Усі Пристроми і жителі сусідніх сіл сьогодні, 19 вересня, проводжали в останній дорозі земляка, полеглого Героя Олега Радченка. Про Захисника і прощання з ним навіки розповідає Переяслав.City.
"Пристромський козак"
Радченко Олег Вікторович народився 3 січня 1968 року в Пристромах на Переяславщині. Тут закінчив середню школу, тривалий час проживав у батьківській хаті. До служби у війську понад 10 років працював на місцевому підприємстві "Укрпромпостач".
З початку повномасштабного вторгнення служив стрільцем відділення охорони роти охорони Бориспільського РТЦК та СП. Як розповів представник РТЦК, 1 вересня 2024 року Олега Вікторовича відкомандирували у відрядження на Донеччину, де він пробув менше двох тижнів. 13 вересня 2024 року, виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Богоявленка Волноваського району на Донеччині, Олег Радченко загинув.
У рідних пристромах Олега добре знали, хоч він проживав останні шість років у Переяславі. Односельці його назавжди запам'ятають, як справжнього "пристромського козака":
– Олег навчався у місцевій школі, ми з ним не були однокласниками, але разом брали участь у козацьких забавах. Такі тоді Черней Євгеній Васильович проводив. Польова кухня, стрільби, канат тягали... Спритний він був, хороший, добродушний чоловік, – пригадав директор Пристромської гімназії Сергій Кириченко.
– Хороший, порядний "пристрімський козак", толковий хлопець. У морфлоті служив, а далі повернувся село і залишився тут, – ділиться спогадами Юрій Саєнок, староста Пристрім. – Спочатку спеціалістом по воді був, а потім перейшов у газову службу. А близько двадцяти років тому, а то й того більше, влаштувався на бійню в "Укрпромпостач" і працював там. Навіть проживаючи в Переяславі, на роботу їздив сюди. У Переяславі він вдруге одружився. Від першого шлюбу має двох синів і з другою дружиною Оленою в них також синок.
Він ще й зварювальником був толковим, автомобілями займався в молодості. З ним приємно було поспілкуватися — і вислухає, і порадить. Компанійський і комунікабельний був.
"Хотів до сина прийти на свято, але вночі його забрали"
– Він був світлий, веселий, мав дуже багато друзів, кумів, знайомих, усе життя тут – у Пристромах, рахуйте, прожив, його всі знали, ніхто про нього поганого слова не скаже, як треба було, допомагав усім... – крізь розпач і сльози розповідає про полеглого Воїна його дружина Олена Радченко.
– Домовився до малого прийти на свято "Першого дзвоника", але в три години ночі 1 вересня його забрали. І все... Був там 13 днів. Якраз у п'ятницю, 13 вересня, ми зним говорили зранку. Я почула телефоном звуки вистрілів. Він сказав, що треба йти ховатися, бо починається. А потім я дзвонила, а вже ніхто не відповідав. Дзвонила і в суботу, і в неділю... ніхто трубки не брав. А в понеділок до мене прийшли з військкомату із сповіщенням...
Його відрядження мало закінчитися 3 грудня, а 5 грудня у нашого сина день народження. Казав: "Синочок, я встигну приїхати якраз до тебе на іменини". Приїхав... – гірко плаче вдова Героя.
– Сьогодні прийшов попрощатися з сином. Приснився йому. Я зранку буджу Володю, а він каже, що папа снився. Ніби дорога, а по боках дерева, а так поля пшеничні з повним колоссям. Каже: "Папа стояв і ті дядьки, що з фотографії". Він мені прислав фотографію, на якій випуски з його училища були, їх там багато, а він документи тримає на тому фото, – пояснила Олена. – Уві сні він синові нічого не казав, лише поглянув на нього і сів у нашу дев'ятку, а дядьки разом з ним. І поїхали...
Чин похорону
Прощання з Олегом Радченком розпочалося на подвір'ї його родинного помешкання в Переяславі, а далі траурний кортеж рушив у Пристроми – на його малу батьківщину.
Заупокійну службу провели у місцевому храмі святого Архистратига Михаїла.
– Коли ми збираємося всі разом на скорботних цих прощальних службах, у нас якби частина нашого їства відривається. Ми стаємо меншими і біднішими на велику частину, коли вбивають, чужинці одного із наших військових героїв чи мирних мешканців. Велика скорбота і плач. Сьогодні ми знову навіки прощаємося з нашим Захисником, з убієнним рабом Божим Олегом. Знову молимося за те, щоб Господь прийняв його душу в місце світле і дарував йому вічне життя, – промовив священник.
Службу завершили виконанням "Плине кача..."
Після відспівування у храмі процесія рушила до батьківської хати. Там священники провели нетривалу молитву. Затим траурний кортеж попрямував на кладовище.
– Десь там в Америці рахують втрати в Україні під час війни, за якимись методиками лік ведуть. Для них там далеко за океаном – це просто цифри в комп'ютері. А для всіх нас – це кривава сльоза, тому що за кожною цією цифрою наш близький, наш син, наша донька, наші герої, – сказав у прощальному слові від РТЦК Олександр Молоткін.
Прапор, яким була накрита труна, як символ держави, якій служив Воїн Олег Радченко, передали рідним Героя.
У полеглого Воїна залишилися Мама Софія, дружина Олена, троє синів, рідні брат і сестра.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
