Сьогодні українці писали радіодиктант національної єдності. В авторському тексті письменниці Оксани Забужко згадувалося й ім'я української оперної співачки Оксани Петрусенко. А ви знали, яку роль вона зіграла в житті не менш знаменитої художниці Катерини Білокур? Про це в розповіді на Переяслав.City.
І тоді любов’ю Катерини стали квіти
Після чергової шевченкознавчої конференції в Каневі науковці Музею Заповіту Т. Г. Шевченка вирішили започаткувати традицію: за можливості відвідати всі місця в Україні, де колись бував Тарас Шевченко. І в минулі вихідні вирушили до найближчих локацій у Яготині та Березовій Рудці.
У Яготині планували відвідати музей-флігель Тараса Шевченка. На жаль, він був зачинений, але ми потрапили до місцевої картинної галереї. Її відкрили у 1983 році, вона вважається однією з найкращих районних галерей в Україні. Розміщена в двоповерховому кам’яному ризаліті – це залишок колишнього палацу Розумовських-Рєпніних (кін. XVIII – поч. XIX ст.), в оточенні мальовничого парку на березі озера Супій.
У залах галереї представлене українське мистецтво – твори живопису, скульптури, графіки. В експозиції можна побачити полотна знаменитих митців Миколи Глущенка, Тетяни Яблонської, Михайла Дерегуса, Сергія Григор’єва, Сергія Шишка, Івана Їжакевича та інших.
А справжньою окрасою галереї є твори землячки народної художниці України Катерини Білокур. Вона мала незвичайну долю: народилася на межі століть, маючи потужний, рідкісний талант, реалізовувала його там, де це було не те що складно – практично неможливо.
Катерина народилася 7 грудня 1900 року у селі Богданівка поблизу Яготина, тоді це був Пирятинський повіт Полтавської губернії, а нині Київської області. Писати й читати навчилася самотужки. Без документу про закінчення школи не змогла вступити й до художнього технікуму. «На цьому моя освіта початкова, середня й вища закінчилася», – згадувала художниця.
Не маючи коштів на фарби та пензлі, виготовляла їх сама з рослин та хутра, не маючи спеціальної художньої освіти, а тільки дивовижний талант і наполегливість, навчалася у природи. Самостійно опановувала техніку живопису. Водночас із малюванням керувала драматичним гуртком у сільському клубі, виступала на сцені.
Катерина Білокур
Батьки ж дорікали Катерині за малювання, що з таким заняттям її ніхто заміж не візьме. Вона згадувала: «В будні мені малювати заборонялось, а лише в неділю, після обіду, як уже все впораю, тоді хоч іди до дівчат гуляти, хоч читай, хоч головою своєю неспокійною об пень бийся, аби щоб на вечір поратись прийшла. Намалювала якось малюнок, а його зірвали, скрутили і кинули в піч, а мене трохи поляскали, а здорово і не били чогось. І кажуть: що ти, скаженюка, робиш? Та не дай Бог, чужі люди тебе побачать на такому вчинку? То тебе ж ніякий біс і сватати не буде!».
Так і сталося. Катерина закохувалася, зустрічалася з хлопцями, мріяла про родинне щастя, але з єдиною умовою: майбутній чоловік не повинен забороняти їй малювати. Однак це виявлялося неприйнятним не лише для батьків, а й для женихів, навіть тих, хто справді палко кохав дівчину.
І її любов`ю стали квіти, пишність та витонченість яких вона втілювала на своїх полотнах усе життя у різноманітних варіаціях – розкішні жоржини, півонії, троянди… У листах Катерина писала, що квіти розмовляли з нею, просили малювати: «Хто ж нас тоді буде малювати, як ти покинеш?». То я все на світі забуду та й знов малюю квіти».
"Оксано, Оксано, я чую твій голос..."
Художниці виповнилося 38 років. Вона невпинно творила красу, але всі навколо залишалися байдужими, траплялися і ворожість, і навіть презирство. Катерина зверталася до багатьох установ Полтави та району з проханням допомогти, звернути увагу на її творчість, але нікого її картини не зацікавили. Для неї, однієї з найталановитіших художниць не лише України, а й світу, мистецький світ залишався зачиненим.
Катерина Білокур "Богданівські яблука"
І одного разу в житті Катерини Білокур трапилося справжнісіньке диво.
У хаті двоюрідної сестри, яка мешкала в сусідньому селі, Катерина Білокур по радіо почула українську народну пісню «Чи я в лузі не калина була?» у виконанні оперної співачки Оксани Петрусенко. Ця пісня, цей неймовірний голос перевернули її душу.
І Катерина вирішила написати співачці листа, розповісти про себе, свою мрію, свою долю. А до листа додала кілька малюнків і шматочок домотканого полотна з зображенням калинової гілки як своєрідну ілюстрацію до пісні. Адреси, звісно, не знала, тому на конверті написала просто: «Київ, академічний театр, Оксані Петрусенко».
Катерина Білокур
На щастя, лист знайшов свого адресата. Оксана Петрусенко, прочитавши драматичну сповідь художниці-самоучки, була щиро схвильована, вражена її неабияким талантом, і вирішила допомогти. Порадившись зі своїми друзями Василем Касіяном та Павлом Тичиною, звернулася до Центрального будинку народної творчості в Києві. А звідти вже надійшла рекомендація до Полтави: знайти Катерину Білокур і подивитися її картини.
Після того до Білокур приїхала комісія. Нарешті творчість Катерини оцінили і почався її успішний поступ у велике мистецтво. У 1940-1941 роках організували персональну виставку художниці спочатку в Полтаві, де виставили 11 її картин, а потім і в Києві. Тоді уперше в житті вона залишила рідне село, побувала в Києві та Москві.
Оксана Петрусенко і Катерина Білокур в житті так і не зустрілися – причиною стала раптова смерть ще зовсім молодої співачки 15 липня 1940 року, майже одразу після народження другого сина. Лікарі діагностували інфаркт — несподівано відірвався тромб. Однак існує версія, що її отруїли за наказом ревнивої дружини одного з радянських генералів.
На жаль, не знайшлося жодних слідів того доленосного листа ні в архіві співачки, ні в архіві художниці – все згинуло в роки війни. І навіть історія його написання ніколи не згадувалася у спогадах та листах мисткині. Але коли Катерина Білокур приїжджала до Києва, то нишком від усіх ішла на Байкове кладовище до могили Оксани Петрусенко, низько вклонялася, довго сиділа поруч, про щось розповідала…
Співачка Оксана Петрусенко
«... Мали художницю такого рівня...»
У 1954 році в Парижі на міжнародній виставці демонструються картини української мисткині. подивитися «Цар-колос», «Берізка» і «Колгоспне поле» шикувалися черги. Ці роботи спонукали Пабло Пікассо вигукнути: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!». До слова, її картини, що експонувалися в Луврі, так і не повернулися додому — там вони таємничим чином зникли й досі вважаються втраченими.
Катерина Білокур "Квіти за тином". 1935 р.
Серед культурно-мистецької еліти в Катерини Білокур з’явилося багато друзів, але найбільше вона пишалася знайомством з Павлом Тичиною та його дружиною Лідією. Лідія Тичина цікаво описала характер стосунків двох непересічних особистостей – художниці і поета:
«У житті Катерина Білокур була винятково скромною, навіть сором’язливою… А Павло Григорович лише спостерігав за Катериною Василівною та жадібно ловив кожне скупе її слово, яке вона із зусиллям видобувала з себе. Чи не загадка природи таланту? Така обережна на фразу навіть у дружнім колі, вона була натхненним поетом у листах! Де й бралися в неї такі розумні думки, вирази, сентенції! Коштовним самородком була Катерина Білокур. Таку ми її з Павлом Григоровичем і любили».
Павло Тичина підтримував Катерину, але був закоханий в Оксану
У 1956 році Катерині Білокур присвоїли звання народної художниці України. Втім писати портрет Сталіна вона категорично відмовилася, як не вмовляло її сільське начальство, і потім вона згадувала у листуванні, як у селі були нею незадоволені. Померла художниця 10 червня 1961 року від раку шлунку на операційному столі. А в 1977 році у її рідному селі Богданівка відкрили меморіальний музей Катерини Білокур та встановили пам’ятник.
У картинній галереї Яготина зберігаються роботи Катерини Білокур – квіти, птахи, які нагадують навіть не малюнок, а вишивку на полотні. Тло часто синє чи чорне. Їй робили свого часу зауваження – не писати на темному тлі, але вона нікого не слухала. І слава Богу, кажуть художники.
Є невеличкий стенд і з особистими речами майстрині: фарби, саморобні пензлики та «сировина» для їх виготовлення – хутро, пір’їнки, навіть крильця метеликів… Цікаво, що навіть пізніше, вже маючи всесвітнє визнання і доступ до кращих матеріалів, Катерина Білокур продовжувала виготовляти пензлики власноруч.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
