На щиті до Чопилок Ташанської громади повернувся Воїн Віталій РАК. Віддати шану та провести його в останню дорогу прийшли рідні, близькі, представники влади громади, побратими, військовослужбовці та односельці. Навіки попрощалися з полеглим Героєм сьогодні, 25 серпня, розповідає Переяслав.City.
Захисник народився 4 липня 1976 року в селі Нехайки Драбівського району, у багатодітній сім'ї. Після закінчення школи проходив службу в армії. Потім здобув професію тракториста. У 1996 році створив сім'ю, разом з дружиною виховував двох синів. Мешкав Віталій Рак у селі Чопилках.
Віталій Віталійович не цурався ніякої роботи, допомагав дружині розносити пошту, а згодом і сам працював листоношею, потім – трактористом, слюсарем у місцевому господарстві.
Наприкінці 2022 року Віталія призвали до лав ЗСУ. Служив номером обслуги першого відділення взводу вогневої підтримки.
Загинув 18 серпня 2024 року, виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Неліпівка Бахмуцького району Донецької області.
– Розказують так люди, що десь перестрілка була і руські засіли там у домі. Командир сказав, що нада їх звідти вибить, бо вони вночі можуть усіх перестріляти. Послав туди трьох. Вони будинок закидали спочатку гранатами, а тоді вже думали заходить. Аж звідти руські почали по них стріляти. Так двох ранено, а Віталія нашого убили... Уроди, уроди, як їх земля тілько носить, як носить... – переповідає імовірну історію загибелі Віталія сусідка Любов.
З усмішкою на обличчі, працелюбним, завжди готовим прийти на допомогу – таким його запам'ятають односельці.
– Це людина з великої букви... Ми ж ніколи й не думали, що він загине. Бо ж він такий бистрий, такий проворний був. Майже два роки там протримався.
У відпустку тільки раз приїжджав, місяців дев'ять тому. Така він людина – золота. Таких мало. Ми ж із ним з одного кутка, то він і дзвонив мені, і фотографії пересилав, до останнього общалися з ним.
Ви думаєте, чого ми всі так ридаємо? У жителів Чопилок вирвали серце, коли поцілили кулею у нашого Віталія, – додала пані Любов.
Проводжали Героя на колінах. Багато хто не стримував сліз. Останню путь Віталія від Переяслава до Чопилок люди встелили живими квітами. Спочатку траурний кортеж полеглого солдата зустріли живим коридором біля родинного помешкання.
Панахиду відслужили у Храмі Святого Миколая.
– Блаженна путь, якою ти сьогодні йдеш, душе, бо приготовлене тобі місце упокоєння... – співали святі отці, поки дружина, близькі та односельчани гірко оплакували труну Захисника.
Після виконання "Плине кача" траурна процесія з домовиною Віталія рушила на місцеве кладовище. Тут труну відкрили, аби всі востаннє могли побачити Віталія, а він – увесь люд, який сьогодні зібрав біля себе...
– Віталія у Чопилках називали "швидка допомога", завжди був безвідмовний, підтримував і допомагав кожному, – наголосив Василь Вовчанівський, голова Ташанської громади.
– Перша ротація разом у нас пройшла, і під час другої ми тоже були разом. Як людина, він був надзвичайно доброзичливий. Що вам сказать, брат був дуже, дуже... хороший він був. Скажу одне, відпочивай брате, а ми будемо мстити за тебе, – у прощальному слові мовив побратим Віталія.
Побратими пообіцяли дружині Віталія помститися і вибороти перемогу для українців, а почесна варта вручила прапор України, яким була накрита домовина.
Поховали Воїна на цвинтарі в Чопилках під звуки військового салюту і Державного Гімну.
У Віталія залишилися дружина Наталія і сини – Владислав та Дмитро.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
