Сотні людей – рідні, багато молоді, десятки військовослужбовців Національної Гвардії та Збройних Сил, побратими, сусіди і чужі, – проводжали до місця вічного спочинку Янгола-охоронця України, бойового медика-нацгвардійця Дмитра РУЖАНОВСЬКОГО. Сьогодні, 26 серпня, з полеглим Воїном прощалися під час тривоги, яку оголосили ще вночі, та оплакували під звуки вибухів, бо в області працювали сили ППО. Про Дмитра та чин його похорону, розповідає Переяслав.City.
Ружановський Дмитро Володимирович народився 3 квітня 1992 року в Переяславі. Закінчив ЗОШ №2 (нині – гімназія №2), ступінь бакалавра здобув у переяславському виші, де навчався на факультеті фізичної культури, спорту та здоров’я до 2013 року.
На захист України Дмитро став свідомо. Він знав, куди йде, сам вирішив долучитися до лав Нацгвардії – до бойової частини. Про це розповів т.в.о. заступника командира 4-ї бригади оперативного призначення НГУ «Рубіж» підполковник Євген Волков:
– Наша бригада із самого початку повномасштабного вторгнення виконує бойові завдання у найгарячіших точках: Рубіжне, Воєводівка, Лисичанськ, Попасна, Бахмут, Соледар... Ми нищимо ворога та ворожу техніку, але, на жаль, зазнаємо втрат. Є «на щиті», є безвісти зниклі, є полонені, багато поранених.
Діма розумів свою відповідальність перед Батьківщиною. Він не трусив, не ховався, не тікав. Він добросовісний і як справжній патріот прийшов до нас у частину, розуміючи що частина бойова і виконує бойові завдання на передній лінії фронту, з ризиком для життя… Він це прекрасно розумів, але не злякався.
Служив бойовим медиком 3 взводу оперативного призначення (на бронетранспортерах) 5 батальйону оперативного призначення. Загинув 11 серпня 2024 року, виконуючи бойове завдання в селі Макіївка Сватівського району Луганської області.
Вважався зниклим безвісти, потім був евакуйований з поля бою і 19 серпня упізнаний родиною.
– Добрий, сміливий, з честю виконував свій військовий обов'язок… Побратими казали: «якщо з нами Дімон іде на позиції, ми не боїмось, тому що він в трудну хвилину врятує і допоможе.
11 серпня разом зі своїм підрозділом п'ятої батальйону оперативного призначення він виконував задачі в населеному пункті Макіївка Луганської області. Там хлопцям мали здійснити штурмові дії, відновити втрачені позиції.
О 7 ранку наші хлопці почали штурм кацапів та їхніх позицій. У цей час ворог застосував артилерійський мінометний вогонь, БПЛА. Снаряд від міномету розірвався біля Діми. Він спочатку був безвісти зниклий, бо надіялись, що живий, але потім знайшли його тіло і зрозуміли, що того дня від осколку міни він загинув, – додав Євген Волков.
У Храмі Воскресіння Христового – труна, накрита синьо-жовтим прапором. Люди по черзі підходять та мовчки кладуть квіти на стяг, їх час від часу забирають нацгвардійці, – людей багато, квітів ще більше…
Військові почесної варти Нацгвардії тримають портрет полеглого побратима і прапори. Родина Дмитра оплакує домовину…
Чин відспівування провели дев’ять священнослужителів ПЦУ. Отець Іоан Бобітко у своїй промові:
– Стіни нашого древнього, козацького храму знову зустрічають одного з тих, хто ціною власного життя спиняв ворога, аби тут – на нашій переяславській землі не ступала клята ворожа стопа. У ці великі дні, коли ми, українці, відзначаємо 33 річницю своєї незалежності, під ревіння шахедів і звуки пострілів, ми зібралися, аби вшанувати нашого Дмитра… Стискається серце, немає сліз, бо похорон за похороном, і ми викликали всі сльози…
Прощальна церемонія від храму, під супровід військового оркестру, пройшла центральною площею міста. Труну зустрічали навколішки багато людей і біля храму, і дорогою до музичної школи.
Далі процесія рушила до приготовленого місця упокоєння убієнного Дмитра – на Заальтицьке кладовище.
– Дмитро зробив усе, що повинен і що міг. А ми вже не можемо зробити нічого, – зі сльозами на очах звернувся до присутніх представник 1 відділу Бориспільського РТЦК Олександр Молоткін. – Ми багато про що з тобою мріяли, братику Володимире, але хіба ми могли подумати братику, що будемо стояти тут…
Володимире, ти пішов захищати нас, пішов захищати усіх, захищати і свого сина. Але у нього твій характер, братику… І він теж пішов захищати…
Волонтерка Інна Марченко рідко долучається до церемонії прощання з бійцями, бо для неї це дуже боляче. Сьогодні не змогла не прийти.
– Дімка виріс на моїх очах, він дружив з моїм сином. Це був сонячний хлопець, життєрадісний і відважний не на свої роки.
Владислав Баранов – професійний боксер і до фізичного болю звиклий. Але зараз болить у нього душа, а не тіло. Вони з Дмитром були найкращими друзями, тож сьогодні своїх гірких сліз Влад не стримує.
– Ми з дитинства дружили. Навіть не згадаю вже, як познайомилися. Все життя разом – із самого малечку. Він завжди був надійним товаришем. Йому навіть не треба було нічого говорити, він ніби відчував, що щось трапилося, і був поруч, підтримував, допомагав вирішувати будь-які проблеми. Ми разом у Києві квартиру знімали. Разом крізь життя пройшли.
– Боксом також разом займалися?
– Ні, Діма професійно не боксував. В університеті займався боксом, а далі так, для підтримки форми. На гітарі любив побринькати. Мав багато друзів, був живчиком, у позитивному плані емоційним був. Діма – це людина, яку любили всі.
Прапор України, яким була накрита труна Дмитра і його берет представник Нацгвардії передав мамі Героя. Поховали захисника України на Заальтицькому кладовищі з усіма військовими почестями.
У Дмитра Ружановського залишилися мама Людмила, батько Володимир, дружина Карина і малолітній син Стас.
Мама Героя Людмила Ружановська напередодні болючого прощання на своїй сторінці у фейсбуці виклала щемливе відео про свого сина. На кадрах п’ятихвилинного ролика Дмитро в оточенні всіх, кого любив і з ким товаришував. З відео видно, що він був компанійським хлопцем, мав хороше почуття гумору і не зраджував йому навіть на полі бою…
Під відео близько сотні коментарів. Переяславці у глибокій скорботі разом усією родиною Ружановських:
Оля Боровик: «Божечко… Це неможливо… Людочка, якою ж красивою він був людиною! Яке було дитя… Яке було життя… Стільки в мені зараз болю і жалю, а як же тоді вам… Господи… Тримайся, люба, ти – мама справжнього героя. Але є ще донька, завдяки Дімі, і для неї ти мама теж, назавжди бабуся найкращого хлопчика, який так на нього схожий…Світла і вічна пам’ять надзвичайно сонячному, неймовірному Дімі Ружику (позивний Захисника – "Ружик", – авт.)… Світла та вічна пам’ять, дяка і шана – навіки Герою України… Царство небесне, легких хмаринок в мирному Небесному Війську…»
Ніна Бутник: «Вічна пам'ять Герою! Світла пам'ять про Діму назавжди залишиться в наших серцях. Люда, Володя, ви повинні триматися. Ви повинні допомогти піднятися і стати Людиною маленькому Дмитровичу і жити... ради пам'яті свого сина».
Людмила Пасічник: «Сильний, мужній, красивий, життєрадісний… Дімчику, саме таким ми памʼятатимемо тебе. Царство Душі. Оберігай і надалі своїх рідних, на жаль, уже з небес».
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
