Сьогодні, 9 лютого, минають перші роковини світлої пам'яті Героя Переяславщини Юрія ДЯЧЕНКА, який загинув на війні з російським окупантом за Україну і нашу свободу та незалежність. У цей день ми маємо з честю й гідністю вшанувати його пам'ять, подякувати рідним за мужнього Захисника. Бо він заради нас пожертвував найдорожчим. Переяслав.Сity з пошаною і вдячністю згадує Героя.
ДЯЧЕНКО Юрій Григорович народився 15 лютого 1986 року. Загинув 9 лютого 2024 року поблизу селища Синьківка Куп'янського району на Харківщині внаслідок артилерійського обстрілу позицій. Це було осколкове поранення в голову – його життя обірвалося миттєво.
Він міг би ще багато років бути хорошим чоловіком дружині і батьком своїм дітям. Він міг би збудувати свій дім і лагодити власний автомобіль, він міг би їздити на вихідні до Дніпра чи в ліс, із кумами та друзями влаштовувати вихідні посиденьки... Він міг би ще багато чого зробити і прожити своє довге і щасливе життя…
Та на Україну напала русня, розпочала жорстоку війну на знищення нашого народу і Юрій Дяченко пішов захищати Україну. І навіки лишився 37-річним.
Рік тому 18 лютого повернувся додому на щиті. Тіло загиблого Героя на рідну землю привезли його два побратими. Хоронили воїна в закритій домовині.
– У той день, 9 лютого, ворог обстріляв їхню позицію. І наступні дні щільно все накривав вогнем, всуціль. Забрати тіло зразу було неможливо. Це треба було спланувати операцію з евакуації загиблих. Нам допомогли хлопці з суміжного підрозділу через кілька днів вивезти тіло, – розповів 39-річний Євген, заступник командира роти, в якій служив Юрій Дяченко.
– Юра – справжній патріот, він захисник своєї Батьківщини і вірний друг, був прикладом для всіх, – добирає правильні слова офіцер. – Він був оператором-радіотелефоністом взводу спостереження розвідувальної роти військової частини А 4784. Я прийшов, коли він уже служив, ми з травня разом. Юра ходив на завдання на спостережні пости, коли вимагала ситуація, то виходив безпосередньо і на бойові позиції у складі групи, виконував різні бойові завдання.
Військовий з Переяслав на позивний «Шериф» розповів, що псевдо хлопці собі придумують нашвидкуруч. От Юрій просто змінив одну букву в імені – ЮТА.
– За час служби в нас були різні ситуації. І він вивозив хлопців, і я його возив. Юра дуже добре розбирався в техніці, в зброї. Він як механік машини знав, міг зробити любу. Він усе вмів…
– Юра у нас працював до мобілізації, ось тут неподалік – на автомийці. Шість років робив, то я добре його знала, – крізь сльози розповідає Надія Петрівна. – Юра дуже відповідальним був, свою роботу гарно знав і виконував. Якщо був час, то міг і на шиномонтажі допомогти, колесо збортувати, був безвідмовним – він усе вмів. А хазяйновитий який! Старався, щоб і дома були різні інструменти, знаєте, як ото чоловіки люблять те різне знаряддя… Дуже хороший був. Для нас це така трагедія…
Юра призивався в кінці січня, сказав нам, що проходить медогляд. Ну він ішов з таким настроєм бойовим, щоб перемогти ворога і повернутися. Він нам так і сказав: «Я повернуся!». Йому ось 15 лютого було б 38 років...
Поховали Юрія Дяченка на цвинтарі в селі Харківці, звідки він родом. І місце для вічного спочинку йому відвели поряд із маминою могилою.
На прощання з земляком прийшли не тільки жителі маленького села Харківці, а й із сусідніх сіл, з міста, принесли багато квітів, було багато сліз і болю. Траурний кортеж зустрічали люди живим коридором на колінах від в'їзду в село і до цвинтаря.
У Юрія Дяченка залишилася дружина, сестра, куми та друзі.
Вічна шана і слава ГЕРОЮ НАЗАВЖДИ!
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
