У Переяславі сьогодні зранку йшов рясний безперервний дощ. Та багато переяславців прийшло провести в останню путь свого Воїна молодшого сержанта Національної Гвардії 39-річного Сергія СТЕПАНЕНКА. Живим коридором люди вишикувалися вулицею Космонавтів від вулиці Богдана Хмельницького і майже до будинку, в якому проживав Сергій зі своєю дружиною та восьмирічним сином Сашею. Про прощання розповідає Переяслав.City.
Під колеса автомобіля з написом "НА ЩИТІ" люди, стоячи на колінах, кидали квіти, вкривали сірий асфальт червоними тюльпанами. Під колесами квіти м'ялися, як і людські долі українців у цій війні, на дорозі лишалися ніби плямами пролитої за Україну крові Героїв…
Біля двору завмерли батьки, закляк старий крислатий горіх, який розкинув свої гілки на пів подвір’я. Перестав ненадовго навіть дощ. Сергій повернувся додому. На щиті. Тужливо заграла сурма, їй у такт вдарив барабан – Воїна в останній раз на руках товариші заносять до хати…
Провести Сергія прийшли знайомі, друзі, однокласники і люди, які його не знали. Пані Марія з великим оберемком тюльпанів:
– Я Сергія зовсім не знала, та не могла не прийти. Адже він там на передовій нас захищав. Як я йому за це можу іще віддячити?..
Група жінок стоять, тихо перемовляються, вони – сусідки Сергія. Розповідають, що він був майстровитим, у будинку та біля нього все зробив власними руками. А як почалась війна у 2014 році, пішов боронити рідну землю.
Однокласники Олександр, Оля, Олександр та Юля розповіли, що навчались разом із Сергієм у п’ятій школі до 9 класу, потім Сергій Степаненко продовжив навчання в ПТУ, але товаришувати не полишали і доволі часто зустрічались. Знали, що він був в АТО, там отримав посвідчення учасника бойових дій, звідти прийшов молодшим сержантом.
– У школі був, як і всі хлопці – трохи розбишакуватим, відстоював справедливість, – продовжив розповідь про свого товариша Олександр. – Любив поганяти м’яча. Коли ми навчались у молодших класах, то у нас було таке змагання, хто більше виростить кролів. Пам’ятаю, як ми з мішками їздили рвати траву, бур’ян.
Вчителька трудового навчання Людмила Василівна:
– Сергій був хорошим хлопцем. Він однокласник моєї доньки. Дуже гірко ховати своїх дітей...
Сергій Степаненко служив авіаційним техніком 9 екіпажу 3 групи експлуатації та забезпечення безпілотних авіаційних комплексів спеціального призначення. Загинув 12 квітня 2024 року під час виконання бойового завдання зі знищення бронетехніки противника внаслідок мінно-вибухової травми поблизу населеного пункту Білогір'я Запорізької області.
Після прощання в родинному будинку кортеж із домовиною Героя попрямував до церкви Святого Єфрема. Там семеро священників ПЦУ відправили заупокійну службу.
На Андрушівському цвинтарі знову вишикувався живий коридор, цього разу із воїнів Національної гвардії, які трьома великими автобусами приїхали провести в останню путь свого побратима. У Сергія Степаненка було псевдо «Демон».
Під час прощання із сином мама Сергія проклинала тих, хто розпочав цю війну. А військовий капелан підрозділу, в якому служив її син, слова проклять виголосив у бік тієї церкви, яка всупереч заповідям Христа «Не вбий! Не укради!» відправляє своїх загарбників вбивати та грабувати інші народи.
Поховали Героя під автоматний салют та Гімн України.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
