"Віримо, що колись звільнять від окупантів позиції біля міста Часів Яр, тіло тата заберуть з поля бою і ми зможемо гідно попрощатися з ним". Сьогодні, 21 березня, минають перші роковини від дня загибелі Василя РУБАНА з Улянівки. Рідні, друзі, побратими, односельці, жителі сусідніх сіл, адміністрація Ташанської громади – усі зібралися, щоб вшанувати і увіковічнити пам'ять воїна. На Алеї в центрі Улянівки відкрили меморіальну дошку Героя, розповідає Переяслав.City з місця події.
"Територія окупована і тіла полеглих досі там"
Рубан Василь Васильович народився 6 липня 1970 року. 1 червня 2022 року був призваний до лав ЗСУ Хмельницьким РТЦК та СП. Служив стрільцем-зенітником зенітно-ракетного взводу механізованого батальйону в 67 ОМБр. Мав позивний "Рубін".
21 березня 2024 року Василь Рубан зник безвісти під час виконання бойового завдання поблизу міста Часів Яр на Донеччині. У 2025 році рішенням Шевченківського районного суду воїн визнаний загиблим.
Рідні вже отримали свідоцтво про смерть, але офіційного сповіщення про загибель Василя Рубана з РТЦК немає. Поки не заберуть тіло з поля бою і не проведуть ДНК-експертизу, швидше за все, такого документа не буде. Про це розповіли нашому виданню в Улянівському старостаті. Підтвердили інформацію і рідні воїна.
– Ми знаємо, що тато загинув, – з болем каже Леся, донька Василя Рубана. – Нам майже відразу про це сказали. На полі бою йому відрізало кінцівки, він сам собі наклав турнікети, побратими перетягнули тата подалі від лінії вогню, але це не врятувало йому життя... Ми знаємо, де це сталося, але територія окупована і тіла полеглих досі там. Віримо, що колись звільнять від окупантів позиції біля міста Часів Яр, тіло тата заберуть з поля бою і ми зможемо гідно попрощатися з ним.
Власне, через це, – додала донька, – вона ініціювала процедуру визнання свого тата загиблим через суд.
– Нам сказали, що саме так це робиться, порадили звернутися до адвоката і визнати тата загиблим у судовому порядку. Я так і вчинила.
Василь Рубан
"Тепер буде куди принести квіти"
У центрі села Улянівка Ташанської громади це вже друга меморіальна дошка, встановлена на честь полеглого захисника України. 15 листопада 2023 року таку відкрили Герою Андрію Зражевському.
– Андрію Зражевському пам'ятну стелу відкривали у перші роковини від дня його загибелі. Сьогодні – роковини загибелі Василя Рубана. Відкриття меморіальної дошки ініціював старостат, керівництво Ташанської громади підтримало. Кошти виділили з бюджету громади, – прокоментував староста Улянівського старостинського округу Сергій Калініченко.
На відкриття меморіальної дошки Василю Рубану прийшло чи не все село, а ще приїхало багато побратимів "Рубіна".
"Похорону ще не було. Попрощатися з Васьою не можемо...", "Чи дочекаюся я поховання, не знаю. Вже не молода", "Як можна не прийти, не вклонитися його портрету. Він за нас..." , "Він був справжнім воїном. Дядя Вася дійсно Герой", "Він умів підтримати і підбадьорити, ми й досі не можемо змиритися, що його вже нема".
– Вася був безвідмовний добряк. Справедливий, строгенький коли треба, але завжди людяний. Золотий чоловік, роботящий. Він був будівельником, ось і церкву в нашому селі допомагав будувати, – каже Петро Ємець.
– Чергова непоправна втрата стягує болем в кожному серці. А найважче мамі, яка кожну ніч дивиться в небо і шукає свого синочка серед зірок. Василь Васильович боровся за нас з вами, за волю, мир і Україну. Вся громада буде пам'ятати його подвиг, скільки кожен проживе на цій землі. Ми вклоняємо голову перед мамою, дякуємо за такого хорошого сина, чоловіка, батька, товариша, – промовив голова Ташанської громади Василь Вовчанівський.
Зняли жовто-блакитний стяг, і першими поглянули на викарбуваний портрет Героя Василя Рубана його найрідніші: мама Ольга Дмитрівна, дружина Тетяна, син Владислав і донька Леся.
Ольга Рубан цілує портрет свого сина-Героя Василя Рубана
Церемонію освячення пам'ятної дошки провів отець Андрій.
– Сьогодні ми зібралися тут якомога більшою кількістю людей, щоб йому подякувати. Подякувати за те, що ми й надалі можемо жити й працювати. Ось почалася весна, і кожен з нас трудиться на своїй землі, на своїй роботі. Наші діти йдуть до школи й можуть вільно спілкуватися рідною українською мовою.
Ворог цього не хоче, бо саме в цьому наша сила. Не в зброї, а у вірі та волі, – зазначив священник.
– Я хочу сказати кілька слів від імені нашого батальйону, в якому воював Вася Рубан, – звернувся до присутніх побратим Героя. – Тяжко говорити... Вася був дуже порядною і відповідальною людиною. Побратими, які були молодші за нього, не називали його позивним "Рубін", а просто – дядя Вася.
І він завжди… завжди жалів їх, як своїх дітей. Давав їм можливість поспати зайвих 15–30 хвилин. А в цей час, поки вони спали, він міг приготувати щось смачненьке, щоб вони прокинулися і поїли. Дуже добра людина була.
Він ніколи не скаржився ні на що, хоча мав проблеми і зі спиною, і з ногами. Але казав: "Я йшов, щоб прикривати молодих". Завжди був у найгарячіших точках. І коли хлопці бачили, що йому зле, що він прихворів, казали: "Дядя Вась, давай ми за тебе підемо на позиції, а ти відпочинь".
Але він навіть чути про це не хотів. Він ішов туди. Такий упертий був, дуже впертий… Ми його пам’ятаємо. Минув уже рік, а він для нас… ну, не знаю… наче живий, наче він не помер. Дуже часто згадуємо його, бо таких людей – небагато…
– Тепер буде куди принести квіти, – каже Леся. – Цей пам'ятник – це символ відданості, великої татової любові до нас та до всієї України. Він був справжнім воїном, людиною честі. Він не боявся небезпеки, не ховався від обов'язку, а стояв до останнього.
Його не стало фізично, але він завжди залишається в нашій пам'яті та в наших серцях. Втрата важка, особливо, коли неможливо попрощатися так, як би хотілось. Але ми знаємо, що він з нами, що він бачить нас, відчуває нашу любов і гордість за нього.
Це був дуже щемливий захід. Ведучі підібрали влучні поезії про сучасних Героїв, виступаючі щиро висловлювали співчуття рідним полеглого воїна, а кожне слово пісні "Мати журавлика жде" бриніло сльозою в очах жінок, чоловіків і дітей.
Летіли журавлики з теплих країв,
Та не повернувся один у свій дім.
Ой то ж не журавлик покинув свій клин,
І мати пізнала - то ж був її син.
Вона все чекає, журавлика жде.
А може, вернеться, де мати живе?
Ой, тату, ой, мамо, вже сили нема,
Аби долетіти мені до села!
То ж мій син, журавлик, вернутись не зміг,
Життя обірвалось, до мене не встиг.
А мати все плаче, журавлика жде.
Прилинь же прилинь, же в гніздечко своє.
У Захисника залишилися мама, дружина, донька, син та троє онуків.
Вічна пам'ять і слава Захиснику України.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
