У Переяславі знову день втрати і болю… Сьогодні, 10 травня, "на щиті" проводжали в останній земній дорозі свого Героя – солдата Збройних Сил України Ростислава Борща. Він загинув 4 травня під час виконання бойового завдання біля села Іванківське Бахмутського району на Донеччині. Це – найгарячіше місце передової лінії фронту, де ворог проривається на Часів Яр. Серце Ростислава навіки зупинилося саме в день його народження. Герою навіки 29 років, повідомляє Переяслав. City.
У Переяславі в день прощання із загиблими воїнами не оголошують загальну жалобу, як практикують таке в деяких містах. Втім заплановані на сьогодні у місті два звітні концерти творчих дитячих студій перенесли на наступний день.
Громадське прощання з Героєм відбулося у храмі Воскресіння Христового. На прощання прийшли рідні, друзі, однокласники з першою вчителькою та знайомі Ростислава, а також представники міської влади разом із міським головою Вячеславом Саулком.
Після поминальної служби священників та традиційного виконання "Плине кача..." процесія рушила через центральну площу міста до місця вічного спочинку Воїна.
– Життя Ростислава було несолодким, він зарано осиротів, коли померла його мама Наталія Миколаївна, – розповіла рідна тітка Героя Тетяна Петрученя. – Але він навчився гідно сприймати всі життєві випробування. У кожній складній ситуації умів знайти щось позитивне, або сприймав це як ще один життєвий урок. Та й загалом будь-яку ситуацію сприймав як належить і при цьому завжди усміхався. Тож і в пам’яті рідних та друзів наш Ростислав назавжди залишиться усміхненим.
Він був завжди відкритий до спілкування і готовий прийти на допомогу. І лише іноді, коли він думав, що на нього ніхто не дивиться, в його очах проглядався сум.
Племінник мріяв подорожувати, хоча переймався тим, що не знає іноземних мов. Але мав бажання об'їхати цілий світ і з кожного містечка, де він побуває, привезти додому якусь "частинку того місця".
Влітку 2023 року Ростислав уперше озвучив свої думки щодо участі у відсічі збройній агресії рф. У нього не було жодного військового чи бойового досвіду, але він не зміг стояти осторонь, дивлячись на знайомих, які вже були на бойових позиціях, на друзів, які приїжджали пораненими. Про те, що Ростислав пішов воювати добровольцем, рідні дізналися лише тоді, коли він уже був у військовій частині. (Він служив стрільцем стрілецького відділення – авт.).
За весь період участі у бойових діях він ніколи не скаржився, завжди заспокоював мене, казав, що у нього все добре, всього вистачає, що має гарних побратимів. З величезною вдячністю приймав передачі з дому, дуже дякував за підтримку волонтерському об’єднанню "Переяслав", а коли був у відпустці на Новий рік, то особисто ходив подякувати Жанні Федорук. Через мене дякував Людмилі Дяченко, Руслану Стародубу за турнікети, які після отримання одразу роздав своїм побратимам.
Звісно я розуміла, що йому дуже важко. Тяжко переживати бойові втрати та інші жахіття війни. Та щоб я не хвилювалася, Ростислав постійно надсилав мені фото чи відео, де він усміхається, пританцьовує, жартує, десь їде з побратимами і співає.
Він був відданий побратимам і надзвичайно вірив у нашу перемогу. У грудні він отримав травму і мав пройти лікування, але після надання першої допомоги відмовився від госпіталізації. Я на нього сварилася за це, а він сміявся і казав, що то все марне, йому не боляче і він має повертатися до своїх хлопців, бо дуже хвилюється за них. Жартував, що там же з ним служать всі старші віком, тож він, як наймолодший і спритніший, має бути поруч. Коли приїхав у відпустку, то одразу поїхав відвідати побратима, який лікувався у госпіталі.
Переглядаючи його фото, вкотре переконалася, що в нього не було жодного дня без усмішки. І тому ще болісніше сприймати, що він так і не побачив усі вітання йому з Днем народженням. Він би порадів…
– Ростислав був дуже світлою, життєрадісною, доброю дитиною. Ми його звали артистом, – пригадує його перша вчителька Інна Степаненко (Ростислав навчався у міській школі №5, – авт.). – Він на кожному святі, на всіх концертах був нашим центровим, до будь-якої ініціативи завжди радо долучався. Він умів радіти життю і кожен день зустрічав усмішкою. Не змінився і як виріс. Бувало йде, через дорогу мене вгледить і обов'язково перейде до мене – привітається, обійме і розцілує... – Інні Петрівні важко далі говорити, жінка не стримує сліз.
Любов Тенетко знає всю родину Ростислава і його, зауважила, назавжди запам'ятає доброзичливим та привітливим чоловіком.
– У свій день народження загинув, отакий "подарунок" підготували йому наші вороги. Не встиг ще одружитися, стільки всього ще міг зробити. Добрим був, хорошим хлопцем...
Однокласниці Ростислава розповіли, що він добровольцем став на захист нашої країни восени 2023 року. Якийсь час був на навчаннях, а після них – відразу на фронт.
Підтвердив ці слова й Володимир Мамітько, офіцер 1 відділу Бориспільського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, під час своєї прощальної промови:
– Ростислав пішов служити добровільно. Так склалися обставини, що призивався він не нашим РТЦК, а Одеським. Він знав куди їде, і знав з якою метою. Це був справжній чоловік, мав мужній характер. Він – відважний боєць.
У Ростислава залишилися дві рідні тітки, двоюрідні сестра і брат.
Інна Степаненко разом з однокласниками Ростислава, ставши на коліна біля домовини, подякували йому за захист як Герою.
Володимир Мамітько передав рідній тітці жовто-блакитний стяг, яким була накрита домовина, як символ вдячності від держави за військовий подвиг їхнього племінника та брата.
Поховали Ростислава Борща з усіма військовими почестями на цвинтарі мікрорайону Комуна.
Вічна шана і пам'ять нашому Захиснику. Спочивай спокійно, наш Герою...
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
