Євгенія живе в Переяславі з травня 2022 року. Сюди потрапила як вимушена переселенка, втікаючи від обстрілів російської армії у Харкові. До війни вона виготовляла сувенірні набори з мила, а тепер зайнялася ще й бісероплетінням. Свої вироби виносить продавати на місцевому базарі та через соцмережі. Це браслети з різними орнаментами та... шеврони-обереги, які передає навіть на фронт. Про своє заняття Женя розповіла Переяслав.City.
– Як ви потрапили до Переяслава?
– Ми до війни жили в Харкові. Приїхали сюди з чоловіком Олександром та батьками через три місяці після початку, влітку 2022 року. У нас тут немає ні рідних, ні знайомих. Ми тоді просто втікали, куди очі бачили. У нас же в Харкові почалися обстріли, вибухи в перший же день, одразу з 24 лютого. Так страшно було...
Я з перших днів вторгнення казала чоловікові: "Поїхали звідси, бо добром це не скінчиться" – «Тобі хочеться – ти і їдь», – чула у відповідь. А як же я його самого покину? Так і сиділи. Ми вікна у квартирі не закривали, а тільки попідпирали – нам так порадили, ми і зробили. Тому під час обстрілів завдяки цьому в нашій квартирі вціліло віконне скло, а в сусідів – ні, бо вибило вибуховою хвилею. Та коли вже прилетіло під самісінькі вікна і на нашому балконі пробило дірку, тоді вже і чоловік зрозумів, що залишатися не можна.
Житло у Переяславі допоміг знайти син, і так ми тут опинилися. Спочатку жили в будинку на вулиці Покровській, там здавалися кімнати подобово. У той час взагалі неможливо було нічого кращого знайти, то мусили там тулитися.
А потім винайняли квартиру на Леваді, де живемо і зараз. Ми туди вперше як зайшли – а там голі стіни. Геть нічого не було: ні стола, ні ліжка, ні якогось посуду… – голос жінки починає тремтіти, очі наливаються слізьми. – Люди зносили нам усе: і одяг, і постіль, і необхідні меблі… Я дуже-дуже вдячна всім небайдужим переяславцям за допомогу.
Батьки невдовзі повернулися додому, не витримали. Вони вже у віці, їм тяжко було починати життя з нуля, особливо мамі.
– А Ви вирішили на новому місці обживатися, розпочати свою справу?
– Я намагалася знайти собі тут роботу, та це і молодим непросто, а я ж передпенсійного віку. Допомога від держави переселенцям (ВПО) – 2 000 грн на місяць на людину. Жити ж якось треба… Взагалі я – перукар, але за спеціальністю давно не працювала.
Колись займалася миловарінням, і мені це так подобалося! Чого я тільки не виготовляла – мильні букети, шкатулки, які завгодно подарункові набори… Бувало, натопчешся за день з домашніми справами, а ввечері ляжеш відпочивати та як напридумуєш нових ідей! Можна ж зробити отаке, і ось таке – не дочекаюся, бувало, й ранку, щоб уже варити з мила свої вигадки. Я брала участь у різних ярмарках, навіть займала призові місця. Це ж усе було не так давно – у 2020 році. А здається, що сто років тому, в якомусь минулому житті...
Потім усе почало дорожчати, попит зменшився, то я продала всі свої вироби і форми спродала. Тепер і шкодую, бо зараз уже не ті можливості, щоб придбати такі знову.
Ось так я вирішила спробувати плетіння бісером. Чоловік зробив мені станок, я почала дивитися майстер-класи в інтернеті і плести. Візерунки спочатку копіювала, потім придумувала свої. Фото та відео зі своїми роботами викладала в інстаграмі та в тік-тоці.
Спочатку це було способом заробити якусь копійчину. А потмі так захопилася, і ця робота стала для мене задоволенням. У нас же тут нікого немає, та й вік уже... Мені 55 років, чоловік пенсіонер, багато на що вже не вистачає здоров’я та сил. А так я плету красиві узори, згадую, мрію… Ось і на базар виношу трішки. Зараз мало що вдається продати, прикраси активніше купують навесні та влітку.
– У вас, крім прикрас, є оригінальні підвіски у вигляді шевронів?
– Так, і з ними пов’язана особлива історія, – Женя пожвавлюється з усмішкою. – Я давала оголошення у соцмережах про продаж своїх бісерних браслетів. І мені зателефонував військовик – снайпер, надіслав фото шеврона своєї бригади і попросив виготовити такий. Я сплела і відправила йому безкоштовно – хай буде на радість і для перемоги.
А невдовзі він замовив у мене ще цілу купу таких же для своїх побратимів! Їх уже хлопці купили, дуже хвалили і дякували. Казали, що ці дрібнички, на які в мирному житті не звертаєш уваги, є для них частинкою Батьківщини, дому, постійним нагадуванням про рідних і символом їхньої любові та турботи. То я виготовила ще багато шевронів – із символікою полку «Азов», з різноманітними візерунками, українським гербом, хрестом, янголом-охоронцем, калиною. Вони прикрашають бойові автівки наших захисників, і я вірю, що вони є для них справжнім оберегом.
– Як вам живеться у нашому місті?
– У Переяславі нам подобається, затишне зелене містечко, привітні добрі люди, жити можна. Знаєте, я від звуку сирени досі здригаюся, а у вас на неї не реагують, тому що тут спокійно, дякувати Богу. Але все ж мріємо повернутися до Харкова. Дім є дім, наша батьківщина – там…
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
