Громада села Велика Каратуль, що на Переяславщині попрощалась зі своїм захисником старшим солдатом Андрієм Погодіним у п'ятницю, 13 вересня. Воїн загинув 6 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу села Михайлівка Покровського району Донецької області. Йому навіки залишилось 34 роки.
Погодін Андрій Юрійович народився 6 червня 1990 року. Останнім часом проживав у Великій Каратулі.
Служив старшим водієм 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 2 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону, був старшим солдатом. Мав позивний "Іспанець".
Майже все село прийшло до церкви віддати шану герою та провести його в останній путь. Люди вишикувались в живий коридор і на колінах зустріли катафалк із тілом героя. Андрій Погодін – сирота, із родичів мав лише меншого брата Олександра. Хлопці родом з Володарки.
На Переяславщину Андрій перебрався років шість тому. Спочатку поселився в Строкові, а потім переїхав до Великої Каратулі. Жив на квартирі:
– Він мене називав тьотя Люба, – розповідає жінка, в хаті якої Андрій мешкав перед військовою службою. – Знаєте вірш про хлопчика Помагая, то оце про Андрія. Він допомагав усім у селі: кому дрова рубав, кому картоплю допомагав копати, кому корову пас, кому сіно косив. Мені, коли я зламала ногу, допомагав повністю по господарству і навіть доїв корову.
У нього було важке життя. Дитина – сирота, та він не озлобився, був щедрий душею... Он подивіться, скільки людей прийшло провести його в останню путь. Поганого слова про хлопця ніхто вам не скаже. Андрій став "нашим" відразу, коли перейшов жити у Велику Каратуль.
Він був майстровитим юнаком. Займався ремонтом будинків. Причому за гроші він не переймався є – заплатите, немає ну то віддасте пізніше, коли з'являться гроші. Зате коли в нього були гроші то він завжди накупить шоколадок, цукерок й усіх пригощав. Окрім солодощів дуже любив сало. Він для нас став справжнім другом. Ми разом із ним святкували всі свята, відзначали й наші і його дні народження. Просто не віриться, що ми його більше не побачимо.
Його товариші Ігор, Саша та Олександр розповіли, що потоваришували відразу, як тільки познайомились з Андрієм, – 5 років тому. Андрій грав за футбольну команду села Велика Каратуль. І саме за його допомоги команда виграла перший кубок пам'яті Бориса Сонька. Нині товариші по футбольній команді зробили останній подарунок Андрію: йому в домовину поклали жовто-блакитного м'яча, бо цю гру він любив.
– В Андрія була мрія назавжди оселитися у Великій Каратулі, – розповідає Олександр.
– І саме через це, коли ми довідались, що Андрій загинув виступили з ініціативою поховати товариша у нашому селі. Керівник господарства ПОА "Україна" Григорій Порало нас підтримав. До війська його призвали майже рік тому. Спочатку він пройшов навчання в Англії. Ми його дуже чекали у відпустку, її він мав отримати після останнього виходу в якому Андрій загинув.
Відспівували героя в храмі Різдва Божої Матері села Велика Каратуль священики ПЦУ. У своїй проповіді отець Віталій зокрема зазначив:
– Сьогодні ми зібрались тут, аби вшанувати пам'ять Героя, який загинув у боротьбі за Україну, захищаючи кожного із нас тут присутніх. І найменше, що ми можемо зробити для нього, для його душі, це вшанувати його пам'ять. Оці запалені свічки, які ми тримаємо в руках, – той символ тепла, світла та любові, з яким ми проводжаємо воїна в останню дорогу.
І хоч Андрій, так би мовити, не з Великої Каратулі, але тут він знаходить своє останнє пристановище. Не буває чужих дітей, не буває чужого горя. Вічна пам'ять, вічна слава загиблому, царство небесне та вічний покій.
Міський голова Вячеслав Саулко висловив слова вдячності полеглому воїну за те, що він до останньої хвилини, до останньої краплини крові захищав Україну:
– Ти повернувся до нас, як справжній Герой. І наша громада завжди буде пам'ятати тебе, Андрію. Ми ніколи не пробачимо ворогу все те, що він скоїв у нашій країні. Слава тобі, Андрію, слава всім нашим збройним силам. Слава Україні! Героям, слава!
Керівник господарства ПОА "Україна" Григорій Порало:
– Ми зібралися на цьому святому місці, щоб провести в останню дорогу шанованого нами Андрія Юрійовича. Юнак не так давно приїхав у село, але маючи такий добрий, дружній характер, він став швидко "своїм". Тут у нього з'явилося багато товаришів, хлопець захищав честь нашого села, граючи за місцеву футбольну команду. І коли путінці напали на нашу незалежну, вільну Україну, Андрій не роздумуючи, пішов захищати Батьківщину.
Не так давно Андрій був у Великій Каратулі у відпустці, ми з ним спілкувалися. Він розказував, де він був, де він навчався. Андрію, ти був справжнім чоловіком, ти став нашим жителем і ми будемо знати та пам'ятати тебе як Героя, нашого Героя. Земля тобі пухом, світла пам'ять про тебе навіки залишиться в наших серцях. Слава Україні! Героям Слава!
– Знову кривавими сльозами картається серце, – розпочав свою промову за доручення Бориспільського РТЦК Олександр Молоткін. – Ми знову стоїмо біля свіжої козацької могили і знову розуміємо, що всі слова втрачають сенс і даються вони надзвичайно важко, тому що ніякими словами не описати те, що сьогодні в останню путь ми проводимо цього справжнього козарлюгу, справжнього українця...
На жаль, доля не була дуже прихильною до нього з молодості, йому випали нелегкі випробування, але він зберіг в собі людину, він не озлобився, він не став злим на увесь світ, він прийняв свою долю, продовжував жити.
Дякуємо тобі, прости нас, що не вберегли та прийми нашу найглибшу вдячність за те, що ти вберіг нас. Будуть світанки, будуть заходи сонця, буде Україна – завдяки тобі й таким, як ти. Твоя душа приєдналась до небесного воїнства, а тіло прийме земля, яка стала для тебе рідною. Слава козаку Андрію! Слава Україні! Героям слава!
Під автоматний салют та Державний Гімн України домовину з тілом героя опустили в могилу.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
