Восени 2024 року переяславська музична школа, яка нині має офіційну назву – мистецька школа імені Павла Сениці – відсвяткує свій 70-річний ювілей. У колишньому приміщенні міськкому партії, де нині навчаються діти, лунатиме чарівна музика, вітання та оплески. Вдячні слухачі викликатимуть музикантів на «біс», вигукуватимуть «браво» талановитим виконавцям та їхнім педагогам. У літописі школи перегорнуть іще одну сторінку її історії. про неї розповідає Переяслав.City.
Музична школа нині іменується як Переяславська школа мистецтв. 2024 р.
Музичну школу відкрили в приміщенні середньої №3
І мабуть, саме у такі хвилини радості хтось із викладачів чи гостей старшого покоління пригадає, що історія музичної школи має багато цікавих фактів, про які вже не всі й пам’ятають, багато не знають узагалі, але їх зберегли архіви – публікації в місцевій районній газеті. Тож давайте здійснимо подорож на 70 років назад, щоб прослідкувати історію виникнення та становлення музичної школи.
Музична школа має і свій музей. Переступаю його поріг й поринаю в чарівний світ спогадів.Ось фото першого її директора Мирона Татура, поряд – заява від 12 лютого 1954 року про його прийняття на посаду директора та педагога по класу баяна.
Директор школи мистецтв Вадим Ноздровський запрошує в музейну кімнату закладу
Перший директор музичної школи Татур Мирон
Копія з книги наказів про призначення першого директора музичної школи Татура М.А.
У газеті «Зоря Комунізму» від 5 травня 1954 року вперше публікують оголошення про набір учнів до музичної школи на 1954-1955 н.р. Навчання у ній тривало сім років. Школа мала три відділи: фортепіанний, скрипковий та народних інструментів (баян, домбра). Музична школа до 1990-х років була у приміщенні колишнього ЖЕКу. Там же з 1930 до 1953 працювала середня школа №3.
Стаття в газеті «Зоря комунізму» за 1956 рік фіксує таке: «Два роки працює семирічна музична школа з музичними відділами скрипка, фортепіано, баян. В ній навчається 56 учнів – діти робітників та службовців міста. В цьому році буде прийнято додатково 30 учнів. Великий потяг у дітей до баяну».
Зоря Комунізму №48, 1954 рік, 5 травня
У 1967 році місцева газета з тією ж назвою друкує таку інформацію: «В 1954 році, коли в місті відкрилася музична школа, в ній був лише один викладач та директор. Зараз працює чудовий колектив із 25 викладачів. Разом із філіалом у Баришівці в ній навчається 235 учнів. Досвідчені педагоги Микола Іванович Виногородський, Юрій Миколайович Дебеляк, Тамара Василівна Панасенко, Олена Панасівна Очерет, Раїса Василівна Кулик віддають багато енергії учням, щоб прищепити любов до музики».
Віртуозне тріо баяністів
Юрій Дебеляк разом із дружиною Валентиною у 1962 році приїхав за направленням працювати до Переслава-Хмельницького, чотири роки викладав у педагогічному училищі музику, а дружина працювала у музичній школі по класу баяна. На запрошення директора Мирона Татури у 1966 році Юрій Дебеляк перейшов викладачем у музичну школу. Про ті роки Юрій Миколайович нині пригадує так:
– Було в нас кілька баянів та фортепіано – усе хорошої якості. Багато сил віддавав, щоб добре зарекомендувати себе. Перші учні запам’яталися назавжди: Субот Валентин, Гуменюк (Тесля) Лідія, Кичак Тамара, Скряга Володя. Дуже здібним учнем був та подавав великі надії Володя Набок. Юра Черненко закінчив Черкаське музичне училище, Олександр Музика – Київську консерваторію. Гуменюк Ліда та Кичак Тамара викладають у музичній школі баян.
Згодом із Володею Проказовим та Андрієм Погасієм (нині покійним) організували тріо баяністів. То була окрема історія. Володя Проказов працював у педучилищі разом із Зіновієм Івановичем Миною, і вони там створили дует баяністів. А в музичній школі такого не було. У 1974 році Проказов перейшов до музичної школи на посаду директора й тоді сказав: «Хлопці-баяністи, давайте організуємо тріо!»
Тріо баяністів: Валентин Проказов, Юрій Дебеляк, Володимир Проказов
Вісник Переяславщини 12 травня 1992 рік
Оскільки він був директором, то на його плечі лягла адміністративно-організаторська функція, а я займався підбором репертуару. Першою нашою композицією був «Козачок» із симфонії невідомого українського автора. Потім до музичної школи прийшов випускник Київської консерваторії Юрій Шкарупін і він став нашим третім баяністом. Юрій мав високий професійний рівень, чудову школу та практику.
Після Шкарупіна з нами потім виступав ще син Проказова – Валентин. Саме він уперше виклав у мережу інтернет виступ нашого тріо баяністів у палаці «Україна». Потім на зміну Валентину прийшов Олег Маркович. Це був останній склад баяністів-віртуозів як виконавського колективу.
«Гусари Гаврилюка»
Ігор Гаврилюк після закінчення навчання у Київському музичному училищі першого вересня 1961 року розпочав вести гурток духової музики у переяславській школі-інтернаті. У 1966 році Мирон Татур запросив Ігоря Івановича на роботу до музичної школи. Той з радістю прийняв запрошення, але гурткової роботи на залишив. Так і працював: у першу половину дня – у музичній школі, а вечорами навчав духової музики учнів інтернату.
Учасники духового оркестру спочатку виступали у шкільній формі, а згодом за рахунок школи-інтернату їм пошили гусарську. До речі, музичні інструменти теж були куплені за кошти школи-інтернату. Учасниками оркестру були учні із 5 по 10 клас, усього 25 осіб. Була підготовча група, де певний час проходило навчання музиканта. Потім він вливався в оркестр, який називали «гусарами Гаврилюка». Жодне свято не відбувалося без виступу «гусарів»: перше та дев’яте травня, восьме березня, свято міста, приїзд гостей до Переяслава тощо.
Духовий оркестр учнів Ігоря Гаврилюка
– Колона школи-інтернату на перше травня була найкрасивішою, – Ігор Іванович Гаврилюк пригадує ті часи. – Учні несли яблуневі гілочки, а попереду йшли ми у гусарській формі. Під час виступів на урочистостях я об’єднував своїх учнів із музичної школи із вихованцями музичного класу при школі-інтернаті. Їх спільний виступ був майстерним та потужним.
Не всі вони, звісно, стали музикантами, та я цього й не домагався. Вчив відчувати музику та її розуміти. Втім багато хто з моїх вихованців на духових інструментах потім грали у військових оркестрах або закінчували музичні училища. Для них духовий оркестр став путівкою у життя.
Дебеляк Ю.М., Дебеляк В.А., Остащенко А.В. (директорка 1967-68 рр.), Головко Л.М., Головко В.О. (директор ДМШ 1959-62 рр.)
Далі буде...
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
