Ольга Косач з роду Драгоманових, відома як Олена Пчілка, часто згадується лише як мати Лесі Українки. Проте вона була яскравою та незалежною особистістю, що по справедливості донька не мала б її затьмарити. Її світлина, особливо в традиційному волинському строї, стала національним символом. На жаль, Олена Пчілка досі не здобула належного їй статусу в історії української культури, хоча вже сама її біографія якраз і являла собою ту багату й героїчну історію. Про Велику Матір – Олену Пчілку (Ольгу Петрівну Косач – розповідає Переяслав.City.
Шляхетна панянка з козацького роду
Народилася Ольга 1849 року в Гадячі на Полтавщині в заможній родині. Батько, дрібнопомісний дворянин, здобув юридичну освіту в Петербурзі, а повернувшись додому в Гадяч, мав приватну юридичну практику, цікавився літературою й етнографією, друкував у столичних альманахах власні вірші й переклади Ламартіна і Шатобріана. Мати була дочкою повітового поміщика, принесла за собою великий посаг, загалом родина мала 340 десятин землі (понад 340 га), сад, пасіку. В сім’ї росло три сини й три дочки.
Олена Пчілка у ~17 років, 1865 рік
Ольга здобула початкову домашню освіту, далі у 1866 році закінчила київський «Зразковий пансіон шляхетних дівиць». Усі дослідники одностайні в тому, що любов до літератури, української пісні, звичаїв та обрядів їй прищепили батьки.
У Києві під впливом старшого брата, Михайла Драгоманова, ввійшла до об’єднання ліберальної інтелігенції "Громада", де й познайомилася з майбутнім чоловіком, молодим адвокатом Петром Косачем. По заміжжі 19-річною переїхала у Звягель (Новоград-Волинський). Там місцеві й почали Ольгу звати Оленою, а "пчілкою" за непосидючість називав чоловік — так народився відомий псевдонім.
Замість власноруч гаптувати шовком і золотом гори подушок у затишній альтані, як більшість новоспечених дружин, кинулася збирати по селах зразки народних вишивок. Її книжка «Український народний орнамент»: 298 зразків вишивок, 31 таблиця візерунків, 23 візерунки для писанок, яка побачила світ у 1876, являла собою таку ґрунтовну безпрецедентну працю, містила настільки багатий і систематизований матеріал, що принесла Олені Пчілці славу найпершого знавця української вишивки.
Олена Пчілка (Драгоманова) у ~20 років, 1867 рік
Родина й феноменальні діти Олени Пчілки
У розмові про Олену Пчілку не можна не згадати про її дітей, адже усі шестеро з них отримали чудову освіту й стали видатними діячами та діячками в різних галузях.
Первістком подружжя Косачів був син Михайло, згодом народилася донька Лариса, яка стане всесвітньо відомою як Леся Українка, потім — Ольга, Оксана, Микола й Ізидора.
Виховання своїх шістьох дітей Ольга Петрівна просто не могла довірити тодішній офіційній школі, надто вона була зрусифікована. Мала на меті оточити дітей «такими обставинами, щоб українська мова була їм найближчою». Тому разом з чоловіком навчали малечу вдома, наймали приватних викладачів.
Діти Олени Пчілки і Петра Косача. Зліва: Михайло і Лариса (Леся Українка) в дитинстві й дорослому віці. Справа: дорослі Ольга, Оксана, Микола і Ізидора
«Ох, та всіх нас ненатурально пригнітили «с детства!..», – напише згодом Леся Українка про ті педагогічні експерименти й навіть кинеться рятувати менших братів і сестер від материного виховання, впроваджуваного в життя з воістину «державним» розмахом. Узагалі стосунки з матір’ю для Лесі Українки були одним з центральних і найдраматичніших сюжетів у творчості.
Олена Пчілка була першою українкою, чий чоловік пішов у декретну відпустку. Після народження Лесі вона погано почувалася і лікарі порадили їй відпочинок на курорті, куди вона й поїхала, залишивши немовля на чоловіка. Петро Косач спеціально для цього взяв відпустку на службі.
Олена Пчілка, Київ, 1880-ті рр.
Леся боялася матері. Боронилася, як могла, від її всеохопного, невсипущого, та й – що вже казати – майже всуціль успішного впливу. Леся називала матір «королевою-матір’ю», «Її величністю» – хіба глухий тут не вчує ноток іронії.
Сама ж Олена Пчілка була про все іншої думки: «Так, я настояща Ніобея. Которе доростає – погибає. … Леся терпить, тобто мовчить і думає, що я не бачу її мук всякого рода, що я навіть не чую, а єї стан фізичний лучче бачу, ніж вона сама. Вона, може, ще трохи надіється на вилічення, а я не надіюсь ні крихти…»
Педагогічні принципи Олени Пчілки, закладені у твори, цілком годяться і для виховання сучасних дітей: шляхетність, національна свідомість, пристойна освіта, вільне від забобонів мислення – чим не сьогоднішні європейські стандарти?
Олена Пчілка і Петро Косачі з дітьми Оксаною, Ісидорою, Миколою в луцькому помешканні, 1890 рік
Творчість Олени Пчілки так чи інакше формувала певну ціннісну систему для наступного покоління – у соціологічному, мистецькому, а насамперед у національному розумінні. Якщо прив’язати це навіть до одного лише імені Лесі Українки, то вже буде аж задосить для розуміння впливу Олени Пчілки на українську культуру й педагогіку. Але вплив насправді був набагато серйознішим.
Донька Михайла Старицького, письменниця і громадський діяч Людмила Старицька-Черняхівська згадувала якось, що разом із Косачами й Лисенками у Києві вони «були першими українськими дітьми». Тобто саме Олена Пчілка (така начебто народниця-перенародниця, застаріла та наскрізь повчальна) сприяла формуванню кількох українських модерністів із непровінційною європейською ментальністю. Олена Пчілка була справжньою українською націоналісткою – послідовною й непримиренною.
Олена Пчілка з Людмилою Старицькою-Черняхівською та її донькою Веронікою, 1927 рік.
Давні візерунки, нові слова, дещиця фемінізму
Переламним став 1876 рік: Емським указом заборонені були друк і завезення українських книжок, переклади, вистави й викладання в школі українською. Ольгу наче штрикнуло: в ролі матері їй було вже затісно. Вона взялася за переклад класики. Легко перекладала українською з німецької, данської, французької, польської, російської, вигадувала неологізми: завдяки Олені Пчілці, наприклад, маємо прикметники "палкий" і "променистий".
У віці 30+ Олена Пчілка стала відома як поетка, а в 37 вже мала першу збірку "Думки-мережанки". Тоді ж долучилася до жіночого руху. Написала феміністичні повісті "Юдіта", "Козачка Олена", "Діброва", де вивела образи освічених патріоток, а вінцем стала повість "Товаришки" — про студенток Цюрихського університету, яка вийшла 1887 року в альманасі "Перший вінок" у Станіславі.
Олена Пчілка, 1870-ті роки
Дмитро Донцов справедливо вважав її світлим винятком серед інших тогочасних інтелігентів, чиї «скалічені душі, замотеличені дурманом чужої думки і чужої столиці, боялися виступити за рідну націю і культуру». Сергій Єфремов зауважував, що не хто інший, а саме Олена Пчілка вперше (!) «категорично й рубом поставила питання, даючи на його відповідь не тільки теоретично, а й практично — своїми працями». Власне, Олена Пчілка у своїй педагогічній, літературній і громадській діяльності (притомніше звучатиме – боротьбі) намагалася витворити новий світогляд, зрощений на національній ідеї.
Наприкінці 1890-х родина перебралася до Києва. Тут Олена Пчілка очолила літвідділ "Київського літературно-артистичного товариства".
Зліва направо (перший ряд): Лідія Шишманова (з дому Драгоманова), Олександра Драгоманова, Оксана Драгоманова, Олена Пчілка; (другий ряд): Дмитро (Дімітр) Шишманов, Ізидора і Оксана Косачі, Аріадна Драгоманова. Гадяч, 1897 р.
Українською мовою проти царату й чекістів
Початок ХХ століття приніс Олені Пчілці втрати: 1903 року помер син Михайло, 1909 – смерть чоловіка, 1913 – відійшла Леся Українка. Однак письменниця не полишає ні пера, ні громадської роботи.
ЇЇ відданість промоції українського була така потужна, що 30 серпня 1903 року на відкритті пам’ятника Іванові Котляревському в Полтаві письменниця попри царську заборону принципово виступає українською мовою — єдина з представників підросійської України.
Згодом у складі української делегації Олена Пчілка відправилася до Санкт-Петербурга, де безрезультатно домагалася скасування заборони на україномовний друк і шкільництво.
1906 року вона організовує й самотужки видає часопис "Рідний край" (1906-1914), а за два роки — ще й додаток до нього, журнал для дітей "Молода Україна" (саме з нього малеча дізнавалася про Гулівера, Кицьку, яка гуляла де собі знала, та Скруджа),«Газети Гадяцького земства» (1917-1919).
Як згадував Максим Славинський, одного разу Максим Антонович із Санкт-Петербургу намагався привітати Олену з літературним ювілеєм телеграмою на українській мові. Телеграфіст категорично відмовлявся, а коли прийшов директор відділення і дізнався про адресата, то дозволив зробити виняток: «вона навіть на прийомі у генерал-губернатора, де ми познайомилися, зі мною спілкувалася виключно українською».
Олена Пчілка, 1910-ті
У 1920 році на урочистостях до дня народження Шевченка Олена Пчілка вийшла на сцену й обгорнула бюст Кобзаря жовто-блакитним прапором. Комісар Крамаренко зірвав прапор і кинув його на землю. Олена Пчілка підняла прапор і голосно крикнула «Ганьба Крамаренкові!», за нею ці слова скандував увесь зал.
За це 71-річна Олена Пчілка потрапила до в'язниці: під вартою два конвоїри показово провели її через усю базарну площу до будинку Ревкому. На сигнал негайно прибули співробітники ОГЧК, але у справу втрутився військовий комісар, який був колишнім боротьбістом, і посприяв звільненню письменниці.
За кілька місяців виступила на конференції з критикою дій окупаційної влади — і тоді ж була заарештована чекістами. Будинок в Гадячі і всі особисті речі 70-річної жінки, від сімейних фото до одягу, націоналізували. Олена Пчілка мусила перебратися до меншої дочки в Могилів-Подільський, де перебувала до 1924 року, а відтоді до смерті жила в Києві. Там працювала в комісіях Всеукраїнської академії наук , із 1925-го стала її членкинею-кореспонденткою.
В ці роки найбільше часу вона присвячує етнографічним розвідкам: 1927 року виходить п'яте й останнє прижиттєве видання альбому "Українські узори", а 1930-го, перед самою її смертю, — збірка оповідань з автобіографією. До останнього вбиралась у національні строї та спілкувалася виключно українською мовою.
Олена Плічка
Смерть Олени Пчілки
Коли у 1929 році розпочалися сталінські репресії, Олені Пчілці було вже вісімдесят. Одного дня до неї в двері постукали співробітники ГПУ. На той час жінка вже не могла підвестися з ліжка. Вони шукали чогось у кімнаті, але не знайшли:
— Адєвайтєсь, пайдьом с намі!
— Я сама не можу йти. Я тепер ходжу, тільки як мене підтримують.
Ґебіст пішов дзвонити до вищого начальства:
— Старуха бальная і нє ходіт. Што дєлать с арєстованнай?
Прийшов наказ: «Может аставацца».
Вона зосталася ненадовго. Померла Олена Пчілка в Києві 4 жовтня 1930-го. Її поховали на Байковому кладовищі поруч із чоловіком, донькою Лесею та сином Михайлом. До останнього подиху письменниця була небезпекою для радянської системи.
Похорон був малолюдний: більшість інтелігенції остерігалася переслідувань — щоправда, багато науковців на той час уже опинилися за ґратами, на засланні або в еміграції.
Мати Лесі Українки? Мати українського націоналізму? Олена Пчілка залишила нащадкам українську націю геть в іншому вигляді, аніж прийняла. Цінуйте....!
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
