8 грудня 1844 року в Станіславові (тепер – Івано-Франківськ) за ініціативи Наталії Кобринської було засновано «Товариство руських женщин», яке у 1922-му перейменовано на «Товариство українських жінок». Ця дата стала початком українського жіночого руху, якому у 2024 році виповнюється 140 років! Історію життя першої української фенімістки, розповідає Переяслав.City.
Наталія Кобринська – перша українська феміністка
Наталія Кобринська – письменниця, видавчиня, громадська діячка та зачинателька українського жіночого руху. Її внесок у розвиток фемінізму значний, вона глибоко трактувала жіноче питання, випереджаючи навіть європейські тенденції.
Наталія Кобринська
Життя та діяльність Наталії Кобринської
Наталія Кобринська народилася 8 червня 1855 року в селі Белелуя на Галичині, в родині священика Івана Озаркевича. Її мати Теофілія походила з давнього українського роду Окуневських.
У 1874 році вона вийшла заміж за теолога Теофіла Кобринського, який підтримував її інтелектуальний розвиток та боротьбу за жіночі права. На жаль, у 1882-му її чоловік несподівано помер, і Наталія у 27 років стала вдовою.
Хоча життя її було не солодким – сучасники називали завжди усамітнену Кобринську «чорною пані»: усе життя вона носила чорний одяг і тільки на свята вдягала народний, пише про неї ресурс "Українки".
Батько, греко-католицький священик, Іван Озаркевич був депутатом Галицького сейму і Австрійського парламенту (Райхсрату), громадським діячем, поетом, перекладачем. Дід Іван, теж священик, був ініціатором українського театрального аматорства – ставив п’єси Івана Котляревського, Григорія Квітки-Основ’яненка, а також і свої власні. Двоюрідною сестрою Наталі була лікарка, феміністка та громадська діячка Софія Окуневська, яка після смерті матері жила в їхній родині.
Наталя була другою дитиною з п’яти. Її старший брат Володимир пізніше став священиком і культурно-громадським діячем, брат Євген – одним з найкращих лікарів Галичини, брат Лонгин – відомим адвокатом, сестра Ієроніма – вчителькою. Тож і місія Наталі в певному сенсі була визначеною.
Освіту Наталя здобувала вдома – спершу мала вчительку, далі навчалася безпосередньо у батька. Окрім рідної мови, вивчала польську, російську, німецьку, французьку. Гарно малювала й грала на фортепіано.
Змалку вона обожнювала читати, а бібліотека у Озаркевичів була знатна. Власне, саме любов до читання багато в чому й сформувала її – проштудіювавши твори провідних філософів, економістів та ідеологів того часу, Наталя натрапила й на тему боротьби за права жінок. І, читаючи християнську літературу, вже помічала суперечності й не розуміла, чому жінка має коритися чоловікові.
Будинок Наталії Кобринської, в якому вона проводила роботу серед жінок
1874 року 19-річна закохана Наталя вийшла заміж за теолога Теофіла Кобринського. Її обранець був досконалий – шляхетний чоловік з ніжною душею, чудовий співак та композитор, що цікавився етнографією, записував народні пісні, колядки та перекази. А також заснував у Снятині міську читальню і хор.
Ґрунтовно освічений, він усіляко сприяв інтелектуальному зростанню й молодої дружини. Й цілковито прийняв її умови – не надто переобтяжуватися хатньою роботою, не робити культу з родинних обов’язків, не народжувати дітей, а натомість присвятити себе служінню своєму народові.
Таке служіння Наталя вбачала зокрема й у боротьбі за жіночі права. У цьому чоловік теж її підтримував.
Це мало б бути довге, щасливе і плідне життя на благо людей. Однак сталося зовсім інакше. Подружня ідилія тривала лише кілька років: у 1882-му Теофіл Кобринський несподівано помер.
У день поховання вона відрізала свої довгі коси й поклала коханому в домовину – на знак вічної вірності. А потім полишила Снятин і повернулася до батьківського дому. Не було меж її тузі й відчаю, без коханого життя здавалося геть порожнім…
Рятівне покликання Кобринської
Аби донька не занедужала з туги, батько відвіз її до Відня – вдихнути вільного європейського духу. Тут Наталя увійшла до товариства українських студентів «Січ», познайомилася з публіцистом, літературознавцем та громадським діячем Остапом Терлецьким, який істотно вплинув на її подальший шлях.
Саме він, оцінивши майстерність та емоційність усних оповідей Наталі, умовив її взятися за перо. І у 1883-му Кобринська пише перше своє оповідання «Пані Шумінська», перейменоване згодом на «Дух часу» – про роздуми багатодітної матері, діти якої не слідують традиціям і звичаям, а обирають власні життєві шляхи.
Рукопис Наталі Кобринської
Оповідання отримало загальне схвалення віденського товариства українців, й успіх надихнув Наталю писати далі.
Наталя остаточно вирішила: її життєва мета – реалізувати ідеї фемінізму через літературні твори. Починання Кобринської привітав Іван Франко: «Чи знаєте Ви, що се Ви написали таку штуку, котрій рівної вся наша література галицька досі не видала?»
Провідною темою творчості Наталі стало становище жінок у суспільстві та шляхи його покращення. Причому йшлося на лише про побут, а й почуття власної гідності. Своїми поглядами Кобринська випереджала навіть тенденції тогочасної Європи – звільнення українки від усталеної жіночої ролі, здобуття нею власного голосу і власних громадянських прав, зокрема на здобуття вищої освіти. Згодом Кобринська доведе, що здатна не лише озвучувати ідеї, а й реалізовувати їх.
Кружок “Союзу українок” на ТернопільщиніФото: Локальна історія
Тож у листопаді 1884 року Наталія Кобринська, за підтримки Ганни Павлик та Людмили Драгоманової, провела у Станиславові, на площі Ринок, 6, установчі збори «Товариства руських женщин» (у значенні – русинських). Там були видатні діячки та діячі того часу, зокрема й Іван Франко. А 8 грудня відбулися перші збори організації, на які до Станиславова приїхали близько сотні жінок із різних міст та сіл – переважно з Галичини. Наталія Кобринська стала першою головою товариства, її заступницею обрали Аделю Желехівську.
Організація планувала видавати часопис, та після того, як її залишила засновниця, більше займалася благодійністю. Наталія Кобринська тим часом вела активну громадську діяльність, зокрема організувала збір підписів за право дівчат навчатися у гімназіях та університетах. А також разом з Оленою Пчілкою заснувала альманах «Перший вінок» – антологію творів, написаних жінками. А згодом відкрила видавництво «Жіноча справа».
Першодрук жіночого альманаху “Перший вінок”
Шукаючи кращих умов для популяризації феміністичних ідей, Кобринська переїжджає до Львова. Тут вона сподівається знайти нових однодумниць, мати можливість видавати більше книжок. На жаль, цього не сталося – львів’янки виявилися не готовими й духовно незрілими до ідей жіночого руху.
Розчарована, Кобринська повертається до Болехова. Останні роки життя Кобринська майже не писала. Розчарування, самотність, постійна тривога віднімали геть усі сили. У 1918 pоці вона підготувала збірку «Воєнні новели», сповнену болю через долю українського народу, розділеного кордонами, втягненого у війни за чужі інтереси… Це бyла її лебедина пісня.
Наталя Кобринська у зрілому віці
«Мені вже серце не болить»
Зима 1920 року вдалася сніжною й морозною. Повертаючись зі Львова до Болехова, Наталя змерзла і в дорозі заразилася тифом. Вражаюче прикрою була її смерть: тяжка хвороба, самотність, люті січневі морози й заметілі, через які до неї по кілька днів ніхто не заходив. Тому й конкретно день смерті невідомий.
Її знайшли мертвою 22 січня, тому й записали цю дату. Велике життя закінчилося так сумно… За труною в день поховання майже ніхто не йшов – було настільки холодно. Будинок спалили через загрозу інфекції. Що саме там згоріло, ніхто не знає. Рукописи, документи, листи?..
Але згоріло не все. Ольга Кобилянська присвятила Наталі Кобринській один із найкращих своїх творів – повість «Людина». Українські письменники Галичини видали збірку творів, присвячених її пам’яті – «Першому українському борцеві за права жінки». А на її могилі зробили напис, як вона заповідала «Мені вже серце не болить» (як боліло за долю українського жіноцтва досі).
Музей Наталі Кобринської у Болехові
Але головне, що українки не підвели й таки рушили тим шляхом, що першою прокладала Кобринська – шляхом вільної свідомої жінки. Спершу Ольга Кобилянська, потім Софія Русова, а потім багато хто, усіх імен і не згадаєш. Тож все було недаремно.
У 1932 році «Товариство українських жінок» увійшло до «Союзу українок», найбільшої на той час жіночої організації Галичини з центром у Львові. У 1934 році організація провела у Станиславові «Конгрес українського жіноцтва».
Конгрес українського жіноцтва у Станиславові, 1934 рікФото: Локальна історія
Конгрес українського жіноцтва у Станиславові, 1934 рікФото: Локальна історія
Там були понад 10000 (!) жінок – і не тільки з заходу України, але й з країн Європи та Північної Америки.
Згодом у 1938 році польська влада заборонила на кілька місяців діяльність «Союзу українок». А у 1939 році його ліквідували совіти. Відновилася організація аж 1989 року у Львові.
Пам’ятаймо ім'я видатної українки Наталії Кобринської, яка зробила чималий внесок у жіночі свободи і можливість займатися улюбленою справою, заробляти власні гроші і право розпоряджатися ними на власний розсуд!
Поділіться цією статтею з друзями, щоб більше людей дізналося про внесок Наталії Кобринської в історію фемінізму.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
