"У свої 30 років він був зрілим і мудрим командиром". У Гланишеві попрощалися із Захисником України, лейтенантом ЗСУ Романом Шаповалом. Жителі Переяславщини з глибоким сумом провели в останній земний шлях полеглого Героя сьогодні, 30 серпня, розповідає Переяслав.City.
Роман народився 28 вересня 1993 року, проживав у Гланишеві. Тут здобув середню освіту, після чого закінчив школу міліції та факультет фінансово-економічної і професійної освіти в переяславському університеті. У мирний час долучався до різних молодіжних ініціатив і як учасник, і як волонтер. У нього було багато друзів.
– Ромка дружив із Сашею Онопрієнком і я з ним познайомилася саме на одному із волонтерських заходів, які організовувала родина Онопрієнків. Відтоді товаришували, – розповіла подруга Юлія. – У 2010 році разом працювали на "Славутич-кемп", я на кухні, а Ромка був вожатим та інструктором. Ромка молодший мене, але це ніколи не відчувалося, бо він завжди спілкувався на рівних, думки в нього завжди дорослі були, і діяв, як дорослий зрілий чоловік.
– На захист кордонів України наш Рома став ще в 2014 році, – наголосив рідний дядько Героя Іван. – Певний час війна для нього була на паузі. А згодом знову взяв зброю до рук.
Він ось недавно побрався з Олею, встигли тільки розписатися. 21 вересня хотіли вінчатися у храмі святого Володимира. Про таїнство вінчання вже було домовлено і призначено час – 14:00. А далі хотіли молоді справити весілля у "Любокраї". Але, бачите, як склалося... Замість вінчання у церкві сьогодні заупокійну службу проводили священники. Молилися за його душу...
Щоб захищати рідну землю, Роман приїхав із-закордону, де був пів року під час перерви у військовій службі, розповіла сестра та друзі полеглого Героя:
Сестра Романа Вікторія: "У 2010 він закінчив школу, у 2012 році пішов у школу міліції, у 2014 – в "Айдар". З 2019-го пів року була перерва і він був у Чехії, а в серпні того ж року знову повернувся до військової справи".
Юля: "Не міг він лишатися за кордоном і з новин дізнаватися, як терзають його Батьківщину вороги".
Олег: "Він був справжнім воїном, недаремно ж тричі — командиром. Повернувся в Україну, щоб зробити все можливе, аби вибороти мир для всіх нас".
Для близьких людей Роман запам’ятається турботливим сином і чоловіком, чесною та справедливою людиною, порядним та мужнім військовиком-командиром.
Заступник командира батальйону: "У нашому батальйоні проходив службу лейтенант Шаповал Роман Миколайович. Я служив із ним в одному підрозділі з 2019 року, знаю його як командира відділення, потім він став командиром зводу, і на жаль, закінчив свій бойовий шлях командиром роти.
Це був офіцер з великої букви, який завжди йшов з людьми, люди йому вірили. Він був принциповий щодо цього – під час усіх штурмів і бойових дій, які ми виконували, він завжди хвилювався перш за все про людей, про збереження життя та здоров'я особового складу.
Підрозділ третій день у глибокій скорботі...".
Побратим: "Він був моїм командиром – найкращим керівником, найкращою людиною, надійним товаришем. Він, здавалося, нічого не боявся. Був рішучим, за нас горою стояв. Його загибель для нас – болюча втрата".
Служив Роман Шаповал командиром механізованої роти механізованого батальйону. Загинув 27 серпня 2024 року внаслідок удару FPV-дрону та артилерійського обстрілу поблизу села Петропавлівки Куп'янського району Харківської області.
Чин похорону
На колінах та схиливши голови в глибокій скорботі, з пошаною та усіма військовими почестями Переяславська громада сьогодні зустріла свого Героя. Військове поховання Романа відбулося в цей же день. Лариса Шаповал до цього ще не бачила свого синочка, як тільки траурний кортеж з його домовиною став наближатися до Храму святого Володимира, убита горем жінка стала благати, щоб відкрили труну.
У церкві домовину відкрили і мамі Героя стало погано, вона спочатку сильно заголосила, а тоді немов оніміла, зблідла і втратила свідомість. Побути з убієнним сином поруч під час відспівування його душі жінка не змогла, медики надали першу допомогу в храмі, привели її до тями і вивели надвір.
Повністю розбиті й спустошені гірким болем і батько воїна Микола Федорович, сестра Вікторія та молода вдова Ольга. Батько відразу схилив голову синові на груди і, обнімаючи ніжно його бездиханне тіло, сидів усю церемонію заупокійної служби. Безутішно плакали всі...
Після храму похоронна процесія відправилася в рідне село Захисника – Гланишів. Дорогою його зустрічали жителі сусідніх сіл на колінах, з прапорами в руках, встеляли його останній шлях живими квітами.
Уже на батьківському подвір'ї мама повернулася до домовини свого синочка: "Ромчик мій, мій золотий... Ти ж обіцяв повернутися... Синочок мій..." – крізь гіркий плач, обіймаючи і цілуючи тіло своєї молодшої дитини, промовляла вона увесь час.
Попрощатися з Романом прийшли рідні, друзі, знайомі, військові, усі хто його знав і не знав особисто. Проводжали Захисника з усіма військовими почестями: у супроводі почесної варти та колони з прапороносцями. Похоронний кортеж і сотні людей в жалобі тягнулися вулицями рідного села Героя до місця його вічного спочинку.
Зі словами скорботи та підтримки до рідних звернулися староста Гланишева Світлана Кондратенко та представник РТЦК Олександр Молоткін:
– Всі ми знаємо його як Ромчика. Нашого рідного Ромчика. Схиляю коліна перед рідним. Дякую воїну за захист, – сказала рідним Світлана Кондратенко, після чого звернулася до всіх воїнів-захисників України. – Благаю вас, дорогі наші захисники, бережіть себе, бережіть для своїх матерів, бо це пережити не можна, розриваються серця...
Олександр Молоткін вручив батьку загиблого Державний Прапор. На честь воїна пролунали залпи військового салюту та Гімн України.
У загиблого Героя залишилися мама Лариса, тато Микола, старша сестра Вікторія, дружина Ольга.
Вічна шана Герою. Нехай світлий спомин про українського Воїна назавжди залишиться в наших серцях та спогадах його рідних, земляків, побратимів.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
