Жителям Шевченкового Ташанської громади ще не доводилося зустрічати з війни Захисника «на щиті». 27 листопада для місцевих мешканців – найчорніший день від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну. Сьогодні все село в останній земній дорозі вперше проводжало полеглого військовослужбовця Збройних сил України – свого односельця, солдата Олександра Тупика. Про Героя та прощання з ним розповідає Переяслав.City.
ТУПИК Олександр Васильович народився 14 серпня 1986 року.
Як розповів Віктор Литун, староста Виповзького старостинського округу, Олександр народився і проживав у селі Шевченкове, навчався у Ташанській школі:
– Старший брат його Сергій — теж військовослужбовець ЗСУ, захищає нас від ворога. Мати хлопців померла, батько з літа перебуває у Ташанському соціальному закладі. Олександра мобілізували, а його батько в такому стані, що потребує догляду, от тому він зараз у цьому закладі. Саша міг оформити опікунство і не йти на фронт, але все ж став на захист України.
– Така біда… Таке горе велике... – плаче сусідка Марфа Макаренко. – Мати торік померла, брат на війні. Сашина дочка Аня сьогодні приїхала — від першого шлюбу його дитя… Він спілкувався з нею, хоч і не жили разом. Це в нашому селі перший такий страшний похорон. До цього ми ще не стрічали наших соколиків неживими. Коли ж та війна вже скінчиться, коли перестануть гинути молоді? Їм ще жити і жити...
Односельці розповіли, що Сергія командування відпустило на похорон до брата, але він ще в дорозі.
– На похорон не встигне, вже прийде до Сашиної могилки. Сам Сергій теж воює, недавно був тяжко поранений, – розповіла знайома загиблого.
Олександр ніби відчував, що загине. Як пригадують односельці, він прощався з багатьма так, як уже ніколи їх не побачить. А ще, розповіли сусіди Олександра, що незадовго до від’їзду на службу, він своїм близьким повідомив де лежать гроші.
– Як ішов на війну, то знав, що не повернеться живим. Прощався і казав: «Не повернуся додому, загину…» Відчував, мабуть... Повідомив кому треба, де гроші заховав. Казав, що назбирав собі на похорон. Ой, як шкода. Приїхали і забрали хлопця. А він таким майстровитим був, непоганим чоловіком. Працював трактористом у господарстві «Строкова-Агро», – додала Марфа Микитівна.
Олександр Тупик служив стрільцем-санітаром 1 механізованого відділення 2 механізованого взводу 1 механізованої роти.
З 10 листопада 2024 року вважався зниклим безвісти, але 22 листопада надійшло сповіщення про загибель Олександра Тупика під час виконання бойового завдання поблизу села Миколаєво-Дар'їно Курської області (російська федерація) у день його зникнення.
Чин похорону
Відспівували Олександра у храмі Воскресіння Христового в Переяславі.
– Шевченко казав: «Свою країну любіть. Любіть її во время люте і в тяжку трудную минуту. За неї Господа моліть». Сьогодні ті люті часи, про які говорив великий український пророк. Коли лягають кращі із кращих, ми можемо сказати знову і знову словами Шевченка: «Смійся, лютий враже! Та не дуже, бо все гине – Слава не поляже; Не поляже, а розкаже, Що діялось в світі, Чия правда, чия кривда», – промовив отець Іоан, висловлюючи співчуття рідним і близьким полеглого Захисника Олександра.
Далі траурний кортеж із тілом Олександра попрямував до його малої Батьківщини. Останню земну дорогу Воїна жителі сіл Ташанської громади встелили квітами. Люди на колінах зустрічали Героя-земляка у Малій Каратулі, Виповзках і в рідному Шевченковому.
Захисник України сьогодні востаннє побував на батьківському подвір'ї – тут священники провели короткий молебінь. Після цього, траурна процесія рушила до приготованого Олександру місця вічного спочинку.
– Взяти зброю до рук у такий важкий для країни час, це прояв мужності та героїзму. Пробач нас, Олександре, що не вберегли тебе від загибелі. Вічна пам'ять тобі та всім полеглим героям. Слава Україні, – від усієї громади висловила співчуття рідним Героя Людмила Білоус, секретар Ташанської сільської ради.
– Важкий для нас усіх сьогоднішній день. Сьогодні ми проводжаємо в останню дорогу Олександра. Він довго працював на підприємстві «Строкова-Агро». Завжди сумлінно виконував усі завдання, з повагою відносився до товаришів. Але так склалося, що пішов воювати. Щоб ми могли вільно працювати, ростити хліб, виховувати дітей… – зазначив у прощальному слові Володимир Ярема, керівник ПП «Строкова-Агро».
– Кажуть, що воїнами і героями не народжуються. І це правда. У великих і невеликих містах, у селах народжуються звичайні люди, які хочуть жити. Будують плани, мріють про щастя, шукають це щастя, хто як може. Живуть…
Але приходить чорна година випробувань, коли на рідну землю суне нелюдський ворог, який не бачить нам, українцям, місця на цій землі. І звичайні люди, такі, як Олександр, встають і йдуть. Ідуть і ставлять своє слабке людське серце на заваді ворогам. Так, воїнами і героями не народжуються, але наші звичайні люди такими стають, – від І відділу Бориспільського РТЦК та СП та від імені всіх побратимів Героя звернувся до присутніх Олександр Молоткін.
Після військового салюту Олександр Молоткін вручив державний прапор, яким була покрита домовина, батьку Захисника. Поховали полеглого Воїна Олександра Тупика під супровід Державного гімну, з усіма військовими почестями на місцевому кладовищі поруч із могилою мами.
Тепер на цвинтарі у Шевченковому майорить жовто-блакитний стяг. Він тут єдиний.
У Захисника України залишилися батько Василь, брат Сергій та дочка Анна.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
