Сьогодні, 3 липня, у Переяславі попрощались зі своїм захисником Олексієм Рибкою. Йому навіки залишилось 33 роки. Провести Героя в останню путь до садиби де він проживав, прийшло багато людей: рідні, друзі, однокласники, побратими, розповідає Переяслав.City.
У війську Олексій прослужив лише пів року, як сказав на прощанні офіцер І відділу Бориспільського РТЦК та СП Володимир Мамітько, на війні життя коротке. «Всі хлопці, хто одягнув військову форму та став на захист України – вже є героями».
Загинув Олексій Рибка 26 червня 2024 року під час виконання завдань унаслідок мінометного обстрілу противником в районі села Північне – на околиці міста Торецьк Бахмуцького району Донецької області. На прощання з Воїном приїхав капелан батальйону, в якому служив Олексій, отець Олег:
– Він був щирий, простий, відвертий і життєрадісний. Мав довіру в колективі. У них взагалі такий колектив був, що горою стояли один за одного, розумієте? По два-три рази повторювати завдання нікому не доводилося – кожен сам знав, що має робити. Напрямок у них дуже-дуже важкий, це стосується як погоди, так і військових умов. Безперервні обстріли, атаки…
Біля родинного будинку захисника стоять сусіди.
– Я знав Олексія з трьох років. Ми разом виросли ось на цій вулиці, – каже друг Андрій. – Він ніколи нічого не боявся. Займався рукопашною боротьбою, навіть здобув медаль на змаганнях. Головна його риса – завжди казати правду та бути чесним, як перед батьками, бабусею так і перед нами – друзями.
Перед своїм останнім своїм боєм він зателефонував усім своїм друзям і попрощався. Немовби знав, що загине… Мене попросив на його похороні нести фото. І тут не обманув! – хлопчина гірко посміхнувся та схилив голову, ховаючи очі, які наповнювалися сльозами.
Трохи поодаль дві дівчини у траурному вбранні – Аня та Іра – представились дівчата:
– Ми з Олексієм дружили з юнацьких років. Він був дуже хорошою позитивною людиною, відкритим до спілкування. Він був позитивчиком, з яким цікаво товаришувати. Ніколи не ображався на розіграші. Ми ходили гуляти в «Молодіжку», «Міленіум» чи навіть просто вечорами бродили переяславським парком. Ми разом провели свою юність…
Відспівували Героя священники ПЦУ разом із батальйонним капеланом у Вознесенському храмі. Під час проповіді отець Софроній зазначив:
– Сьогодні в нашій громадській родині знову велике горе – ми прийшли в оцей храм Воскресіння Христового не на богослужіння чи літургію, а щоб провести в останній путь Воїна Олексія. Чому весь час ми говоримо, що в нашій громаді скорбота, чому ми називаємо себе сім'єю? Тому, що він і такі як він пішли захищати нас – свою родину.
Він зробив свій вибір. Людина характеризується не словами, але вчинками, діянням. відношенням до цього життя. І по тому ми можемо говорити, як людина жила, що робила, і як закінчила своє життя…
Олексій вибрав достойну смерть – смерть на полі бою. І щоб вона не була марною, ми маємо не здаватися, маємо йти вперед, все перетерпіти, маємо бути мотивовані…
У прощальному слові на цвинтарі міський голова Вячеслав Саулко зокрема зауважив:
– Сьогодні ми прощаємося з нашим воїном Олексієм. Вдуматись: 33 роки – це цвіт нашої нації, йому б іще жити та жити. Олексій був особливим воїном – командиром відділення штурмового батальйону. Він був попереду, на нього рівнялися побратими, на його велику силу волі та незламності.
Олексію, тобі вклоняємось та дякуємо за твій подвиг, за твій героїзм, за ту славу, яку ти заробив для нашої громади і вона тобою пишається.
Схиляю голову перед матір'ю, яка виховала такого сина. Ваш син – справжній Герой. Рідна бабуся – ніхто не забуде отой розпач, із яким вона зверталась до всієї громади в церкві, що він загинув за нас із вами. Він віддав найдорожче, своє життя. Олексію вічна тобі пам'ять, твій подвиг буде безсмертний, – сказав міський голова.
Батальйонний капелан отець Олег сумував разом із усіма переяславцями, у прощальному слові зауважив, що не у всіх громадах, куди він їздив проводжати хлопців у останню путь, збиралося так багато людей. У Запоріжжі, на Закарпатті чи на Херсонщині – все менше приходять віддати останню шану Героям. «Хлопці на таке ставлення не заслуговують...» – з гіркотою в голосі промовив капелан.
Він вручив бабусі Олексія батальйонний прапор та його червоний берет штурмовика.
Поховали Героя на Ярмарковому кладовищі з усіма військовими почестями і під спільне виконання Гімну України.
Український поет з когорти «розстріляного відродження» Євген Плужник написав був такі рядки: А він молодий-молодий…
Неголений пух на обличчі.
Ще вчора до школи ходив…
Ще, мабуть, кохати не вивчив
Певною мірою ці слова стосуються й Олексія. Не встиг хлопець навіть одружитися, як мусив стати на захист України і за неї загинув.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
