто не знає, що може статися в будь-який момент.
Ось так Михайло, який хотів пройти "курс справжнього чоловіка", став військовим ЗСУ під час війни. Між тим хлопець продовжує і своє студентське навчання у виші, підтримує зв'язок. Університет в свою чергу лояльно відноситься до студентів-військовослужбовців та часто проводить на їхню підтримку благодійні заходи, збори і акції.
Наприкінці грудня з ініціативи факультету гуманітарної освіти і соціальних технологій в університеті провели акцію "Миколайчик для сковородинівця-захисника". Того ж місяця Михайлу дали відпустку на декілька днів, тому він мав нагоду відвідати рідне місто та виш, отримати гостинець: бокс, наповнений смаколиками, засобами гігієни та ліками.
Гостинці військовослужбовцю Михайлу зібрали від студентів університету
За роки служби хлопець зізнається, що повністю все переосмислив, свої погляди й життєві пріоритети. Наразі вважає, що спершу потрібно здобути цивільну освіту, отримати спеціальність, а вже після того, маючи якісь знання та навички, зрештою, життєвий досвід, проходити військову підготовку, яку попри все вважає вкрай необхідною.
"Молоде покоління має усвідомлювати, що бути військовиком – це справа не для всіх, не кожен це зможе витримати. Тут немає навіть часу на особисте життя, бо все воно – на службі".
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
